Жив собі один Чоловік. Був він такий, як усі: не гірший і не кращий. І мав собі бажання, яке багато хто має: стати наймогутнішим у світі. І так це бажання засіло йому в голові, що не відпускало ані вдень, ані вночі.
     Одного дня Чоловік вирішив піти до Мудреця і спитати, як стати всемогутнім. Таким, щоб усяка людина, і звір, і скарб, і земля, і навіть усі знання цього світу були йому підвладні. Вислухав його Мудрець і каже: «Є такий засіб! Піди сам-один у таку-то печеру на такій-то горі і три роки там просидь». Чоловік висміяв Мудреця, мовляв, де таке видано, щоб від сидіння самітником у печері люди ставали всемогутніми? Та Мудрець більше не мав жодних порад, тож Чоловік вирішив спробувати.
     Видерся собі на гору, зайшов у печеру і замислився: «Не може такого бути, щоб це була просто печера! Напевно, десь тут заховані скарби неземні, які дадуть мені владу!» Бо, як і багато людей, той Чоловік думав, що всемогутність приходить із багатством. Він заходився нишпорити по печері, зазирати у кожен куток, піднімати кожен камінь, порпатися у пилюці під ногами – нічого. Це дуже розгнівило Чоловіка! Він кинувся ще раз усе передивлятися, і ще, і ще, день за днем, тиждень за тижнем. Він обстежив усі підземні ходи і закапелки, проте нічого не знайшов.
     Одного вечора, лежачи між сном і дійсністю, Чоловік уявив собі картину: він, мов божевільний, бігає по печері, перевертає кожен камінь і гарчить із люті, наче звір. «Як смішно я виглядаю!» – подумав Чоловік, побачивши себе збоку, і сам собі всміхнувся. Так він переміг жадобу і навчився з себе сміятися.
Чоловік більше не шукав у печері захованих скарбів. Йому стало цікаво дивитися на себе збоку, тож він заплющив очі і занурився в себе. День за днем, місяць за місяцем перед його очима поставали минулі роки, люди, розмови, події – неначе на сцені театру. Кожну пам’ятну подію він нанизував у спогадах, мов намистинку, спостерігаючи за тим, що він казав, як поводився і що думав. Та картина ця була невтішною. Він не вмів слухати і не вмів чути, ставився до людей із погордою і думав лише про те, як би вигідніше обернути кожну справу на свою користь. Коли, бувало, хтось зачіпав його гордість, він страшенно гнівався й ображався; простити іншого йому було важко. Однак тепер Чоловік умів із себе сміятися, а отже, побачив усю сміховинність своєї поведінки та вчинків. Так він поборов пиху і чванливість, жалість до самого себе і зневагу до інших. Навчившись дивитися на себе збоку, він побачив збоку й інших людей. І зрозумів, що він такий самий, як вони, а вони такі самі, як він.
    І коли примари минулого відступили, Чоловік уперше по-справжньому роззирнувся. Печера була йому знайома кожним камінчиком, бо він безліч разів перебрав їх до одного. Проте лише зараз він ніби вперше побачив, що в печери є вихід, з якого відкривався неймовірний краєвид: осяяні вершини гір, зелені долини, тонкі стрічки річок і сріблясті хмари, що вкривали землю тінями, мов мережкою. Чоловік так захопився цією красою, що почав дивитися на світ. Щодня, від світанку і до заходу, він губився у красі видноколу. Аж доки одного разу щось блиснуло на вершині найвищої гори. Це щось блищало у вранішньому промінні сонця, і Чоловікові страшенно схотілося дізнатися, що це таке. Але годі було думати про те, щоб дістатися верхівки найвищої гори! І хоч скільки Чоловік вигадував, як туди можна вилізти, а нічого придумати не міг. Його це спершу гнівило, потім засмучувало. Зрештою, він примирився і просто щодня милувався далеким сяйвом. Він зрозумів: щоб щось гріло серце, не обов’язково ним володіти. І щовечора, лягаючи спати, він уже не почувався самотнім, хоча дивне сяйво було так само далеко.
     Одного ранку Чоловік прокинувся, глянув на світанкове сонце і зрозумів, що щасливий. Він радів від того, що є цей світ і що є він. Його не мучили внутрішні демони злості, жадоби і заздрощів. За його плечима не стояли постаті ворогів і примари образ. Любов до світу заповнила його вщерть, йому захотілося вийти з печери, вдихнути на повні груди, вмитися чистою водою і пройтися зеленими травами. Він не розумів, навіщо йому бути всемогутнім, коли в ньому є стільки любові і радості. А отже, і печера більше не була потрібною.
     Та коли Чоловік ступив за край печери, він ураз збагнув, що його ноги стали великими лапами, а за спиною виросло два важких крила. Чоловік обернувся на Дракона. Він засміявся, адже тепер міг літати. Розправив крила і полетів поміж хмар, перевертаючись і радіючи цьому польоту. І сам незчувся, як долетів до верхівки найвищої гори, прямісінько до таємничого сяйва. А коли прилетів, то побачив, що на камені лежить Перлина невимовної краси і чистоти. Перлина теж побачила Дракона. «Драконе, як добре, що ти прилетів! Цей світ такий прекрасний, і я так хочу відчути його, ввібрати, побачити. Візьми мене на свої крила!»
      Дракон радо погодився і взяв Перлину. Вони летіли світом, доки не облетіли кожен куточок. Коли на землю спадала ніч, Перлина світила сріблястим сяйвом і вказувала шлях. Дракон спрямував свій політ у далекий Всесвіт, і хоч через які холодні простори вони летіли, долаючи відстань між світами, Перлина завжди гріла свого Дракона пульсуючим теплом. Ці світи відкривали їм картини небачені, знання незвідані та відчуття єдності всього сущого.
Коли ж Дракон із Перлиною повернулися додому і стали ногами на землю, Дракон перетворився на Чоловіка, а Перлина – на Жінку. Вони зажили разом у любові та щасті: Дракон захищав Перлину і давав їй крила, Перлина гріла Дракона і світлом вказувала шлях.
Чоловік знав, що Мудрець стримав свою обіцянку: перед ними двома тепер був увесь безмежний Світ.


-----------------
Цю легенду написала для останньої "Жили". Візуальний образ - Маші Будії.
Перед тим мені стався переворот стосовно Чоловічого і Жіночого. Дуже багато думала про це. Наповнювалася цим.
Коли я писала легенду, то справді в це вірила. Але я не врахувала того моменту, що інколи дракон може впустити свою перлину. І перлина розіб'ється на друзки. Опинитися долі, та уже не матиме ані тих м'язів, аби летіти самостійно, ані внутрішнього сяйва, аби освітити собі шлях.
Хто ще не знає, я стала винаймачем майстерні у Граді Ярослава. Якось геть несподівано. Почалося все з вечора, який я планувала провести вдома через жахливий настрій та самопочуття, але дівки витягли на вино, це вино плавно переросло в ще одне вино, а територіально перенеслося з підніжжя Узвозу до Влади в майстерню.
    У Влади взагалі чудова майстерня. Простора кімната у старовинному будинку, на третьому поверсі, із купою вікон і видом на Софію. Там же, на третьому, поселилася Маринич зі своїм хлопцем, давня моя знайома (хайосій!). Наявність у Влади майстерні у самому центрі вже не раз рятувала нас, коли треба було десь посидіти, чи поспівати, чи поговорити. Це взагалі страшенно зручно. І ми, звісно, милувалися цим всим ділом і дуже хотіли й собі.
    У будинку, де працює Влада, на всіх поверхах живуть всілякі художники. Дуже творче місце. І от ми пили вино і балакали, і я казала про те, що давно мрію про власний простір, про можливість мати своє "кубло". Я не художник, але періодами хата завалена як не пап'є-маше (ґрунтовки-шпакльовки-клеї-лаки... а там же діти), так якимсь шиттям чи ще чимось. Ну і давня мрія про фотостудію... А Саша казала, що хотіла знімати кімнату з дівчинкою, але та дівчинка "відпала", і тепер Саша сама не потягне, а у неї робота на Майдані, і де ж візьмеш ту хату на Майдані... Звісно ж, нам в голову сягнула божевільна ідея піти до домовласника і попросити показати вільні кімнати. По-приколу! Ніхто нічого не планував.
     Спершу нам показали вільну кімнату у Владиному будинку, але вона була якась темна і ми засмутилися. А потім власник сказав: "О, давайте в сусідньому!" - і повів нас туди.
    Ну і на цьому етапі нас понесло. Це якось було комплексно. І бажання мати свій куток, і бажання всім бути поруч, бути сусідами, працювати разом, мати змогу співати разом... Мати свій "Обирок" у центрі. Ціна як на Град Ярослава смішна. Саша взяла собі прекрасну кімнатку під житло, я взяла собі під майстерню (там окремо обираєш опцію "з ночівками" і "без ночівок (хоча інколи можна і ночувати)", ціна питання різниться в 100 грн). Раділи до свинячого пискоту!
    Сьогодні я прийшла туди твереза :))) Тверезо оцінила обстановку. Мінуси. По-перше, наш будинок, це, звісно, не їхній будинок. У них планування квартирне, стара сталінка, стелі під чотири метри, краса неописуєма. У нас приміщення колишнього ЖЕКу... Тобто "контора". Коридор і кімнатки, така собі общага. На поверсі - по шість кімнат (по три на кожному боці). Низькі стелі, жарко. Від усього віє ЖЕКом. Ще великий мінус - це сусіди. Якщо весь будинок Влади заселений художниками і всі там просто живуть як у сквоті, тільки платному, то наші сусіди - заробітчани. Правда, вони займають лише одну кімнату. Я ще вчора насторожилася, але власник запевнив, що скоро туди прийдуть і художники... Ну хз. Сьогодні ті заробітчани тричі приходили до мене полюбоватися на мою еротичну маєчку, у якій я мила вікна і віддирала шпалери. Потім прийшов один, п'яний. І навис. Варня-варня. Варня-варня. "Які плани..?" "Знаєте, я тут винайняла кімнату, аби побути у ТИШІ І СПОКОЇ!!!" - виразно сказала йому я, але він не сприйняв натяку. Я вже хотіла бігти до управителя, мовляв, нє, ненада, у мене все дитинство під п'яне "варня" пройшло, але потім заробітчанин сказав, що у наступну п'ятницю з'їжджає, і мені відлягло. У будь-якому разі треба якнайшвидше поставити замок, аби закриватися. Ну але інші заробітчани поки лишаються, тому я надіюся, що серед друзів знайдуться ті, хто захоче мати кімнату у центрі під житло чи квартиру і бути сусідами зі мною, Владою, Цикурою та іншими)) З плюсів. Наші кімнати значно менше уграні, ніж у сусідньому будинку: цілі вікна, електрика. У нас нова проводка. Нормальний туалет з ремонтиком (туалет один на весь будинок, як і в сусідньому, але у сусідній туалет реально страшно зайти, а у нас затишок!). Душ!!! Гаряча і холодна вода. Низькі стелі - таку кімнату легко опалювати взимку (опалення тут нема). Є плита у Саші в кімнаті з газом. По коридору пахне картопелькою з цибулькою )) Хоча мені миліша фарба і розчинники...Ну то таке. Тобто цей аварійний дім придатний до життя, а той, звісно, суто для майстерень.
    Я сьогодні віддраяла вікна і ми з Мариничем поздирали геть усі шпалери. Під шпалерами були стіни кольору "поросяча радість". Завтра куплю ґрунтовку і заґрунтую ці стіни, а коли повернуся від малих за 3 тижні - то пофарбую стіни у білий колір. І пофарбую вікна. Ще завтра треба вставити замок, а я не вмію...
    Ще маю список потреб, може хтось щось має ))) Потрібен електрочайник, можливо електроплитка, полички будь-які, стіл робочий чи столовий будь-якої уграності, може хто має тапчан чи старий матрац, торшери.. Ще може хтось уміє перемінити лампи денного світла на звичайні? Чи врізати замок? Заробітчан не хочу просити, бо потім ще захочуть "віддяки") ну, ви понімаєтє, о чьом я.
    Коротше, отак ми напилися! А, коли проговорювали умови оренди, то сказали, що будуть уроки співу )) Так що... ))
Випала з життя, реально. У пошті терзають, робота стала. Настя шиє.
Купила італійського шовку з тим малюкном дамаск. Ну шовку там 40% натурального, решта штучний, але це аж ніяк не врятувало його від шаленої дороговизни. Так ще й торочиться, падлюка, доведеться на підкладку саджати.
    Сьогодні ми з мамою проявили дива інженерної (чи якої там) думки. Ми за принципом "строго на глаз", керуючись одною гравюрою і одною знахідкою європейською того періоду, сконструювали викрійку. Це було, типу: "Так, Настя, я піду курну, бо я нічого не соображаю, мені треба продумати ретельно, як причепити рукав строго на глаз". Мама, звісно, пробувала керуватися древніми записами з курсів крою і шиття, але фрази, типу, "відміряєте довжину Л2Л5 перпиндикулярно до квадрату катету гіпотенузи" її вводили у ступор. Мене теж. Викрійка виглядала як стадіон після заїзду конькобєжцев. Але і це їй не допомогло. Ми уграли простирадло, аби пошити модель плаття (бо тканина на плаття коштувала 190 грн/метр, хехе), потім по моделі повідчекрижували пройми і горловини, там забрали, там додали, перемалювали викрійку... Потім у нас було ще два варіанти рукава, теж змодельовані "строго на глаз", один мій, один мамин. Ми їх вирізали обидва і пришили по різні боки "виробу". Переміг мій!
Отже, я з 10.00 до 1.00 кроїла-шила. Це мій рекорд. Тепер саме час сісти за роботу))
Окрім того, що плаття вийшло глухе, з надто малою горловиною (а перероблювати впадло, бо вже руцями там зшито..), на Нята воно справило враження. Він якось не очікував від нас, людей абсолютно далеких від шиття, такої роботи. Щоб на око, та ще й щоб сиділо!
Ще пару повних днів - і я його пошию. А потім прийде з Львова вишиванка, ще намучу прикраси якісь і пояс... І зроблю намітку... і покажу!
Тепер треба знайти, яким був тоді верхній одяг. Це, звісно, велике питання.. Мда.
Їхати ну щось не хотілося. Позаминулі Колядки були організовані не дуже у плані того ж харчування, а ми були з дітьми хворі і все видавалося у похмурих тонах. Але цього разу їхати треба було, бо ми ставили виставу...
Виставу планували давно. Розробляли її разом із [livejournal.com profile] v_dorozi, яка так і не ризикнула поглянути на своє "дитя". У плані реалізації задумки - а задумка була створити дійство на основі індоєвропейської міфілогії, яке було б зрозумілим без слів - наші думки з Льонькою розійшлися, і мій попередній приїзд на Обирок скінчився тим, що хотілося розвернутися і вчинити як Меллон: просто забити на все це діло, хай роблять із задумкою, що хочуть. Але Льонька таки згодився більш-менш притримуватися нашої версії, а ще дівчата переконали - і я цілком згодна - що Льонька став тим пинком під зад, який змусив нас робити маски. Бо якби не він, то ми б досі длубалися і будували плани. Адже поставити виставу мали ще два роки назад!
Приїхавши на Обирок, ми буквально одразу були вкинуті у творчу атмосферу. Це було чудово! Ми співали, вистава ставилася, їжа була смачною, а ввечері починалися сучасні вечорниці із іграми, музикою, сейшенами, легким алкоголем.
Ми були справді-справді-справді нереально щасливі! І коли до хрипоти "ставили треки" ("Дівчата, давайте трек про "Йой-йой, дитиночко!"), і коли у камерній атмосфері співали "давайте Оту..." (і всі розуміли, про Яку Саме пісню йдеться), і коли терли мак ложкою, і коли сідали на вози, і коли баба Антоніна плакала, і коли нам наливали самогон. Це було життя, розумієте? Це було так, як має бути! І виставу наступного дня ми відіграли класно. Справді класно. І будемо ставити її далі. Так!

Думаю, більшість уже бачили ці фотки від Діми Гомберга та Кіріла Кравцова у мене на ФБ чи Вконтакті, але все-таки викладу парочку і тут. Цікаво, що фоток з вистави НЕМА! Діму ми просили знімати, а Кіріл, вочевидь, наколядувався, і йому було не до того! він нам підспівував зате))
1. "Цінькоторечки", генеральна репетиція у Клубі.
Photobucket
2.
Read more... )

6. ще один БогоПтах (третій у кадр так і не потрапив...)
Photobucket

Read more... )

Photobucket

Read more... )
Минулого року ми робили Різдвяну зірку, ось таку:

У цьому році я зробила маску Кози, оскільки моя стара Коза уже давно втратила рога і проситься на пенсію.
Як і у випадку із зіркою, учителем і натхненником стала Влада Сошкіна [livejournal.com profile] my_shedow, яка показала, що робити прекрасні речі з нічого можна легко, весело і незатратно. Влада працює із пап'є-маше дуже творчо, ліпить з нього і з дроту надзвичайні речі.
Отже, у цьому році маска кози вийшла така (на себе не одягала, бо нема кому сфотографувати):
Ну що, друзі-бобри, презентую вам мій сайт :)
Дякую всім небайдужим)
МЯУ!

cat

http://www.happyphoto.kiev.ua
Наш стиль, продиктований неумінням,  - мінімалізм!


Сьогодні Світланка Богдан зробила справжній сюрприз. Надіслала старе-старе відео, де я востаннє під гітару виконую авторські пісні. І я оце після стількох років послухала, і що ж? І дуже навіть нічого! :) Зараз незвично чути себе в не фолковій манері. Зараз я так і не заспіваю, уже зовсім інакше горло працює.
Взагалі цей виступ був завершенням багаторічної епопеї з моїми потугами створити гурт. У 14 років я написала першу пісню) Там було 4 акорди (на один акорд більше, ніж у середньостатистичній пісні Placebo!), я досі пам'ятаю слова і мелодію: "Я піднімаю руки, я розправляю крила, я від землі відриваюсь і в небеса лечу! Вище будинків і вище дерев, я лечу аж до зірок. Понад хмарини я лину, проблемам усім назло" - хі-хі:)
У 15 років я купила синтезатор і ґвалтувала школу на утрєнніках піснями гурту "Невгамовні". Відверто кажучи, співали ми галімо і лажали нещадно.
У 18 років зібралися ми у "дорослий" гурт. У нас було дві гітари, флейта, блок-флейта, скрипка і ф-но. Пам'ятається, звучали ми дуже навіть нічо так, досі не можу зрозуміти, чому популярними стали Fleur, а не ми! У нас же все було: пісні заунивні, музика красіво-акустічеська, вокалістки дві... (джастіз, привіт!).
Потім ми розбіглися, і я певний час бардувала разом із флейтисткою Ягенкою, аж доки ми не посралися на колядницькому ґрунті. Цей запис - останній раз, коли я брала до рук гітару і виконувала власні авторські пісні. Знаково, що у записі є одна з перших пісень "дорослого" періоду - "Колискова", написана у мої 18 років (№3). А також дві найостанніші пісні, які я встигла написати. На слова Світланки Богдан.
Я мала близько 20 авторських пісень.
Тепер повністю не згадаю жодної.
Ніколи не мала достатнього таланту, аби пробитися кудись. Лише "здібності". В цьому найбільша моя трагедія. І не лише стосовно співів.
Не знаю... То був цілий етап життя. Всі ці мрії про гурт. Найбільша мрія, яка так і не збулася.

П.С. А як з ютюбу видаляти відео? Так і не знайшла кньопочку.
На хвилі "драконячої" тематики, а також з огляду на те, що діти почали прокидатися непристойно рано - із сонцем, було вирішено придбати на секонді світлонепробивні штори і прикрасити їх нашторним малюнком. Драконячим, звісно.
Фарби в мене були акрилові, обмежених кольорів (ті, які лишилися з малювання зірки). По джинсовій матерії малювало туго, не покривало... Але я вдаю, що це авторська задумка;)


такоє )
А це штори висять, закриваючи все широке вікно. Ну, тобто я маю на увазі, що насправді малюнок ВЕЛИЧЕЗНИЙ! :)Read more... )
Робимо Різдв'яну зірку із Владою Сошкіною! - початок.

Photobucket

Отже, залита у матрицю зірка пролежала дві доби. Зазвичай однієї доби цілком достатньо, аби піна затверділа. Тому ми з Владою сміливо взялися до роботи.
Однак зірка вирішила своєю поведінкою підтвердити прислів’я про «не кажи гоп». Коли ми взялися її витягати, то виявилося, що піна зверху затверділа, а знизу лишилася липкою рідотою. Окрім того, ота непориста структура про яку я казала – її не було попри дорогу піну. Всередині були величезні дірки. Ні про яке вирізання акуратної зірочки не могло йтися. Влада дуже засмутилася і постало питання про робіння іншої зірки, із якіснішої піни (не купуйте ту піну, що на фото!!). Але оскільки Влада мусила ось-ось їхати, і більше зустрічей не передбачувалося, то вирішили робити щось із тим, що є. Тобто, якщо у вас все добре із піною, то можете одразу переходити до вирізання гарної зіроньки. А мені довелося під керівництвом Влади опановувати пап’є-маше…

Read more... )Read more... )

Read more... )
Тут хтось десь питав, як була зроблена ось така ЗІРКА.

  Геніальне не можна тримати у секреті. І художниця Влада [livejournal.com profile] my_shedow  згодилася дати майстер-клас з її виготовлення, і цей майстер-клас потім буде розміщено у різдвяному номері "Жили". Але поки хочу поетапно викладати, як ми цю зірку робимо, може ще хтось встигне й собі забацати. 
Фотки вийшли галімі, бо, як виявилося, не можу я одночасно співати, фоткати і різати))

Отже! Зірку можна зробити такою, якою побажаєте. Тут величезний простір для творчості!
Для виготовлення нам знадобляться такі матеріали:
01

- якісна монтажна піна (важливо, аби при задуванні вона мала плотну структуру. Ми просто брали піну із розряду «подорожче»).
- два ватмани
- широкий скоч і скоч двосторонній
- паста для шпаклювання (ми брали «фасадну», вона дрібна)
- акрилові фарби потрібного кольору
- лак
А також, якщо ви думаєте робити всередині вогник, то зручну плашечку, у яку можна буде поставити свічку. І, звісно ж, різні оздоби: стрічки, дзвоники і т.д.
зазирнути, як робляться зірки )

Таким чином ми завершили перший етап зірки. Щойно Влада покаже другий етап, як ми дізнаємося, що буде далі. Гарних вам зірок!
Творча ватага "Цінькоторечки" має гарну задумку: зробити виставу, базовану на давньому індоєвропейському міфові. Коли ще не було ні неба, ні землі, ні світла, ні темряви, а лиш боги... Як світ народжувався у яйці, як Змій крав яйце, а Воїн бився із Змієм.. Як з крові Змієвої постала Вода і Дощ, як з луснутого яйця народився світ, як постали перший Чоловік і Жінка.

Ця вистава - без слів. Музичний супровід - найдавніший, "індоєвропейський" пласт українського фольклору. Вистава, яка говорить мовою світу.

Що у нас є: Ідея, фольклор, виконання пісень, талановиті художники, які розроблять костюми, маски, "картинку".
Що нам ПОТРІБНО:
- музиканти будь-які.
- хлопці на роль Воїна, Першолюдини (Ура! Знайшли!), Змія.
- люди зі слухом і голосом (завжди знадобляться!)
- люди, які візьмуться ставити танці, рух, динаміку вистави.
Ми готові робити виставу з вами з нуля, відкриті до нових ідей!
Читаю коменти.
Ми в неті:
http://vkontakte.ru/club8262943

Ура! Ура-ура! Ми зробили вертеп! Нарешті! Збулася моя давня мрія - показати Києву вертеп:) Власне, все було краще, ніж при зустрічі весни ми думали... Особливо біля Михайлівського, ух!
Зібралися на 14 до Володимирської гірки, де мав бути організований Захарченком міський вертеп. Поки спускалися засніженими гірками, небезпечно ковзаючись, з'ясували, що з нас ніхто нікому не розповів про вертеп, "аби не позоритися". Тож глядачів не передбачалося. Хоча камери 5го каналу насторожували... Та глядачі таки трохи зібралися, навіть було двоє несподіваних глядачів, які дуже порадували))
Спершу ми дуплили. Оскільки один з наших пастухів зліг із температурою під 39, замінювати його вийшла дівчинка, яка дуже хотіла бути "хором", боїться виступать, і запевняла, що на сцені все згадає. Але не згадала :) З такого дупляжу, а також з масового забування слів колядок ми почали. Колективний дупляж - це явище відоме, постійно повторюване і нормальне. Повторюється натурально з року в рік, хоча вже чотири місяці ці колядки ми співаємо! Але нічого, поступово розкочегарилося... Потім, після Заха, ми вирішили піти до Михайлівського собору. І саме там...так, там було справжнє Різдво, і справжній Вертеп. Люди виходили з церкви, сповнені правильним настроєм. Ми співали, і поступово зібралися глядачі - ось так, з нічого! Нас фоткали, знімали, записували. Малі діти слухали уважно-уважно, їх намагалися батьки відтягнути, але діти відмахувалися, просили не заважати їм дивитися. У людей... світилися очі. Це були невипадкові люди! Якийсь дядько просто сяяв, так мило співав, я весь час на нього дивилася, аби надихатися. Наші дівчата-хлопці пожвавішали, розвеселилися. Ляп був лише один - я забула заспівати ключову пісню - "Нова радість стала")) Але нічого, ніхто ж цього не знав. Отож, все було гарно і невипадково. Страшенно задоволена. Дуже приємно було чути, як люди дякують. А якась бабуська пішла просто до нас під час дії і засовувала у руки цукерки та печиво... Тож так, все вдалося! Вирішили ще в неділю піти пограти під церквами і поколядувати на вулицях.
А потім я прийшла додому, подзвонили хлопці у домофон і попросилися заколядувати. Я їх впустила, вони відтараторили коляд-коляд-колядниця. Хлопці, кажу, ану пісню заспівайте. А вони - а ми не знаємо жодної. А я кажу: от лажа, а я якраз займаюся колядками-щедрівками. А вони кажуть: то заспівайте нам коротку пісню. І я їм заспівала коротку пісню гучно-гучно, у них очі вилізли - видно, ніколи не чули "народного" співу )) Після тих хлопців одразу захотілося походити по хатах і поспівати... Але ж після тих хлопців нас уже ніхто не пустить, еге?
фоти-фоти-фоти )
Воістину, сьогодні була ідеальна погода для проганяння Зими! Безперечно, нам аж такого шику не треба було, і ми могли б перенести свято на тиждень. Але ж вконтактє обіцяло аж 86 охочих долучитися до свята, тож підвести їх ми просто не могли. Ну як так? Хтось прийде - а нас нема...
З самого ранку, окрім паскудної погоди (особисто мене лякало, як я тягатиму дитину з 12.30 і до 18 у мокрий сніг і вітрюган), мене "порадувала" смска від людини, яка була з нами від початку, і... чомусь ніяк не змогла прийти. Оскільки з наших лав вибуло по ходу кілька бійців (без всякого попередження про те, що вони брати участь не будуть... це виглядало, що люди не можуть прийти на репетицію, але скінчилося просто тим, що вони зникли десь), то нас лишалося зовсім мало. Восьмеро. Восьмеро людей для хороводів, ігор і пісень на свіжому повітрі, коли ми не навчені співати голосно - це кепсько. Але що зробиш.
Здивувало те, хто саме прийшов до нас на подивитися. Це були Захарченки з двома малими дітьми і Меллон зі зламаною ногою (яка дуже кумедно намагалася танцювати!). Решта з 86ти учасників холодної погоди побоялися.
...Збиралися ми аж півтори години, відведені на репетицію. Тому репетиції у нас не було. Коли останні доповзли до місця збору, ми кинулися прикрашати Весну-Настю, вирізати палки під пташок і обмотувати усе стрічками. Мокрий сніг ліпив у пику, стрічки злипалися і безнадійно повисали. Ми намагалися розспіватися, але, як виявилося, так і не змогли.
Потім вийшли на Узвіз, витягли з машини нашу Зиму. Якийсь крутелик призупинив авто і спитав "почьом?". Цікаво, він що, хотів її з нашої машини перепхати собі у лєксус чи ауді оцю понад двометрову байду? З якої сиплеться солома та очерет? Оригінал, оригінал... може, треба було продати? ;)
Потім пішли ми до Андріївської церкви. Співаючи. І тут полізли прикрощі, до якихі ми, тренуючись у теплому "Смолоскипі", не були готові. По-перше, виявляється, співати на ходу важко. По-друге, через сильний вітер ми не чули одне одного! Отже, нєстройною толпою, плелися ми і співали... Нам улюлюкали вслід "матрьошечнікі", і від цього примітиву ставало сумно.
На місці почали хороводи, з подивом відмітивши, що подих перехоплює, ноги підкошуються, а слова від цього всього діла з голови вилітають. Якийсь дядько, котрий продавав під церквою диски, навмисне зробив музику голосно, аби нас "виселити", бо ми, бачте, продаж йому збиваємо. Але ми не зважали! Потанцювали Кривого танця, Шума, Ой дід-Ладо, кілька хороводів і навіть Женчечка-бренчичка завдяки Маркові Захарченку! Він, попри втому, ліз собі і ліз по руках, мовчки! Аж доки я не спитала, чи втомився. І він зізнався, що так. Бідна дитина, хоч би сказав. А то терпів мовчки!
Але дядько з музикою дістав і ми вирішили піти вниз по Узвозу. Нято з Ярославом поспішили назад перевезти машину, бо у них закінчувався парковочний талон. Таким чином ми втратили сильний нижній голос... А я якось взагалі кукурікала, бо за добу до того захворіла, а на холоді та на нерозспіване горло взагалі прийшов мені каюк. Дівчата рятували як могли. Любиш співчутливо поцікавився, скільки ж ми ото тренувалися, що так співаємо (хрєново). Ну, власне, напередодні у ПРИМІЩЕННІ все виходило опупенно, ми перлися самі від себе і від красоти неземної співу нашого, але до екстримальних погодних умов та вулиці виявилися неготові.
Захи кудись зникли, а ми пішли в Пузату хату грітися, прилаштувавши Зиму на першому поверсі... Вирішили, що опудало у лахмітті висотою в понад 2 метри ніхто не вкраде.
Поки пили чай, то якось зібралися з духом, пообіцяли собі слухати одне одного. І пішли на Труханів. Співаючи. І, власне, якось ПХ стала переломним моментом, бо справді все стало краще. І пісні легше йшли, і настрій покращився. На Трухановому вийшли на берег якогось каналу і спалили Зиму під пісні. Зима горіла дуже гарно. Ярчик, який звик до неї за тиждень (вона ж бо стояла у кімнаті!), коли побачив, що Зима упала і зламалася під тиском вогню, почав дуже гірко плакати. І оплакував її, аж доки вона не догоріла. А ми співали, пили чай і грілися. Дуже мокрі. І дуже змерзлі. Але, сподіваюся, кожен відчув, що день прожитий недаремно.
Величезне дякую усім, хто брав у цьому участь! Ми молодці! Ми вивчили за неповних два місяці ДВАДЦЯТЬ нових для себе пісень, а також багато ігор та хороводів. Нехай масового свята не вийшло, нехай це був мєждусобойчік, але ці зустрічі були недаремними і... ВЕСНА ТЕПЕР ПРИЙДЕ!
А ще окремий респектище Ярославу. Цей прекрасний хлопець, маючи 1 рік і 5 місяців, попри мокрий сніг та дощ, попри холод та крижаний вітер у пику, витримав надворі з 13 до 18 години і не пікав та не комизився!!! Він плакав лише раз - коли палили Зиму. Він молодчинка! Це ми, тьотки і дядьки, ходили і скаржилися на погоду. А він просто отримував задоволення від прогулянки ;)
На жаль, оскільки була учасником дійства, то фоток маю мало. Жодної фотки з хороводів... Лише як ми вбирали Весну, а потім вже як палили Зиму. Сподіваюся, нам підкинуть ще фотографій))

Так. Це романтична Влада [livejournal.com profile] my_shedow .
 (700x618, 351Kb)

фоти-фоти-фоти )
(писано спеціально для формату дитячого журналу, тож не зовсім у моєму стилі. а шо дєлать?)

Вадька стояв і плакав. Навіть не так: він стояв і гірко-гірко підвивав, піднявши обличчя до сірого зимового неба. Йому хотілося, аби все було саме так, а не інакше. А мама з ним не погоджувалася. Хіба мама могла зрозуміти всю глибину його смутку? Що вона може збагнути – вона ж дівчинка! І ось там, за спиною, у величезному супермаркеті, лишився великий піратський пістоль, і цей пістоль потрапить до рук зовсім іншого хлопчика, може навіть Андрія з садочка, і той хлопчик буде ходити пишний та гордий, а Вадьці доведеться благати дозволу бодай торкнутися до скарбу.
- Вадько, ну навіщо тобі той пістоль? Ти хочеш когось убивати? – допитувалася мама, сівши перед Вадькою навпочіпки і намагаючись на червоному мокрому обличчі зі скривленим ротом знайти нарешті очі, аби до них зазирнути.
- Таааак! Злодіїв!
- Але ж їх теж шкода убивати! З ними треба якось по-іншому…
- Ніііііі! – це слово вихопилося уже з новою порцією відчайдушного плачу.
Раптом мама завмерла, ніби дослухаючись до чогось. Вадька бачив це крізь мокрі примружені повіки, доки стежив за маминою реакцією на виступ. Вона вся напружилася, а її пальці аж побіліли, стискаючи сумку.
- Вадько, - так тихо мовила вона, що Вадька не чув її крізь власний крик, а міг хіба читати по губах. – Вадько, зажди. Помовч. Ось зараз. Ось… зараз.
Вона говорила так незвично, що Вадька змовк. Він утер рукавом курточки носа і глипнув на маму. Вона була якась чудна, все шепотіла: «Слухай».
далі )
Давно не писала казок. Давно не писала. А якщо писала - то незграбно, по-дорослому. А оце давно хотіла написати цю казочку, ще коли ми ночували під страшенною зливою у Зальцбурзі. І оскільки настрій такий дощовий, то...

Танок над дощем
Дощі були другим обличчям Міста. Вони щоразу знаходили його у западині між Альп і щедро сипали срібним просом води. Часом вони приходили легкою невиразною мжичкою, часом – важкою зливою, що наповзала на Місто мокрим важким тілом, немов слимак, і лишала по собі лискучий слід на дахах та бруківці. Тоді туристи купляли парасолі з Моцартом або Клімтом у численних крамничках, тоді туристи ламаною німецькою просили продати їм дощовики, і, затесавшись у невеличкі ресторанчики, замовляли кави... “і вершків... побільше”.
Ане повірила у зливу ще з вечора, коли хмари так тяжко хмурилися, а ліс мовчав, розгубивши голоси птахів та комах. “Буде гроза”, - сказала мама, заносячи до будинку пакети з супермаркету. Ане кивнула і ще міцніше вчепилася у книжку, хоча читати їй вже не було терпцю: вона лиш раз у раз зиркала на бляшане підвіконня, очікуючи перших водяних цілунків.
ще дощу )
Акція "Дитина в авто" - зробімо дорогу безпечною!

Підстави на дорогах особами, для яких правила неписані, а один телефонний дзвінок вирішує всі проблеми, стали щоденним явищем київських доріг. Все частіше абсолютно невинних водіїв роблять винуватцями аварій, позбавляючи прав і змушуючи викладати немаленькі гроші на ремонт авто. Як часто ми чуємо подібні історії: “Мене обігнав джип, підрізав, а потім різко вдарив по гальмах перед носом. Загальмувати не встиг, розбив машину, відібрали права. Довести свою невинність не можу”.
Правила дорожнього руху – це 34 пункти, безліч підпунктів, кількадесят сторінок. Між тим, при розгляді ДТП працівники ДАІ та суду керуються лише двома правилами: у аварії винен той, хто ззаду і той, хто зліва. Саме через таку практику в Україні розповсюдилося явище “підстав” на дорогах: чи то з метою вимагання грошей, чи то з метою “провчити” тих, хто не вгодив, не сподобався, роздратував.

Це ігри для дорослих і за дорослими правилами. Однак через цілковиту впевненість у своїй безкарності “кидайли” та “вчителі” на дорогах забувають: у “підрізаній” автівці може постраждати невинна дитина.
Мета нашої акції – звернути увагу громадськості, суддів та працівників ДАІ на такий стан речей.

Ми вимагаємо від працівників ДАІ та суддів:
    - складати протоколи об’єктивно, з урахуванням показань свідків;
    - розглядати справи з ДТП неупереджено, враховуючи усі наявні докази;
    - керуватися у своїх діях повним текстом Правил Дорожнього Руху, а не тільки пунктами 13.1(дотримання безпечної дистанції), 10.3, 16.12 (пропустити ТЗ справа) та 12.3 (не попадати в ДТП)

Ми закликаємо батьків: завжди, за будь-яких обставин возити дітей тільки в автокріслах! Особи, які практикують підстави на дорогах, не мають уявлення про совість, їм байдуже, хто може постраждати від їхніх ігор. А більшість суддів вже давно не цікавить справедливість. Вашу дитину можете захистити тільки ви! Навіть якщо ви найобережніший водій - це не убезпечує вас від можливих протиправних дій третій осіб!

Дорога рівна для всіх, незалежно від статі, достатку та віку. Нехай нашим дітям буде їздити безпечно! Припинимо ганебну практику підстав на дорогах!

21 вересня, 14.00
ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ МВС УКРАЇНИ
Лук'янівська вул., 62

ПРИХОДЬТЕ!

Організатори: Творчий гурт “ГориЩе”:
Настя Мельниченко,
Олена Максименко,
Володимир Солоненко,

ТГ “Горище” запрошує допомогти в організації акції волонтерів, які могли би взяти участь у театралізованому дійстві.
З пропозиціями та зауваженнями телефонуйте: 80669134477 – Настя.

Крос-пости, піар та всіляка підтримка дуже бажані!
Як і волонтери:)


ВСІМ!!! ВСІМ!!! ВСІМ!!!

27 травня в Культурно-Мистецькому Центрі НаУКМА стартує проект художньої студії «Антресоля».

Суть проекту полягає в створенні простору-провокації, придатного для співіснування з іншими між-або-мультижанровими мистецькими акціями. Головним провокатором, персонажем та результатом (за задумом авторів) має бути ТЕКСТ в побутовому, візуальному, культурологічному та інших існуючих та неіснуючих сенсах цього слова.

Акція триватиме до 15 червня у вигляді творчих проектів-рефлексій відомих та не дуже відомих, київських та не дуже митців та колективів.

Відбудеться інтернет-трансляція цього дійства.

В програмі можливі зміни і доповнення.

Запрошені:

27 травня - Антиокупаційна мобілізація «Поміж ангелів і партизанів» Володимир Цибулько - поет. Візуальна підтримка Михайло Москаль;
28 травня - «Трійця варварів» Мирослав Ягода (Львів) - художник, поет, режисер;
29 травня - В рамках міжнародного кінофестивалю «Кінолітопис» майстер-клас Олександра Дірдовського. Фільми з циклу «Блазні та янголи», прем'єра фільмів «Міжгір'я», «Сумна пісенка», відео-форми;
30 травня - 14 дивовижних музичних історій від Jabberheads (акустика) в підтримку альбома Stories Collection 2008 у супроводі відео від PDTA vj team (Четверо представників київської арт-тусовки, об'єднаних загальним захопленням візуальним мистецтвом. Проект, що традиційно виступає як на андерграундних заходах, так і на великих комерційних акціях. На рахунку PDTA презентація своїх візуальних робіт у Латвії, Вірменії, Росії, Польщі й Україні) ;
31 травня - Вечір пластичної імпровізації «Коли мовчання - золото» - нащадки П'єро, Чарлі та Марсо. Автор проекту та режисер Володимир Крюков;
1 червня - Олексій Болдін «Загублений Шмайсер» та п'ятий ефір радіо Live радіо-п'єса Артема Захарченка «Похмілля марнотою»;
2 червня - Юрій Зморович: «Діалоги з тінню» звукові-текстові-відео-арт-обмя'єкти;
3 червня - «А Риба на ранок воскресне» Filling. The joy of creation. "And in the morning the FISH will rise";
4 червня - «Бібоп літер» полум'яна мінімістерія від Пропалої Грамоти та театру вогню Проти ночі;
5 червня - ...
6 червня - Екіпаж «Зоряний корсар». Торба текстів або апостол нескорення;
7 червня - Етно-рок фундація ТаРУТА «Знайдений шлях»;
8 червня - Олексій Олександров (Er.J.Orchestra). Глава з роману «Книга Книг», музика Er.J.Orchestra, відео-форми Олександра Дірдовського;
9 червня - Анджей Поздін та друзі - «Шанті» індійський концерт;
10 червня - ...
11 червня - Слем;
12 червня - Замкова Тінь (Львів) «Комедія про Ієроніма»;
13 червня - "Spatel" Скраг Айседори;
14 червня - ...
15 червня - Ойра (Харків);
16 червня - ВІА Дереза з концертною програмою «Жирав Ї Беарбузъ»;
17 червня - Кіно «Еклезіаст інша абетка».

Місце проведення: галерея "ПідWall", вул Іллінська, 9 (Культурно-мистецький центр НаУКМА).


(Розмістила цю афішу тут у себе не просто так, а тому, що 3 червня буду співати пісень. Да, даже так. Якщо все піде нормально.)
Раптом хто не має що робити і що читати, то, може би, було би, а раптом, цікаво почитати оте, шо я ото була написала. І дуже стіснялася показувати. Але потім зважилася.
Ось перша частина є тут:
http://gak.com.ua/creatives/1/9817
А продовження тут:
http://gak.com.ua/creatives/1/9818
Вирушила сьогодні пофотографувати донечку [profile] tshibo Пушину. Тільки капосна весняна злива вперіщила якраз тоді, коли я дістала фотоапарат. Так що поки обмежилися кількома світлинами, вхопленими під час переховування від дощу під дахом бювету. Завтра, сподіваюся, складеться краще!

 (700x472, 99Kb)


ЗИ.
Якщо ви хочете, аби я понабивала руку, фотографуючи вас чи ваших діток, то пишіть-ловіть мене! (бо потім буде за дєньгі)
Сьогодні ми з [personal profile] v_dorozi вирушили  знімати нашу короткометражку. Тим паче, стільки днів трималася гарна погода! І ось, варто було мені намазюкати очі і одягти білі черевики та білу куртку, як пішов дощ. "Нічого", - подумала я, наївна.
Олена була вся з себе оптимістична. З настроєм "не цукрові, не розстанемо" ми вирушили на Татарку, де були примічені ще раніше Оленкою види.
Ясний перець, що "види" виявилися у найбруднішій дупі міста. Але панки, як відомо, бруду не бояться! І ми полізли у самий жир, так сказать. Ясно, що коли я поверталася додому, то вигляд був плачевний. І у куртки, і у черевиків. Глина була навіть на голові. Багнюка ж на Олені вдало маскувався підібраними до ситуації кольорами у одязі.
Отже, складний шлях митців...

1. Справжня дама у будь-яку діру бере з собою сумочку...
 (600x399, 154Kb)
тиць! )

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 08:46 am
Powered by Dreamwidth Studios