May. 16th, 2014

- Гватемала – це як Мексика 20 років назад, до того часу, як туди прийшли всілякі міжнародні організації та «окультурили» мексиканську культуру. А Гватемала досі жива, справжня! – захоплено розповідає сусідка по автобусу пані Катаріна Усач, мешканка Штатів із українським корінням.
Катаріна уже не перший рік шерстить Гватемалу на предмет народного текстилю, якого має вже велику і цінну колекцію. Гватемала входить до регіону «Мезоамерики», де у доколумбівські часи мешкали досить розвинуті індіанські суспільства. І мистецтво текстилю (техніка ткання, барвники, символіка візерунків) у Гватемалі збереглося ще з тих середньовічних часів і зараз є візитною карткою країни.



Текстиль і народний костюм стають «кодом» кожної спільноти, кожного окремого племені майя. Гватемалка Венді, із якою я познайомилася у школі іспанської мови, розповідає про те, як виходила заміж за індіанця. Мама того чоловіка буквально вимагала, аби наречена була у традиційному одязі на весіллі. «А звідки у мене гроші на це вбрання? Воно коштує близько 7 тисяч кецалів. Тоді як звичайне біле плаття обійдеться до тисячі». Також у індіанців є традиція: наречена тче для своєї свекрухи спеціальну коштовну накидку, яку дарує на весілля. Чим більшою і багатшою є ця накидка – тим краще. Свекруха одягає накидку і вже не знімає впродовж всього свята: день, два, три… Якщо ж свекрусі не сподобалася накидка або невістка, то вона може відмовитися одягати подарунок. І тоді все – ганьба нареченій і війна між домами… «Воно мені треба? – питає Венді. – Я виросла в місті, я хочу носити джинси! Ми з свекрухою розсварилися з першого дня. Тепер живемо окремо і я її, слава Богу, і не бачу».
Read more... )
(три роки назад писала дуже відверту статтю, яка так і не вийшла друком. Тож вивішу її тут, аби не пропадати добру)

 Мені 27 (уже майже 30:(... ), я приваблива і я мандрую по світу сама автостопом. «Тобі не страшно?» - це те питання, яке мені задають найчастіше. Друге питання таке: «Ти не боїшся, що тебе зґвалтують?»
Незалежно від того, боюся я чи ні, але про примусовий або не примусовий секс я вимушена думати щоразу, як полишаю домівку із великим наплічником за спиною. Чоловіки кожної країни немов вкриті серпанком певних стереотипів стосовно їхніх сексуальних вподобань, тож найкращий спосіб дізнатися правду – це сміливо ступити під цей вуалик. Звісно, мене самої на весь світ не вистачить (та і сімейне положення не дозволить), і тому за допомогою я звернулася у закриту Інтернет-спільноту «Дівчата», де близько чотирьох десятків панянок поділилися своїм досвідом міжнаціонального інтим-спілкування.



Своя сорочка ближча до тіла
Найсумніше – це мандрувати у нас. Вважається, що наші чоловіки дуже галантні, не заражені вірусом гендерної рівності, а тому саме тут жінкам рай. Насправді ж частенько східнослов’янські мужчини сприймають жінку за таку собі дурненьку еротичну цяцьку. Певне, кожна з вас стикалася із рукою, покладеною на коліно у поїзді. А якщо ви їздите автостопом, то ця рука розташується на вашому коліні у третині випадків! Наші чоловіки дуже легко у розмові переходять на питання заміжжя, сексу, радо обговорюють свої еротичні пригоди, з цікавістю випитуватимуть про ваші, розкажуть про коханок і запитають про коханців. Після таких поїздок складається враження, що сила слова занурила вас у найпотаємніші складочки чужої брудної білизни.
У Кавказьких країнах, де з гендерною рівністю куди більш невтішна ситуація, жінкам все ж мандрувати легше. У деяких віддалених від курортів районах Грузії вважається непристойним сидіти перед жінкою у одній майці. Теми сексу так само табуйовані – звісно, мається на увазі справжня Грузія, а не та, що поблизу Батумі! Крім того, грузини та осетини дуже поважають жінку-матір. Одного разу доля і зимова прохолода занесла мене в одну кімнату із двома молодими осетинами. І хоч я була із дворічним синочком, однак зізнаюся – було страшно. Проте вони сприймали мене як Матір, огорнули увагою мене і дитину, нагодували, напоїли, вклали спати… Ми проїхали з ними загалом близько тисячі кілометрів, і жодного разу розмова не збочувала на інтим. Те саме й з іншими кавказцями-попутниками. Гіперопіка – так. Пошлість – ні.
Хоча, звісно, не все так просто із тими кавказцями. Від своїх жінок вони очікують цнотливості до шлюбу. А від іноземних сподіваються на «гультяйність». Моя однокласниця, небайдужа до грузинів, нарікала на те, що тамтешні кавалери дуже раді з нею розважитися, але взяти у дружини готові тільки місцеву дівчину, яка не така «розпусна». Це підтверджує і опитана з Інтернет-спільноти: «Один кавказець був, але це не найприємніший мій спогад. Справа у тому, що у них «мулька»: якщо жінка дає - це повія і проститутка, а порядна жінка буде берегти незайманість до заміжжя, хоч до 40, хоч до 60, хоч до смерті. Він все пиляв мене моєю «легкодоступністю», мовляв, ти така гарна, заміж би йшла, так ніхто не візьме». Мусульманам-дагестанцям не дозволено заговорити до молодих незаміжніх дівчат, а дівчата до весілля лишаються незайманими і не можуть взагалі ніяк виявляти прихильність до хлопців. Між тим, молода дагестанка Расіда розповіла, що у них в містечку у всіх поголовно є коханки або коханці і про це всі знають. Але якщо застукають «на гарячому» – то вб’ють. І це не метафора.
Read more... )

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 08:34 am
Powered by Dreamwidth Studios