"Жінкам не потрібна ієрархія для того, щоб взаємодіяти, вони чудово роблять це і хаотично. Чоловікам же потрібна дуже чітка ієрархія і розуміння функцій кожного учасника, жорстка структура, інакше вони один одного руйнуватимуть. Ось чому будь-які чоловічі колективи, хай то буде армія, спортивна чи робоча команда, обов’язково потребують жорсткої структури: її відсутність буде для них руйнівною." - з інтерв'ю із психологом Марією Будею, ЖИЛА 5.




Першого вересня я запропонувала Меллон жити разом у сільській хаті. Я довго думала на цю тему. Тут справа не у лезбійських пристрастіях - я не сприймаю Меллон як сексуальний об'єкт. А у тому, що жити з Меллон справді класно. Ми обидві заробляємо однаково хреново, а отже ніхто не вважатиме, що "тягне" сім'ю. Ми обидві любимо і жити не можемо без мандрівок, а отже ніхто не буде дутися на іншого за мандри і буде можливим сімейний відпочинок. Ми обидві не любимо суто "бабські" обов'язки (ніхто нікого не заставлятиме). Я не ревнуватиму її до сексу з іншими чоловіками, вона мене теж. Як на мене, ідеальний план. Я не вимагатиму від Меллон "жіночності" (якої в неї "не знаходять" чоловіки), бо як на мене, то вона чудова: вона надійна, ідейна, віддана, з правильними поглядами на дуже багато речей. У неї велике добре серце і неабияка хоробрість. Чоловіків, як вона, я стрічала одиниці. Коротше, Меллон - прекрасний партнер для співжиття і ведення спільного побуту.

То, як то кажуть, "я знал".
На той момент я ще не замислювалася над цим всим серйозно. І от вчора переглянула лекцію професора Yuval Noah Harari, у якій він розбирає і розвінчує теорії щодо того, звідки виникла домінація чоловіка над жінкою. І от, однією з трьох ключових теорій є те, що жінка через свої біологічні функції (виношування дітей, годування їх груддю, піклування) на кілька років стає залежною від чоловіка. І що, йдучи за покликом основного свого інстинкту, жінка готова прийняти будь-які умови від чоловіка, аби тільки він забезпечував її і її дитину всім необхідним. Так вона і потрапляє в сабміссів стосунки, які потім закріплюються на рівні звичаєвого права, а потім і законодавчо (ну, про це не було в лекції, це вже я мизль продовжую). І от професор каже: так, це біологічна даність, що жінка "випадає" з життя у перші роки після народження дитини. Це справді не гендерна, а статева відмінність, тут вже нічого не поробиш. Але тоді виникає закономірне питання: чому жінка потребує допомоги чоловіка, а не іншої жінки? І одразу наводить приклад устрою шимпанзе бонобо і слонів, де за самицями після пологів дбають інші самиці.І у цих "суспільствах" (бонобо і слонів) якраз є матріархат. Хоч самці і сильніші фізично за самок, але самиці мають таку систему зв'язків і взаємопідтримки, що вони не дають самцям домінувати. Самці весь час тратять на з'ясовування стосунків поміж собою, доводять, хто кручє. І херять усі соціальні контакти і зв'язки. А в цей час у самиць уже "всьо схвачено".

Ну і я, разом з професором, починаю думати: а дійсно, чо це ми не об'єднуємося з іншими жінками? Можна відійти від малої парної сім'ї і думати не лише про 1+1. Можна думати про комуну, спільноту... Колективне виховання дітей - а що, так було! Є примітивні народи, де є різні мами... біологічна, ще якась там. Одна народила, інша стає гуру, третя грається, четверта разом із першою, кормить груддю... Такі діти ніколи не позбавлені уваги і не страждають від відсутності матері. Такі мами не випадають із соціального життя, продовжують собі займатися збиральництвом і тусить з іншими людьми. Всі ресурси приносяться "в коло", тож нема бідних і злиденних. Виглядає чудово, чи не так?

Я почала думати на цю тему. І тут мені згадалося обговорення в нашій затишній групі "дівчата ІНТИМ" про стосунки між двома жінками. Так от, кілька дівчат висловило думку, суть якої можна передати так: в стосунках істеричка має бути лише одна і це я! Фу, з бабами жахливо, я ж по собі знаю ці всі глюки, істерики і приколи. А прикиньте, одночасно ПМС у обох? і т.д. в цьому ж дусі.

І тут мені відкрилося, чому ми не об'єднуємося: внутрішня мізогінія! У світі завжди чоловіче - краще за жіноче. Як би ти не пижився, то якщо ти жінка, ти все одно "гірший". Суспільство виманає від чоловіків бути "справжніми чоловіками", так само, як і від жінок. ТІльки якщо чоловік буде в цьому успішний, то отримує куди більше плюшок, ніж "справжня" жінка. Коротше, да. патріархальне суспільство. Але помилкою буде вважати, що лиш чоловіки так ставляться до жінок. Внутрішня мізогінія дуже сильна. Ми не можемо уникнути її,бо нам з дитинства свідомо і несвідомо вбивають в голову, що жінка "гірша" (не таким прямим текстом, звісно). "Не нюняй, ти ж не дівчинка" - кажуть хлопчикам в садочку. Або мій син: "Не хочу бути дівчинкою!" - "Чого?" - "Вони всього бояться, весь час плачуть". От звідки це у дитини, яка МОЯ дитина? Дівчатка це теж чують від дитинства. Потім виростають. І навіть ті,хто носить "гендерні окуляри", ті все одно страждають на внутрішню мізогінію. Наприклад, для мене секція боротьби, куди ходять самі жінки - гірша за чоловічу. З двох секцій я виберу чоловічу,а не жіночу. так само, військовий вишкіл для жінок мені здається "несправжнім", несерйозним. У людей без гендерних окулярів все куди сумніше. Тут і "сама виновата", і цькування "не таких" жінок (раніше - у селах, допустимо, нині - в інетренті) і зневага до жінок як до істеричок, дурочок, емоційно неврівноважених.

Інший популярний стереотип і приклад моєї власної внутрішньої мізогінії: це твердження про те, що "всі жіночі колективи" - гадюшники. Я працювала у кількох жіночих колективах, і лише в одному був гадюшник. Вчора я проаналізувала, в якому ж. Це був центральний РАГС і то справді була жесть. Але я от подумала: купа малоосвічених жінок.... ясно, що мені було там не комфортно? Чи було б мені комфортно серед купи малоосвічених чоловіків? Аналогічно ні. не сказала б, що мені дуже затишно на будівництві чи в компанії далекобійників. Коротше, справа тут не в статі, а в освіті і культурі. Інші колективи - газети і журнали, інформагенції, український жіночий фонд - буди дуже хорошими і комфортними.

Мені стало цікаво, наскільки є підстави до ставлення до жінки, як до неврівноваженої істерички. І я запитала себе і жіночу спільноту, чи влаштовували вони особисто істерики іншій жінці (за винятком тих жінок, які позиціонують себе по відношенню до вас як Дорослий: мам, старших сестер, бабусь, учительок). Поясню, чому так. Бо при спілкуванні, коли ти звертаєшся до іншого на рівні  Дорослий-Дорослий, а інший говорить до тебе як Дорослий-Дитина, то виникає ота сама перехресна транзакція, коли спокійно обговорити нереально нічого (це все по транзактному аналізу Берна). Вам, насправді "дорослому", в не "дитині", лишається тільки "докричатися" до іншого, який вперто бачить у вас дитину. Отакі "дитячі" механізми спрацьовують. З чоловіками те саме, до речі. Чоловіки дуже часто ставляться до нас, як до Дитини, а ми до них намагаємося "докричатися". При ставлення Дорослий-Дорослий істерик не може бути нікаг. Навіщо, якщо можна просто поговорити?

Наразі опитування тільки запустила, але уже бачу прогнозовані відповіді: жінки не закатують істерик іншим жінкам, якщо ці жінки ставляться до них як рівня до рівні. Тобто внутрішня мізогінія і стереотип "жінки-істерички" є витвором розуму, не більше, як черговий imaginery order, створені для того, аби цементувати наше суспільство і координувати/керувати великими масивами людей. Але НАВІЩО? Хто і навіщо створив цей "уявний порядок"? Я не вірю у теорії змови, тож не повірю, що це було "зумисне", скоріше це склалося випадково. Внаслідок якихось збігів, причин. Розгадати їх ще треба, поки не знаю, чому так склалося.

Виходить, що причина існування патріархату і причина залежності жінки від чоловіка (а також наявність у жонатого чоловіка безкоштовної прислуги) - це не якась об'єктивна причина, а це лише фікція у наших головах. І змінити це мають не чоловіки, а ми самі. Хлопчикам то зручно з таким порядком речей!

Коротше, дівчатка. Давайте любити дівчат як людей і поважати їх. Я недаремно поставила отой епіграф на початку статті. Наша сила - в єдності. Історія знає багато прикладів, коли об'єднавшись, жінки ставали просто УХ. Нам справді не потрібна ієрархія, ми і без приниження одне одного можемо чудово взаємодіяти.
 


Вчора я розповіла про гострий стан після інсульту, але, окрім нього, були і інші прояви.

Пост-інсультні глюки
По-перше, страх смерті. Мені здавалося, що тему я цю давно пропрацювала. Але після події вона знову вилізла. Це був страх не так небуття, як, скоріше, каліцтва. По-друге, це був панічний страх втрати контролю. Я дуже люблю все контролювати і просто скаженію, коли хтось ззовні намагається контролювати має життя. І тут з'ясовується, що моє тіло раптом може викинути коника, і я на це не можу вплинути. Ні я, ні мій здоровий спосіб життя.
Після цього у мене з'явилося сильне бажання взяти під контроль своє тіло - довести собі, що можу робити з ним що захочу. Тому ударилася в тренування. І лише зараз, дещо демотивована незначущістю результату моїх зусиль,  я таки попустилася із бажанням стати качком.

Доволі тривалий час після інсульту я не могла довго концентруватися на текстах і не могла писати статті. Мені здавалося, що я вже ніколи не зможу реабілітуватися. І лише коменти у ФБ, де Сергій Марченко пообіцяв, що здатність писати повернеться, вселили надію.

Ще я не була здатна відновлюватися після якихось психологічних травм. Це було найтяжче у реабілітації. Про це попереджали лікарі, так і сталося. Я місяцями ридала через відсутність сенсу життя і власну нездалість. І через інші речі. Психіка абсолютно не адаптувалася до кризових ситуацій, тож я "оклигала" лиш у Мексиці, де упхнула у свою голову гору філософської літератури і пройшла такий собі левел-ап в усвідомленні себе і світу.

Де собака заритий
Всі лікарі однозначно вважали причиною інсульту моє фестивальне перенапруження, помножене на недосип та купу шкідливих чинників, типу літри кави випитої кави і жосткий недосип. Але потім я пішла до кардіолога на планову перевірку, а вона мені каже: "А чи нема у тебе, часом, проблем з суглобами?" Є, кажу, артроз геть замучив. Ну і артрит теж кості крутить давно. А чи нема у тебе, часом, женських пробелм? - питає. Чого ж нема, кажу. Є! Гормони буянять, вічно як не срачка так пердячка щось турбує. О, каже кардіолог, а піди до свого ревматолога, і хай вона тобі направлення випише на аналізи на аутоімунне...

Після того ішла я до ревматолога довго. І не прийшла б, певно, бо поки Настя не вмирає - Настя до лікаря не йде. Але тренер поставив умову: ніякої тобі штанги, поки не вколеш в коліна таку хрєнь, яка суглоби змазує... Ото пішла я до своєї ревматологині і кажу: вколіть мені хрєнь, прошу пані. А заодно і випишіть направлення на аналіз.
Коли жінка почула про інсульт у 28 років, то заявила, що "від нервів" жінок у такому віці не бахкає. Це чоловіків, каже, від нервів бахкає. А жінки так зроблені, що витривалі шокапєц. Ну да, нам же дітей ростити, нам ламатися не можна. Все, каже, нічого колоти не буду, пензлюй здавати ANA (ДНК-тест на волчанку). АНА показав наявність чого-то там, що свідчило про волчанку, але якось мутно показав, тобто на грані між негативним і позитивним результатом. Лікарка відправила на кількісний аналіз, і знову ж те саме. Негативний - 4 і менше. А у мене 4. Оце завтра доздам останній аналіз і піду знову...

Потім я почула про жінку з трьома інсультами у 30 років. Це її організм реагував на присутність естрогенів. Я зразу ж на себе приміряю... оце буде прикол, якщо мій організм вбиває мене за жіночі гормони... кармічна помста за заперечення жіночності в собі і небажання жити після 27)) Коротше, епопея з інсультом ще не скінчилася. Працюємо всією сім'єю "на аптеку")

Між тим
Між тим, це майже не вплинуло на мій спосіб життя. Так, було страшно літати на літаку перший раз (у Мексику, 12 годин), перший раз підніматися на 4000 і присідати з 30 кг на карку, перший раз курити коноплю було взагалі дуже страшно, бо хз як воно діє на судини... Тобто мені було це все робити страшно, але я робила. І буду робити.

Зараз з мінусів - крутиться часто на тренуванні голова (але може так у всіх?) і на спеці чи духоті стає дурно. Більше ніяких наслідків не відчуваю! Отакий от досвід. Питайте, якщо що. Розкажу)

(три роки назад писала дуже відверту статтю, яка так і не вийшла друком. Тож вивішу її тут, аби не пропадати добру)

 Мені 27 (уже майже 30:(... ), я приваблива і я мандрую по світу сама автостопом. «Тобі не страшно?» - це те питання, яке мені задають найчастіше. Друге питання таке: «Ти не боїшся, що тебе зґвалтують?»
Незалежно від того, боюся я чи ні, але про примусовий або не примусовий секс я вимушена думати щоразу, як полишаю домівку із великим наплічником за спиною. Чоловіки кожної країни немов вкриті серпанком певних стереотипів стосовно їхніх сексуальних вподобань, тож найкращий спосіб дізнатися правду – це сміливо ступити під цей вуалик. Звісно, мене самої на весь світ не вистачить (та і сімейне положення не дозволить), і тому за допомогою я звернулася у закриту Інтернет-спільноту «Дівчата», де близько чотирьох десятків панянок поділилися своїм досвідом міжнаціонального інтим-спілкування.



Своя сорочка ближча до тіла
Найсумніше – це мандрувати у нас. Вважається, що наші чоловіки дуже галантні, не заражені вірусом гендерної рівності, а тому саме тут жінкам рай. Насправді ж частенько східнослов’янські мужчини сприймають жінку за таку собі дурненьку еротичну цяцьку. Певне, кожна з вас стикалася із рукою, покладеною на коліно у поїзді. А якщо ви їздите автостопом, то ця рука розташується на вашому коліні у третині випадків! Наші чоловіки дуже легко у розмові переходять на питання заміжжя, сексу, радо обговорюють свої еротичні пригоди, з цікавістю випитуватимуть про ваші, розкажуть про коханок і запитають про коханців. Після таких поїздок складається враження, що сила слова занурила вас у найпотаємніші складочки чужої брудної білизни.
У Кавказьких країнах, де з гендерною рівністю куди більш невтішна ситуація, жінкам все ж мандрувати легше. У деяких віддалених від курортів районах Грузії вважається непристойним сидіти перед жінкою у одній майці. Теми сексу так само табуйовані – звісно, мається на увазі справжня Грузія, а не та, що поблизу Батумі! Крім того, грузини та осетини дуже поважають жінку-матір. Одного разу доля і зимова прохолода занесла мене в одну кімнату із двома молодими осетинами. І хоч я була із дворічним синочком, однак зізнаюся – було страшно. Проте вони сприймали мене як Матір, огорнули увагою мене і дитину, нагодували, напоїли, вклали спати… Ми проїхали з ними загалом близько тисячі кілометрів, і жодного разу розмова не збочувала на інтим. Те саме й з іншими кавказцями-попутниками. Гіперопіка – так. Пошлість – ні.
Хоча, звісно, не все так просто із тими кавказцями. Від своїх жінок вони очікують цнотливості до шлюбу. А від іноземних сподіваються на «гультяйність». Моя однокласниця, небайдужа до грузинів, нарікала на те, що тамтешні кавалери дуже раді з нею розважитися, але взяти у дружини готові тільки місцеву дівчину, яка не така «розпусна». Це підтверджує і опитана з Інтернет-спільноти: «Один кавказець був, але це не найприємніший мій спогад. Справа у тому, що у них «мулька»: якщо жінка дає - це повія і проститутка, а порядна жінка буде берегти незайманість до заміжжя, хоч до 40, хоч до 60, хоч до смерті. Він все пиляв мене моєю «легкодоступністю», мовляв, ти така гарна, заміж би йшла, так ніхто не візьме». Мусульманам-дагестанцям не дозволено заговорити до молодих незаміжніх дівчат, а дівчата до весілля лишаються незайманими і не можуть взагалі ніяк виявляти прихильність до хлопців. Між тим, молода дагестанка Расіда розповіла, що у них в містечку у всіх поголовно є коханки або коханці і про це всі знають. Але якщо застукають «на гарячому» – то вб’ють. І це не метафора.
Read more... )
Сьогодні один чоловік сказав, що «багатьом чоловікам подобаються малі груди», мовляв, не треба комплексувати. Так, я знаю, що багатьом подобаються. Але між тим у мене виникла ідея розповісти про те, що таке бути жінкою з малими грудьми. Як воно – жити з цим.

У мене - неповний перший розмір.
Одразу скажу, що жоден із моїх чоловіків ніколи не казав мені і слова про те, що у мене щось не те. Також починаючи від 19 років я ніколи не мала проблем із чоловіками. По суті, у мене не було і тижня паузи між стосунками. Та і дня не було паузи.  У певному віці прийшла навіть впевненість, що я можу звабити будь-кого. Зараз теж ця впевненість є, за виключенням того, що чоловіків відлякує моє заміжжя і діти… Тобто казати, що розмір грудей якось ускладнив мені стосунки з чоловіками, я не можу.
Між тим кожного Божого дня я несу на собі тавро малих цицьок.
Колись у фейсбуці хтось досить розумний (як мені завжди здавалося) написав, мовляв, коли у транспорті ковзаєш по жіночій фігурі, по стрункій талії… а потім бац – і шия! – то це дуже висаджує. Мовляв, жінки, не робіть так. Оце враження про «висаджує» за мною йде крок у крок. Це означає, що ти не можеш носити одяг без ліфчика-протеза, який візуально «робить груди». Бо людей «висаджує», шокує така фігура. Особливо коли у тебе яскраво виражений перехід від стегон до талії – як у мене. Око так і хоче довершеності …а нема!
Тобто кожен божий день, у спеку і у холод, я ношу ліфчик із поролоновими вкладками. Це дратує, тому що іноді хочеться вдягнути платтячко на бретельках, під яким негарно виглядає білизна. А іноді дуже хочеться декольтоване плаття або вечірнє… і вони відпадають з тих же причин - неможливо носити без білизни.

Ясно, що і на пляжі почуваєшся некомфортно. З вкладками ліфчик типу пушап довго сохне, а звичайний теж справляє враження «ГДЄ?!».

Read more... )
Я зідзвонююся з Україною (чоловіком і мамою) практично щодня. Розкажу як.
Раніше, їдучи за кордон, я клала на свій номер 200 грн. Ці гроші буквально за тиждень розходилися на смски. про дзвінки взагалі не йшлося, бо ціни на роумінг в МТС якісь невмєняємі. Тоді я клала ще гроші, тоді ще...

index
ТревелСім. Плюси: Якось в Чомусику спитала, що робити, якщо мені треба приймати дзвінки за кордоном (по роботі), а по роумінгу це дуже дорого. Там мені порадили купити ТревелСім і поставити переадресацію на ТревелСім з мого основного номеру. Тоді я якось нічого не пойняла, бо не стикалася ні з ТревелСімом, ні з переадресацією. Але якесь зерно мені заклалося в голову. І перед черговою поїздкою я пішла у якийсь лєвий магазин типу Moyo і купила ТревелСім, поклавши на нього 10 доларів. Як же я здивувалася, коли виявила, що 10 баксів вистачало на всю поїздку! При тому говорити було дешевше, ніж писати смс) З того часу вже пару років я їжджу з тревел-сімом. Двічі я губила номер і купувала новий (хоча третій мені подарували, по правді..). Вхідні дзвінки безкоштовно, смски можна посилати хитрим способом по 10 центрів. Про це мені розказали в Пасажі, в офісі тревелСіму. І взагалі добряче проконсультували, не порівняти з тим Moyo. Тому якщо купувати вперше - то в Пасажі. Там такі тонкощі повилазили, що я й не знала. Наприклад картка для Америки і Європи має бути різною. Не знаю, в чому там різниця, але вона є. Коротше, хайлі рекомендед. І зв'язок дуже гарний.
Ще плюс - можна поповнювати з банківської картки через інтернет. І ще купа всяких програм і бонусів, про  які треба питати у офіційного представника. Наприклад у Європі я підключала якусь послугу, яка робила дешевими дзвінки саме з Європи.
Мінуси: якийсь заковиристий спосіб набору номерів. У першій тревелсімці я набирала напряму, через +. У другій воно почало вимагати перед номером ставити *146*далі +380...#. У третій задача ускладнилася і тепер набирати номер треба у формі *146*00380...:#. Дрібниця, але як же задовбує!
Ну і той, хто вам телефонує, платить як за міжнародний дзвінок.

Опції номер 2 і 3 працюють за умов інтернету.

Skype.  Плюси: Якщо покласти на нього гроші,то можна дзвонити на звичайний номер і тарифи досить вигідні. Скайп можна поставити на телефон, конектитися і говорити. Ціна буде 11-18 центів за хвилину. Можна включити опцію автоматичного поповнення рахунку з вашої картки.
Мінуси: працює лише за умови вай-фаю. Зв'язок гальмує.

Viber. Це якась нова фішка, чоловік мені його поставив і дзвонить саме на нього, коли я онлайн)
Плюси: гарний зв'язок, не переривається.
Мінуси: має бути встановлений у обох + має бути інтернет.

отакі пироги, малята. Забивайте на страшенно дорогий роумінг. Вихід є!
1.
Вранці консьєржка зустріла мене словами: "Настя, мы видели тебя по телевизору! Ты права! Мы все тебя поддерживаем! Ты абсолютно права!" - і вони з іншою консьєржкою почали мені аплодувати. Я вирячила очі і швиденько втекла. Йдеться про мій коментар для якогось телебачення на мітингу. Але не пригадую, аби ляпнути щось настільки розумне, щоб аж зірвати оплески! Почувалася дивно.

2.
Щось стоматолог таке з моїм восьмим нижнім зубом намудрувала, що тепер щелепа не відкривається. Хотіла повечеряти - де там, рота не можу відкрити. Тож страждаю мовчки.

3.
Пищу від радості, коли мені відповідають улюблені музиканти, яких запросила на фестиваль. Ну розумію ж, що прості люди, але коли ти їхні пісні останній рік без упину слухав, то виникають якісь фанатські відчуття, як ніби мені 15 років. Читаю листи і либлюся)

4. остання ніч перед здачею Жили, остання ніч перед здачею сайту проекту, а щось і там, і там дизайнери поснули. А я сидю і жду, сидю і жду.
Останнім часом вимушена часто звертатися у приватні спеціалізовані клініки. Люди, я в шоці, це щось таке сталося з цінами і послугами... Раніше як було? Приходиш до лікаря, платиш певну суму за консультацію.. Потім почали розділяти консультацію + план лікування. Ну гаразд. А тепер гроші беруть за кожен бздох.
Скажімо, клініка "Савон", гінекологія. У них був акційний "пакет" на нехай 480 грн, куди входило 5ть опцій. Прийшла до лікарки, лікарка дуже позитивна, хороша. Лікарка чух-чух-чух - і у мене рахунок на 510 грн. Я дивлюся, що туди входить 4 опції. Кажу: слухайте, ну так давайте мені оформіть пакет на п'ять, і я заплачу дешевше! Дівчинка на ресепшені робить великі очі і каже: "Ой, у вас сім п'ятниць на тиждень! Ви то те хочете, то те, треба було одразу робити пакет, а от ви ж не зробили п'яту опцію - мазок, то виходить, що ви наче пакет як і не використали, тому платіть 510 грн, а не 480!" Про сім п'ятниць мене "порадувало", бо це виглядало так: "ОБОЖЕ!!! Коли вам поставили діагноз дисплазія?? ДВА РОКИ НАЗАД??? Треба подивитися, який зараз стан!" - "Ну ок, давайте ще кольпоскопію..." Або лікар робить УЗД: "У вас яєчник, немов слива.. дуже збільшений, запалення... Цікаво, чи промацуєть, якщо руками..." Лізе туди руками, перевіряє, а це мені ще накапує + гривень 70 чи 90.
Або клініка "Світ зору". Роблю повний-повний огляд за овер 500 грн, мені прописують рекомендації, маю слідувати їм три місяці. Потім, кажуть вони, прийдіть на огляд. Ми нічого такого робити не будемо, тільки перевіримо гостроту зору. Приходжу через три місяці, лікарка раз-раз, чух-чух... При тому сума не озвучується, людина просто робить ряд перевірок, а на виході за 30 хв огляду я маю суму 410 грн. Я стільки заробляю за півтори дні роботи. Я кажу: "За що??? Це ж мала бути лише перевірка гостроти зору!" А мені під шумок перевіряють кольоросприйняття, бінокулярність зору, ще щось, ще щось...
При чому на лікарок як на таких я не можу поскаржитися, вони справляють дуже гарне враження. Але що це за здирництво? Чому мені не кажуть нічого, а просто в секунду роблять рахунок на півтисячі? Це скрізь так, чи це я така "везуча"?
Єдине гарне враження, де все робили чітко за прейскурантом і я вписалася у суму, на яку розраховувала, була "Клініка сучасної ревматології". Там навіть мені дозволили донести через тиждень гроші, коли виявилося, що я картку забула. Я їм була тиждень винна 300 грн, а вони ж навіть мої дані не знали...
Ну ось так і виходить, що на лікування ідуть просто нереальні гроші. Це тільки огляди, а препаратів десь на тисячу в місяць набереться, і це я ще не взялася за гінекологію. Не розумію, що це за халепа зі мною? Чому я повністю хвора?
За зуби навіть і думати не хочу. Поки біль ще дає спати, то можна терпіти і економити.

Мене завжди цікавило, чому людям не все одно стосовно вибору, який роблять інші люди. При чому небайдужість ця часто набуває доволі агресивних форм, хоча, здавалося б, вибір людини – це лише її справа, якщо цей вибір не заважає іншим.

Небайдужість проявляється у різній ступені. Скажімо, я люблю їсти рис паличками. А Оля любить його їсти виделкою. Коли ми разом ідемо у японський ресторан, я підніму вгору брову і внутрішнє себе привітаю з власною крутістю, бо я виглядаю «крутіше» з паличками, ніж Оля з виделкою. Але це не заважатиме нам спілкуватися. Це небайдужість мовчазна та доброзичлива.

Якщо тема вибору знаходиться «ближче до тіла», і зачіпає різні струнки душі, то небайдужості властиво виливатися у форму срачів. «Шапку ребёнку одень, дура!» - гавкне якась небайдужа бабуся. На мамських форумах варто зачепити тему щеплення, грудного годування чи домашніх пологів, як одразу спалахують святі війни, де кожен рве сорочку на тілі і бореться з тим, хто «не правий». (При чому, обмовлюся, це не стосується політики і політичних срачів, де йдеться про долю держави чи мови чи культури. Це йдеться про особистий вибір, від якого, за великим рахунком, нікому іншому ні холодно, ні жарко).

А є ще одна форма небайдужості, яку я абсолютно не розумію. Це небайдужість стосовно сексуальних уподобань. Здавалося б, що може бути інтимніше за секс? За секс, форму якого вирішують поміж собою 2+ людей? Але ні. Коли заходить про це діло, у багатьох людей одразу вмикається «режим відьма» або «режим я-мужик-знаю-як-треба».

z_3f8c2622

Недавно мала розмову з однією рідною мені людиною. Вона сказала: «Я взагалі не уявляю, як можна спілкуватися з тими, хто практикує садо-мазо чи бдсм. Не уявляю!». Мені одразу в мозку похіхікало, бо чомусь у людей є стійкий стереотип стосовно того, що оці всі садо-мазо – це якісь чорти з рогами, з якими нормальне спілкування просто неможливе. Наче  ці збоченці не виходять з дому без прищепок на сосках чи *вирізано цензурою*.  


Read more... )


Їдучи передгімалайськими покрученими дорогами з міста Шрінагар до міста Джамму, я не можу втриматися, аби не поділитися тим, що глибоко вразило мене останніми днями. Мова йтиме про кашмірські шалі і вишитий одяг. Ця тема ніяк не стосується проекту, але я трохи занурилася в неї, бо думала писати статтю для «Рукотворів». Але у Шрінагарі знову були непорядки, хтось кинув каменем у людину в формі, тож даунтаун, де, власне, сконцентрована міська біднота і величезний відсоток майстрів, був закритий. А без цього не вийшло зробити фотографії, а без фотографій якось і статтю нема куди приткнути.

Хотіла я писати у такому дусі, мовляв, ох і ах, знамениті шалі з підшерстку козенят, такі тонкі, що можна протягнути через обручку (це буквально стало рекламним слоганом продавців шалей)! Мене, звісно, дещо бентежив той факт, що у таких же шалях, як я два роки назад купила в Кашмірі («пюр пашміна, мадам!») ходить пів-Києва і засипані базари третини Мексики. Хотілося ж розібратися, де Китай заритий, і восхвалити справжнє кашмірське мистецтво. Але тема показала себе з такого боку, що навряд чи я ще колись куплю шаль на сувенір. І не лише шаль…

Штат Джамму і Кашмір досить злиденний, та ще й у постійних конфліктах серед мусульманського населення. У штаті три джерела прибутку – сільське господарство, ремесла та туризм. Двадцять років назад у Шрінагар були введені війська. Мені важко пояснити, проти кого борються місцеві мешканці, але аж ніяк не проти іновірців, як мені здавалося. Схоже, вони борються проти влади. «Влада не дала нам ні пенні», - бубонять чоловіки на терасі, потягуючи цигарки «Голден флейкс». Вони щось довго пояснюють про електрику, замикання, ще про щось, але суть їхнього обурення висковзує від мене. Так чи інак, але місцеві повстають проти військової присутності, військові як метод покарання – закривають місто, і чекають, поки люди «почнуть співпрацювати» (буквально так пояснив військовий, коли я допитувалася, коли ж відкриють місто). Люди співпрацювати не хочуть, «камінь, що летить з вікна, ніяк не підписаний», бунтівників виявити важко і потерпає все місто. З року в рік.

А до чого тут шалі? Шалі робляться там, за закритими ставнями і дверима даунтауна, що блимає на вулиці вибитими вікнами. Займаються рукотворними роботами як чоловіки, так і жінки. Вони прядуть тонку шерсть (сировину купляють, овець і кіз в місті не дуже розведеш), тчуть і вишивають шалі й одяг, тчуть килими, вирізають з дерева, роблять пап’є-маше. Жіноча справа, в основному, це прядіння, ткання шалей та вишивка. До речі, це тенденції останнього часу. Бо раніше, власне, ткання для жінок було табуйоване. Вони могли тільки прясти.


Read more... )

Довго добивалася від одного представника мексиканської жіночої організації коментар стосовно ситуації із жінками у Мексиці. Довго. Нарешті він його надав. У такій формі, гг:

Hello Nastya,

I am sorry to forget answer your question, I do it now, but in spanish, you can use a translator ( I dont have enough words in english to explain all this)
1.- ¿Cuál es la diferencia en la educación de niños y niñas en las comunidades indígenas?
Los niños reciben la misma oportunidad de educacion en la escuela primaria, de los 6 a los 11 años de edad,
la escuela primaria es gratuita, en la mayoria de las comunidades la educacion es en dos idiomas (la lengua local y el español como segunda lengua), la asistencia a la escuela es por las mañanas, despues de la escuela las niñas regularmente ayudan a la mama en las labores de casa, estas pueden ser en la cocina, limpieza, preparacion de comida, recolecta de frutos y artesanias,
los niños por el contrario solamente asiten a la escuela por las mañanas y por la tarde no desempeñan ninguna actividad para ayudar en casa (esta labor es exclusiva de las mujeres) este es un fenomeno cultural que denota la formacion educacion en casa de los menores,
Los niños despues de terminada la escuela primaria (leer, sumar, escribir) a los 11 años de edad van con el padre a sembrar en el campo, es entonces cuando el niño experimenta un cambio, ya que de los 11 a los 14 años de edad el se vuelve productivo para la comunidad y crece jerarquicamente, despues de esto los integrantes femeninos de su familia incluyendo la madre quedan subordinados a su autoridad, las hermanas entonces ahora sirven a el,
la escuela secundaria tambien es gratuita pero ya depende de las necesidades economicas de cada familia si los niños son enviados a la escuela o no, ya que a los 13 años de edad los niños pueden ser mas productivos y contribuir a la economia famliar, ya sea vendiendo los productos fuera de casa o produciendo artesanias en casa,
ambos (niños y niñas) reciben la misma oportinidad de educacion, la diferencia radica cuando ellos pueden ser producitivos con su fuerza de trabajo, ya que no es una opcion para ellos decidir si quiedren trabajar o no, son lo padres quienes deciden esto,
La escela preparatoria, es costosa para los indigenas, ya que el gobierno no te propociona el material suficiente para el estudio (libros por ejemplo) y la mayoria de la genet no tiene el recuros economico necesario para comprarlos,

2. ¿Cuál es la ocupación principal de trabajo \ de las mujeres indígenas? Hacer artesanías es la ocupación principal de ellos? ¿Qué perspectivas tienen?
la actividad economica principal es la agricultura, la siembra esta a cargo de los hombres, y la recolecta por homebres y mujeres,
las artesanias es una actividad secundaria, ya que la venta de artesanias no es un mercado muy amplio que genere ganancias suficientes para el sustento de la familia, por ejemplo el traje de la foto de mi perfil tiene un costo de 700 a 1000 pesos aproximadamente, el tiempo de trabajo para estas prendas es de 4 meses aproximadamente, puedes calcular que el costo de este trabajo es muy bajo para el esfuerzo de realizacion,
Este tipo de artesanias son confeccionadas por las familias indigenas (mujeres) que por generaciones se han dedicado a eso, la venta de este tipo de artesanias es un poco dificil, ya que las prendas son demasiado tradicional, asi que el turismo dificilmente compra todo este tipo de artesanias que ellas hacen,
Las opciones son formar cooperativas indigenas para homologar el costo de venta, pero la introduccion de artesanias de otros lugares no te permite tener un buen margen de ganancia,

3. Todos estos productos textiles que se venden en el mercado de masas, que los hizo? Están hechas por las mujeres locales, o es sólo una realización de los productos de consumo de China o Perú? Cómo las mujeres indígenas pueden ganar muchos se dan cuenta de sus productos? Es trabajo de los niños de todo esto?
Es facilidentificar las artesanias locales de aquellas que han sido introducidas (peru, china) la artesania local no tiene distintivos de "llamas" por ejemplo, y su confeccion es imperfecta, puedes ver el trabajo artesanal con las imperfecciones de este tipode tranbajo (costuras mal bordadas que a simple vista parecieran pasar desapercibidas, ademas la artesania local tiene el distintivo de flores muy coloridas,
Como te respondi en la pregunta anterior, la venta de este tipo de artesanias es dificil, ya que la gente quiere pagar lo mas barato pos este tipo de artesanias, sin tomar en cuanta el tiempo de trabajo que se necesita para hacerlo,
las niñas particpan en la confeccion de este tipo de prendas, no es trabajo solamente de ellos, en su mayoria corresponde a la gente grande la confeccion de ellos,
El ritmo de vida es diferente tambien, puedes ver que una adolecente indigena (16 años) en su contexto cultural es ya una señorita que puede convertirse en madre de familia, asi que el valor de niños/niñas es diferente en las comunidades indigenas,

Що я можу сказати? :))) muuuuuuuuuuuuuuuuy bien! Добре, що не китайською)))
1. Після того, як у мене начисто зникла проблема із засинанням (чи то через відмову від кави у Києві, чи ще через щось), то я не маю змоги ночами ні обробляти фотки, ні дивитися фільми. На диску купа кіна із фільмами, які треба глянути наодинці, аби ніхто не бачив, як я реву над драматичними моментами сюжету.

2. Попри те, що кум обіцяв два роки свободи від турбот, мої равлики відклали, сволоти, яйця. Мені вже постаються ці вічні пости у френдстрічці, коли народ намагається пристроїти дві сотні мадагаскарських равленят. Мені на око там десь не дві сотні, а штук пісят. Такі білі, бльо, яйця. І равличиха, гадіна, нарожала - і відкинулася. Натурально так забарикадувалася у мушлі і лягла на "спину".
Знач так. Беріть равликів. Тому, хто візьме найбільше - дам акваріум для них у придачу (все одно гупії, гади, розрожалися тут, і їх треба переселяти у більший акваріум). Якщо не вийде їх розпихати, то доведеться випустити на волю.
До речі, ці равлики живуть 40 років. Типу завів - і на всю жизнь!

І взагалі, із цією живністю вічно так... Взяла у Іванки-Квоти три нещасних розсадини помідорів. Тепер вони обростили весь балкон, цвітуть і вимагають уваги. Я вже тричі їх пересаджувала, бо їм все мало, МАЛО ҐРУНТУ!
Або ось до теми про недоречні подарунки. Подарував дід Толя Ярославу золоту рибку. Ту золоту рибку інші риби почали клювати. Ми зітхнули і пішли, купили акваріум. Потім купили всі ці аератори та іншу фігню. Потім купили рибу до пари. Потім купили двох гупій. І тепер ці гупії рожають, бачте! Тобто треба новий, більший акваріум!
Капець...
Навіть не знаю, з чого почати)) Певно з того, що досі не вірю, що я зараз без лінз. Стільки років це було неймовірно, це було нереально - просто сидіти за компом без додаткових приладів для корекції. А зараз я бачу... Жадібно читаю вивіски на вулиці, інколи на автоматі шукаю окуляри, бо не можу ніяк звикнути. Казково!
      Поганий зір був у мене з дитинства. Щоправда, до школи я ще пам*ятаю, як тато проводив мені "індіанський" тест на зір - треба було порахувати кількість крихітних зірочок між основними яскравими зірками Ковша. І я рахувала і мала прізвисько Зоркій Глаз. А потім була операція, я заразилася коньюнктивітом, пішли ускладення...
Read more... )
На замовлення чоловіка виношу на розсуд громадськості епізод, який стався у нас на днях, і який досі не можемо відпустити.
Отже, вул. Володимирська і лігво Януковича - готель "Інтерконтиненталь". Ми їдемо машиною по дорозі на свій зелений. Я на пасажирському, але слідкую за дорогою-знаками, аби не втрачати навичок. Бачу зелене світло нам, але машина чомусь гальмує і зупиняється. Виявляється, через дорогу, врозвалочку, на свій пішоходський ЧЕРВОНИЙ, йде якийсь хольоний товстосум з двома фєфокурвами. Воно вийшло з цього готелю і пре куди бачить. Я очікую праведного гніву від чоловіка, адже він неодноразово оббібікував всяких потєряних дам, бабульок, мальчіков, які переходять дорогу у недозволеному місці, обурюється їхньою поведінкою, що через такі викрути потім страждають водії, які винні "за замовченням". Але... чоловік смиренно пропускає крутелика.
Я обурююсь таким жополизством (зі своєї точки зору) і отримую, ммм, так би мовити, відповідь, що я "застрягла у підлітковому дискурсі", а всі дорослі люди зробили б так, як він.
З моєї точки зору:
1. Це взагалі на голову не налазить. Оце смиренне підлизування крутим задниц!. Мені особисто пофіг, крутий чи не крутий. Якщо людина робить щось неправильно, то незалежно від її крутості я буду виказувати своє ставлення однаково.
2. Водій їде на свій зелений, слідкує за іншими ТЗ, за знаками... Допустити, що він може провтикати пішохода, якому чомусь опинився там, де не мав, - можна. І водія посадять, еге!
3. Крутелик, впиваючись вседозволеністю, буде жити за принципом "розступися, море, - гівно пливе". І не одному ще доставить прикрощів.
З чоловікової точки зору:
1. Він не хоче "проблем", які може отримати за це "бібі".
2. .... хай би сам щось тут дописав, навіть не знаю.

Тепер питаю у громадськості :) Як би ви поступили, будучи водієм. І чому.
Днями стала свідком кількох діалогів у гром. транспорті на політичні теми.

1.
- Я оце за прєзідєнта буду голосувати за Януковіча.
- А за прем*єра?
- Та за Литвіна.
- А чого за Литвіна?
- Бо він красівий, мені на внєшность нравиться.

2. (пасажирка і кондукторка)
-  З цим Черновецьким - прямо як 37 год! Нас погрузили в автобуси, не сказали, куди везуть, потом вигрузили, дали транспоранти в руки і сказали - стойте!
- Та якби ще платили! Он у нас оце цени на проєзд подняли, а зарплату не виплачують ще з січня (!!!!!!!!! - це кондукторка автобуса розповідає).

3. (монолог, який розкриває народні легенди)
- Януковіч напрасно кажуть, що бандіт, то все оті оранжеві придумали. У мене подруга єсть з Данєцка. Данєцк це ж як велике село, всі там одне одного знають. То та падруга каже, що ото як Януковіч два рази сидів, то там всьо не так було. Ото кажуть, що ізнасілував женщіну. А він на самом дєлє сидів за другого насільніка, тому що той насільник сімейний, йому сім*ю годувати треба, не можна в тюрьму. То Януковіч поступив благородно, заступився за того сімейного, сам відсидів. (це просто... просто шедеври народної творчості!!! Хоча навряд чи народної. Комусь гарно платять і хтось з душею робить свою роботу;))

Настя довго і ретельно копирсається на самому глибокому дні самої глибокої полиці, доки під завалом паперів у маленькій коробочці не знаходить охайно складені банкноти - гонорари за місяці і місяці фрілансерської роботи.
Настя: Оооо, я нарешті, НАРЕШТІ назбирала собі на об*єктив! Я нарешті за свої власні гроші куплю ніконовський об*єктив! Я назбирала!
Снейк (знищуюче): Так! Ггг. НА НАЙДЕШЕВШИЙ НІКОНОВСЬКИЙ ОБ*ЄКТИВ!
 (700x499, 65Kb)
Розкажу вам про захоплюючу екскурсію у дитячу інфекційну лікарню і про те, що з цього вийшло.
При всій моїй нелюбові до лікарів, коли темприче у малого скакнуло до 39,6 , а він при цьому в*яло плеснув у долоньки, що було більше схоже на судому, серце моє не витримало і я викликала невідладну допомогу.
Доволі швидко прибула манірна пані в білому. Вона почала розпитувати про те, що дитя їло і пило, і з садистичним задоволенням вишукувала усілякі "збудники" і видлубувала наші, батьківські, промахи: "Ага! Ел творог! С рынка! Запишем...", "Ага! Были на природе. Где? Где-где? Ага...", "Съел КИЗЯК??? Чей? ОООО!" Потім дама вколола маляті анальгін+димедрол+но-шпу і запропонувала в лікарню. Ні словом не обмовившись, що це інфекційна лікарня. Я сказала, що, кагбе, не хочу в лікарню, але вона запевнила, що ми там лишатися не будемо, а "тільки здамо аналізи". Лікарня там хороша, цілодобово аналізи беруть,  ну, кров вранці. Нє, вранці не підходить, сказала я, а жінка швиденько виправилася: та ні, там і кров прямо зараз візьмуть, лікарня хороша, "при міністерстві". Я так прикинула, що непогано буде здати аналізи нарешті, щоби точно знати, що з дитям.
Я насправді дуже жадібна. Особливо до чужих грошей. Я, наприклад, не можу зрозуміти, навіщо людина, який фотоапарат потрібен для фотографування застіль та членів родини, купляє нікон д60 тільки тому, що це "круто". І хоче такий об*єктив, "як у мене", бо з кітовим не козяво (це ж десь начиталася людина... чи це я їй розказала?). А в той час люди, у яких до фотографії Дар (не сік), але у кишенях порожньо, на той д60 молилися б. 
Але я не про те.
Пішли ми на фотоярмарку. Я мала два запрошення, вициганених на якомусь недослуханому майстер-класі. Йти туди не дуже хотілося, бо пускала би слину значно гірше за Ярославського, але тут мені розповіли про Шару. Виявляється, там можна було на Шару надрукувати знімки... Звісно, не могла встояти і пішла.
І трапився там такий епізод. Стою я перед пекельною машиною, яка друкує ч\б фотографії на срібному папері. Вартість такої світлини складає 7 грн за невеликий розмір. Пальцаті фотографи друкують там свої ню. Я пісяюся кип*ятком, стискаючи у руці флешку з ОДНІЄЮ фотографією, яку я спеціально зробила чорно-білою. Але ту фотографію пекельна машинка не прийняла, і добрий дядько, вражений моєю скромністю, взявся надрукувати на ч.б якісь кольорові фоти, я вибрала три.
За мною стоїть дівчинка-фотограф з плівками.
І раптом підвалює тьотка типу "продавщиця". Ця тітка з інтересом дивиться на мої світлини і цікавиться:
- Это вы здесь напечатали?
- Здесь.
- А они с диска печатают?
Мені стає страшно...
- Печатают.
- А по сколько печатают?
Я аж похолола, уявивши, як тьотка вставляє диск із застільними фотографіями, і прекрасна пекельна машинка, яка друкує прекрасні фотографії (моє фоточайничество облагородила просто ого! я аж возгордилася!), випльовує зі свого нутра відзняте мильницею НЄЧТО. Тому я вчинила те, що я, ввічлива дівчинка, ніколи зазвичай не роблю. Я видавила із себе злобне:
- Кількість фотографій обмежується величиною наглості фотографа!
А потім ввічливіше додала:
- Це дуже дорогі фотографії... Дуже якісні...
Але тітка не послухала і віддала друкарю свій диск. А він опромєтчіво згодився надрукувати їй. А потім відркрив той диск... Охо-хо... Я встигла побачити лише на коротку мить невтішну картину того, що було на диску, і поспішила втекти, аби не бачити, як ті фотографії полізуть з машинки. Моє серце б цього не витримало!

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios