4602EAD0-6260-425A-B725-32BAE2EF24B1_w640_r1_s_cx0_cy2_cw0Купляючи вчора квитки на сеанс "Івана Сили" у Алладіні, виявила, що з цілого залу жоден квиток не продано. Сьогодні у залі, крім нас, була лише 1 людина.
Дивно бачити таку абсолютну байдужість до вітчизняного кіно. Бо об'єктивно фільми, які є відвертим шлаком, збирають повні зали в тому ж таки "Алладіні". І російські у тому числі. Але українське кіно цікавить, схоже, виключно певний прошарок українського сегменту Фейсбуку. І якби ми пішли на фільм у якийсь "культовий" кінотеатр, який котирується серед ФБ-аудиторії - "КІнопанорама", "Київ" чи "Жовтень" - то побачили б більше за 1 людину. Але "Алладін" виразно показав реальний стан речей: пересічна публіка від українського кіно нічого не очікує і йти не хоче. Навіть за 35 грн/квиток.

Взагалі, українському кіно важко й ще через одну річ. Оскільки стрічки виходять вкрай рідко, то мисляча україноорієнтована аудиторія чекає від цих стрічок шедевральності, не менше! Але шедеври не народжуються через один. І через два вони не народжуються. От взяти усю махіну американської кіноіндустрії, і те, скільки фільмів там випускається на рік. Які фільми у 2013 році можна назвати шедеврами? От які? Якби Україна випускала сотню фільмів на рік, або принаймні кількадесят, то на рік ми мали б 2, а то і 3 таких фільми, що "ах". А що очікувати від країни, де вихід в рік 5ти стрічок вітчизняного виробництва викликає в пресі дикий захват що "ого! як багато!"

Тепер про Івана Силу. Чула і схвальні відгуки,  і не дуже. Якщо порівнювати зі світовим кіном, яке я дивилася цього року, то "Людина зі сталі" мене роздратувала значно більше, і попри купу спецефектів програє "Івану Силі". Якщо порівнювати із останнім баченим українським, то "Іван Сила" сподобався більше за "ТЩПКВ" Іллєнка, бо останній був надто пафосний. Іван Сила  - хороший фільм. З красивою картинкою та історією. От що не сподобалося, так це "дуболомність" персонажів і однозначністю чорного та білого. Чомусь у нас прийнято вважати дітей за бовдурів і подавати характири без напівтонів. Мовляв, не розберуться у складності характеру. Але створити нового вітчизняного героя - а саме цю задачу поставили перед собою творці фільму неможливо на тому образі, яким показано Івана Силу в цьому кіно. Не у наш час. У наш час цінують розум, вигадливість, кмітливість. От порівняти дуболомного і правильного, простого як двері Капітана Америку і розумного Тоні Старка - хто з них скоріше стане героєм для сучасного покоління?
Іван Сила аж надто простакуватий. Але навіть у сільській простоті можна знайти якусь мудрість життєву, глибину. А не лише "кліп-кліп" очками. Думаю, Іван Фріцак мав щось більше, ніж лише уміння піднімати надвагу. А навіть якщо і не мав, то його герой мусив би мати.

Що ще не сподобалося. От береться точка відліку: приїздить простий карпатський хлопець у Прагу. І давай тягати по 200 кг мішки! А тут уже і штангу неабияку підняв і Велета тренованого поборов. Але для сучасного глядача дуже важливі історії успіху. Про те, як людина себе зробила, як досягла таких висот і такого уміння. Хлопчику-здихлику важливо знати, що якщо він замість бакугана купить гирю на 6 кг, а потім на 8, а потім на 12, і буде замість комп'ютера з нею вправлятися, то він може стати таким, як Іван Сила! А то у фільмі подається даність: вдруг откуда нє возьмісь з'явився найсильніший чоловік на планеті! Але в житті так буває рідко, а якщо і буває, то засмучує тих, кому від природи надсили не дано, і хто пахає зранку до ночі задля результату: будь-якого, не обов'язково спортивного!

Сценарист теж недопрацював. Світові дитячі фільми давно чіпляють своїм сюжетом. А тут усе лінійно: пішов, зробив. Деякі вчинки взагалі нелогічні. От баронеса каже "я йому не скажу, що він вільна людина" і типу "не вчіть мене заробляти гроші", а у наступному кадрі вона ж заходить і каже: "я вирішила йому сказати". Матінко, та як же персонаж до такого еволюціонував? Що спонукало її прийняти принципово інше рішення?

Коротше, з персонажів мені найреалістичнішим видався Велет-Вірастюк. От хто органічний і без відбитку школи акторської майстерності (в негативному сенсі) - так це він.

У підсумку маю сказати: фільм хороший і рекомендований до перегляду. Так що якщо не сходили - сходіть! Підтримайте українське кіно, якому так тяжко, але яке старається.

Ну і з ВІкі:
Іва́н Фе́дорович Фірца́к (Кротон-Фірцак; *28 липня 1899, Білки, комітат Береґ, Австро-Угорщина — †10 листопада 1970, Білки, Закарпатська область) — український борець, боксер, боєць вільного стилю, силач, артист цирку. 1928 року був визнаний найсильнішою людиною планети. Деякі силові трюки Івана Фірцака-Кротона досі ніхто не може повторити.
Новий фільм Горо Міядзакі, сина Хаяо Міадзакі, був завантажений мною ще тоді, коли перекладу не було і близько. Та лише зараз дійшли руки подивитися. Тим часом, нагодився і переклад.Після першої повнометражки Горо дивитися було страшнувато трохи, бо перша мені не сподобалася. Я навіть сюжету її не пам'ятаю, лише враження. Бідний Горо, як же важко йти по слідах великого батька. Якби не батькова тінь, то ці мультики сприймалися б значно позитивніше...
Перші кілька хвилин хотілося мульт вимкнути: нудно. Але заспокоювала себе і налаштовувала на японську "динаміку". Десь на середині фільму ми з чоловіком таки втягнулися. Простий сюжет: перше кохання, дівчина, яка втратила батька у корейській війні, між тим від самого дитинства піднімає прапори, аби з моря батько знав, що вдома його чекають... Багато читала нарікань на простуватість сюжету, між тим особисто мене "Зі схилів Кокуріко" зачепив ставленням японців до свого минулого. Події фільму відбуваються у 1963 році. Післявоєнна відбудова країни. Тут ще перегляд фільму наклався на недавнє інтерв'ю японістки Ольги Хоменко для "Жили", яка якраз розповідала про повоєнну Японію, про зміну цінностей і пріоритетів. А у мультику все правдиво показано. Не знаю, я не японістка, але як глядач я вірю. Атмосфера передана чудово. Колективна праця, колективні співи, неповні сім'ї... Японія молодець в тому плані, що вона проговорює і переосмислює своє минуле. Показує, куди дівалися батьки, чому так заплутані сім'ї, чому віддавалися чи приймалися "чужі" діти, що відчували ті люди, які будували нову країну, які з дитинства працювали на рівні з дорослими... Які розуміли, чому помер батько і чому мама аж за океаном.
І на тлі всього цього - любов, звісно ж.
Хороший, теплий мультик. 8/10.
1343730063_kokurikozaka.kara.full.814581
Співзвучний із переддорожнім настроєм, нагодився мені фільм "Життя за один день". Суть була в тому, що охочі знімали один день свого життя. 80 000 роликів, 192 країни світу, 4 500 годин відзнятого матеріалу. Не уявляю, яким чином це вдалося ТАК змонтувати... Але цей фільм захопив, розхвилював, змушував сміятися, плакати...Але головне - наповнив глибокою любов'ю до нашої Планети, до людей, до кожного куточка! Дуже-дуже рекомендую. Це неймовірно!
Трейлер:


І як же приємно було почути українську говірку! Виявилося, Борис Гришкевич став лауреатом і показав наші Карпати та наших вівчарів на весь світ)

А епізод, де три ангольські жінки за роботою і співають... це взагалі, так) Моя душа, спрагла за фольклором, злетіла до небес)
Найбільш вражаюче кіно з усіх, що я бачила за останні роки... Я не знаю, що ще написати про нього.. Це щось неймовірне.
Тут є вконтакті викладене.

Вчора сходили на "Артист". Фільм про історію кіно. Так само, як і "Х'юґо". Цікаво, наскільки я зрозуміла (не слідкувала спеціально), за Оскари в цьому році йшла запекла боротьба між двома фільмами саме про історію кіно... Сказати, який з них кращий, я не можу. Вони різні. 
"Артист" вразив і зробив мій вечір. Можливо, я чекала більшого від "кращого фільму 2011 року", але, якщо подумати, може це і є максимальний ефект, якого можна було досягти за допомогою засобів німого чорно-білого кіно? Фільм про те, як актори німого кіно стикаються із звуковою ерою. Будучи представниками старого, консервативного світу, вони недостатньо лабільні, аби прийняти виклик часу, аби пристосуватися. Захід титанів.
Хеппі енд) Чудове рішення) Але ми не очікували хеппі-енду. Не впевнена, що він там мусив би бути.
Прийом зі звуковим "прозрінням" в кінці фільму нагадав прийом із французької "Антени", де найбільший ефект досягається, коли в кінці німого чорно-білого фільму нарешті проривається звук.
Зізнаюся - пару раз сплакнула. Пробирає, так)
Були нині на фільмі Михайла Іллєнка "ТойЩоПройшовКрізьВогонь". Найкращою рекомендацією для мене послугував відгук Насті Сніжної, потім в інтернеті бачила ще кілька схвальних відгуків. Основна думка про фільм була висловлена така, що він хороший не тільки як для українського сучасного кіно, а він хороший взагалі. Що він на світовому рівні. Тому ми вирішили сходити. Вперше після сумного досвіду відвідин фільму сучасного укррежа у Полтаві, де ми пішли з перегляду...

Зал у "Мультиплексі" був ПОВНИЙ. Не було, певно, жодного вільного місця. І це дуже порадувало.

Загальне враження: хороше українське кіно.

Було справді цікаво. Гарна акторська гра. Гарний гумор (ну слава Богу!). Гарні кольори. Але... фільм такий український! Ні, ну це необов'язково погано! Адже японський, французький, іспанський кінематограф має своє обличчя. І у нас чітко проглядається українська школа. В тому, як вставляють музику. Оця типово така тужливо-тривожно-тремтлива музика, аби підкреслити якесь особливо тужливо-тривожно-трагічно-тремтливе місце у діалозі. Певна прямота, дуболомність. Істерична музика у моменті інтимному. Крупні плани. Таке враження, що крупними планами камуфлювали бюджетні дірки, через які не вдалося виїхати на зйомку адекватних планів. Коли у Канаді бачиш таку типово-типово українську флору... І все таке до болю знайоме...
А індіанці? Індіанців набрали з якихось румунів, що мешкають в Україні. Ну зовсім не індіанські індіанці! Антропологічно неправильні. Це як вимазані у чорне негри у радянських фільмах. Він наче і чорношкірий, але ж до болю наш! Морда слов'янська! Я розумію, бюджет 16 млн грн. Але взяти ручну камеру та вирватися у резервацію, запросити непрофесійних акторів?... "Мільйонер з нетрів" - там же діти були реально з нетрів! Звичайні собі індуси малі. Чудово зіграли! Але ні, наші бояться. Нашим треба школа!
Найбільше дратувала скомканість сюжету. Цей сюжет можна було б прекрасно вписати у кількасезонний серіал. А тут скакали по роках запросто! І неясно, коли той Іван став Героєм Радянського союзу... і звідки у них син взявся... і чого став вождем... і як вижила і повернулася додому з літака, що розбився, індіанка? Нарізка яскравих кульмінаційних кадрів, і часто неясно, що з чого витікає.
Взагалі, фільм не про справжнього українського героя, як анонсував Іллєнко, а про любов. Бо образ героя красивий, але не прописаний. Куди краще прописані жіночі образи Люби, доньки Іллєнка (індіанки).
Кінець я взагалі не догнала. Тільки ясно, що всім весело, замість кукурудзи підкидають у небо пшеницю... а син куда? чи дійшов лист? чого він враз переключився на іншу тьотку?
Загалом - сходіть. Отримаєте задоволення від перегляду. Це я просто дуже прискіпливо аналізувала. До свого завжди прискіпливий. Дійсно гарне українське кіно.
Ось я одне думаю. Мені сподобався епізод першої шлюбної ночі Івана з Любою. Він так дихав прєривісто... Коли вона спитала, як називається те чи те. І от вона спитала, як називаються груди, і він каже так... "це твої ПЕРСА", але ж блін, Іван з Полтавщини! Я ніколи не чула, аби у розмовному полтавському діалекті казали ПЕРСА. Вони кажуть ЦИЦЬКИ! Ну груди хай, може бути. Але не перса, Господи, не перса...
Файл:Той хто пройшов крізь вогонь.jpg

Хранитель часу

Надибала я трейлер цього фільму випадково і дуже на нього чекала, надаючи певних власних сенсів (я нагуглила цей фільм, намагаючись знайти, що таке "Юго" у однойменній пісні Сурганової, яка є значимою для мене). Потім була дуже схвальна рецензія на цей фільм, в чому я не сумнівалася, звісно. Ну і фільм оправдав всі сподівання - це прекрасний фільм, вдалий кінопочаток 2012!

Спочатку цей фільм видається дещо повільним. Як сказав Нято, взагалі дивно, що у наш час можуть існувати повільні фільми. Це все одно, що зараз глянути японське чорно-біле кіно і не розуміти, чому по три хвилини показують, як хтось їсть чи поволі кудись йде. Ми відвикли від повільного кіно, і спочатку це дивує. Здавалося б, нині вже все мають знімати із динамікою останнього "Шерлока Холмса", але ні.
Потім магія фільму захоплює. Це правда, майже до самого кінця ти не розумієш, у чому інтрига. І, знову ж таки вторю [livejournal.com profile] adamnet, сидиш собі і чекаєш, коли почнеться якась магія-містика. А вона не починається. Вірніше, вона є, ця магія, але ця магія у цілком реальних речах, без всяких там чарів.
Цей фільм знятий з любов'ю. І, як каже вікіпедія, він базований на реальних подіях. Усі персонажі, окрім, хіба, Х'юго, - реальні. І показується їх реальний життєпис і реальні трагедії та радощі.
На цьому замовкаю, аби не спойлерити. Фільм цікавий завдяки своїй інтризі, тому.... тссс)
Але він опупезний. Сходіть!
(Ну а актора "Хлопчика у смугастій піжамі" я люблю взагалі безумно, оце талантище! а Джуд Лоу взагалі... мімімішечка)

П.С. Вчора взагалі був вдалий у плані фільмів день. Подивилася милу Histeria ("отой фільм про винайдення відбратора", а насправді про боротьбу за жіночі права), воно смішно, аби не усвідомлення, що то правда. Зараз ви дозволяєте чоловікам вирішувати, маєте право ви на аборт чи не маєте, а колись чоловіки вам матку вирізали через неіснуючий діагноз "істерія"... Надто прямолінійно про жіночі права у фільмі, але, зрештою, у нас уже важко деякий народ напівтони сприймає, тому може краще прямо говорити, аби дійшло.
Постер фильмаЗнімати кіно за культовою книжкою - ні, на це ще треба зважитися. Звісно, це гарантований прибуток, але я б не наважилася... Хіба багато є екранізацій культових книжок, справді вдалих?
"Generation П" була культовою книжкою коли я вчилася десь у середній чи старшій школі. Мама приносила оці найперші видання Пєлєвіна, видруковані на дешевому папері, і для неї це був переворот, адже подібної літератури раніше вона не зустрічала. Я теж читала за нею, але тоді, у школі, осягнути глибину глибин ще не могла. Уже в старшому віці "підсіла" на Пєлєвіна, але саме цей роман був єдиний, який я не перечитала. Фільм був очікуваний, але я боялася на нього йти трохи, бо не могла судити так, як той же Нято, який книжку чудово пам*ятає. Мама моя одразу сказала, що не піде на фільм, аби не розчаровуватися. Я теж мала найгірші очікування, коли йшла.
Але...слухайте, надзвичайно вдала екранізація. Я просто не очікувала. Не уявляю, як ТАКИЙ фільм може йти у Росії. Як досі його не заборонили. Там же проїхалися по всьому. Дію книжки продовжили до наших часів, і наші часи майорять купами натяків, часто досить непрозорих. Навіть Тимошенко впихнули у кіно як учасницю "змови")) Ці блискучі натяки... Водій Коля, прототип Смірнова, який у профіль - ну викапаний Путін! І його так гарно показують у профіль, і настільки сильна подібність... Розвертається у фас - і все чудово, лівий чувак. І лице Міхалкова, яке маякнуло на моніторах, коли "ліпили" нового президента... Та взагалі, хороше кіно, не похерили книжку, ми тут дуже задоволені переглядом. Нятуха взагалі у захваті))
File:The Man from Earth.pngІз нинішніми екшенами важко уявити, що фільм, знятий з якимось абсолютно мінімальним бюджетом (200 000 доларів) by Richard Schenkman, знятий у одному приміщенні і повністю побудований на діалогах, може настільки захопити. Але - факт) "Людина з планети Земля" розповідає про професорську прощальну "тусовку" і про те, як одна бесіда може розхитати світ під ногами. І про те, що будь-що може бути як правдою, так і неправдою. І про різні давно відомі нам "наївні" речі, які, між тим, треба постійно нагадувати собі, аби не загубити і не забути у гамірному житті. Трішки напружив один "стрибок через акулу", але навіть цей момент сценаристу і режисеру вдалося "згладити" завдяки відсутності пафосу і м'якості діалогів. Тож пробачимо їм цей стрибочок.
До речі, вікіпедія повідомляє, що про фільм би фіг хто дізнався, аби свого часу його не камріпнули пірати. Завдяки їм фільм став настільки популярним, що продюсер навіть написав лист подяки піратам і піратському сайту.
Ось таке пишуть:

Eric Wilkinson, the producer of the independent film “The Man from Earth”, wrote an email to RLSlog in which he thanks them for the free promotion they gave him. “In the future, I will not complain about file sharing” he wrote, “when I make my next picture, I just may upload the movie on the net myself!”

All the attention for his film was boosted by a positive review on RLSlog, a weblog that reviews some of the new releases on BitTorrent. It turns out that a lot of people who downloaded the movie off BitTorrent liked the movie, as they started to write positive reviews on Amazon, IMDB and other websites.

Фільм доступний на екс.юа.

The Boat That Rocked PosterКолись ночами я слухала радіо. Там читали різне фентезі, і це мені, малій дівчинці, зривало дах, адже подібної літератури я ніколи не читала, хіба оповідання у радянському журналі "Что". Не пам*ятаю, яка то була хвиля, але то було щось таке атмосферне і незвичне.
Потім був Клуб опівношників, і коли, лежачи у темній кімнаті, ти долучався до "кола обраних", це наповнювало ночі якимось особливим смислом.
А потім востаннє це була "Атмосфера" на просто-радіо, де Загробний Діджей ((с) Лєночка) ставив різні неймовірні інді-гурти, всяку готіку кросіву у ще тому, олдовому сенсі, але головне, що він ставив Фльор, перші записи ще нерозкручених Фльор, і то було Казково.
Але тепер ера радіо відійшла.
А тоді, у шестидесятих, вона зародилася...
Час рок-н-ролу, час нелегального існування радіостанцій, які добряче насолили британському уряду. Насолили самим існуванням, своїм вільнодумством, свободою, нестримною веселістю, сексом, наркотою і всім іншим)) Цей фільм - це просто щось! Дуже дякую [livejournal.com profile] _haos_  за рекомендацією. Адже фільми, зроблені із любов*ю до того, про що знімаєш - особливі. Частіше буває навпаки. Хтось без душі береться знімати "Володар кілець", думаючи лише про прибутки. Найкатастрофічнішими у цьому плані особисто для мене  стали екранізації "Хронік Нарнії". А тут Кьортіс кохається у рок-н-ролі, у тій атмосфері, у тому відчайдушстві. Ні, я про це не знаю напевне, але інакше неможливо було б зняти такий фільм! Спершу йде тугувато, важко вкурити, але далі низка блискучих моментів і особлива атмосфера робить фільм!
Мій улюблений момент - це олдовий хіппі Боб)) І його боротьба за скриньку із вінілом))) Ииииии)))
Дуже в тему було кіно після статті Нечитайла у "Тижні" про кінець ери "тотальних" музичних напрямків і про шансон.
Вчора, завдяки проекту-виставці Влади [livejournal.com profile] my_shadow  і Поліни Дорошенко, я написала аж два листи. Взагалі, дуже даремно ви не прийшли на цю виставку. Давно не отримувала такого задоволення, давно не мала такого душевного вечора. Я-кінестетик восторжествував, оскільки можна було торкатися до паперу, до листівок... тримати в руках ручку, писати. Так, два листи, я написала два листи! Сказала те, що хотіла сказати. Щоправда, руки трохи не встигали за думками.
Прийти на виставку ще можна, але такого вже не буде. Такого класного вечора, коли народ розбрівся і писав, писав...
smal2.jpg picture by Melnychenko

smal2.jpg picture by Melnychenko

А потім ми з Улянкою підірвалися на фестиваль іспанського кіно, і грілися під курткою, і дивилися кльовий фільм. І аж пізно-пізно поїхали хто-куди, а я поїхала пити вино, хоч і не змогла його пити - все, я таки посадила собі організм випивкою. Так
що вчора була остання склянка, доки не залікую рани))
Але... це був надзвичайний вечір. Все оце! виставка, іспанське кіно, розмови за жизнь, доки долали київські схили з Улянкою, потім вино і дурацьке кіно на колись-не-чужій чужій квартирі. Те, чого так бракує. Наче нічого особливого, але в купі дає.. щастя.
Вчора вперше (!) подивилася цей фільм. Довго не могла повірити, що то Мікі Рурк. Аж перепровіряти побігла, думала, може помилилися у описі фільму. Який же він ...!!!
Ех. Навіяло всякі спогади.
Усім любителям Подерев'янського це сподобається.
Трейлер короткометражки від [livejournal.com profile] commander_crock !

(Ми, до речі, на П'ятихатках мали допрем'єрний показ. Кіно на любителя, але багато вдалих моментів, як на мене)

Не знаю, яким чином пропустила колись  цей фільм повз увагу. Певно тому, що рецензія на нього була не дуже схвальна. Шукаючи постер для цього посту, почитала відгуки на Гуртом. І... я б не подивилася цей фільм після таких відгуків. Тому, будь ласка, не читайте відгуки на фільм чи рецензії в інтернеті! А прочитайте мій. А ура-патріоти і антисеміти хай навіть не стараються - вам цей фільм точно не сподобається.

Так от. Я давно не отримувала такого задоволення від перегляду фільму.

Молодий рафінований американський єврей Фродо   Джонатан, якого зіграв Елайджа Вуд, схиблений на колекціонуванні, вирішує розплутати історію свого діда... Якого колись у селі під Луцьком врятувала якась жінка Августина від розстрілу. Він звертається до "агенції" у Одесі, і представники цієї агенції - ріальний пацан Алєкс та його вдавано сліпий дід зі скаженою сучкою-повадирем - беруться везти хлопця у Трохимброд...
Не буду переказувати сюжет. Закцентую на тому, що конкретно сподобалося і привернуло увагу.
Режисер відчув Україну. Так, він трохи утрирує, але основні моменти схоплені дуже вдало і чітко. Основні наші... проблеми. Фільм про єврейську трагедію, але я в ньому побачила трагедію українську. Ріальний пацан, суміш гопніка з хопером, живе мало не в злиднях, але виставляє напоказ усі свої золоті цепури і костюмчик адідас. Україна говорить російською, окрім західних областей, де говорять на якомусь западеньскому діалекті української (через надто гучний переклад, на жаль, не було чути особливостей). Більш-менш чистою російською говорять в Адєсє, а інші - з диким акцентом. Западенці, коли до них звертаються російською, огризаються: "Вертайтеся у свій Київ"! Тобто навіть чужому режисеру кинувся в очі цей поділ країни... це протистояння.
Музичним тлом виступив... російський шансон. І ще якась дуже андеграундська панк-група. Ну і для краси додано щось південно(?)слов'янське бреговичеподібне. Ось так бачать співочу Україну: шансон-блатняк, і панк-музика - як альтернатива.
Пошук єврейського містечка Трохимброда показує, що ніхто з місцевих не знає, що це і де воно. Ніхто не чув ні про нього, ін про Софіївку. Жодна жива душа. Ось така коротка пам'ять українця... Він не пам'ятає нічого про трагедію "жидків". Мало того - він не пам'ятає про власну трагедію, адже нацисти розстрілювали і українських жителів за допомогу євреям... До речі, у фільмі показали монумент загиблим у Трохимброді євреям. І щось мені підказує, що там його встановили самі кіношники. А потім забрали. Не вірю я, що Трохимброд хоч якось відмічений серед полів та лісів...
...Дуже яскравий момент, тонко підмічений і смішний - зустріч американця із українською столовкою. І з Повелителькою Столовки - моцної тьотки у фартуху, яка дивиться на тебе як на гівно і тобі хочеться від її погляду і мови провалитися під землю. А тут ще виявилося, що Джонатан - вегетаріанець. Це не вкладається в голові ні одеситів, ні тьотки зі столовки. І що вийшло з цієї розмови - блиск! Думаю, всі вегетаріанці уміляться і зрозуміють, наскільки точно все підмічено!
Єдине, що не сподобалося - кустурівщина. Режисер намагається зняти дотепно, смішно і абсурдно, і воно одразу починає скидатися на Кустуріцу. Але Лів Шрайбер - не Кустуріца. Тому виглядало як в'яленькі спроби зняти "так само".
Зате трагічна частина стрічки вдалася значно краще. Взагалі, дуже гарна формула: трагічне + комічне + дивакувате. Фільм про тяжкі і сумні речі, а дивиться легко, на одному диханні. Цей фільм про єврейську трагедію, але я дивилася його як про українців, як про нас і наше горе. Але після цього фільму пройнялася ще більшою повагою до євреїв. Вони знову і знову переживають свою Трагедію, передаючи її так, що щоразу стаєш гордим за себе, за свою національність, за свою віру - іудейську. Де б українцям пережити, прожити - у фільмах, книжках, виставках, інсталяціях - голодомор, репресії, розстріли? Натомість ми відхрещуємося, вдаємо, що нічого не знаємо, що нічого не було. Але ми мусили б пам'ятати! І бути гордими за те, ким ми є!
Дивитися фільм онлайн можна ТУТ.

...Був такий професор, який займався черняхівською культурою все своє життя. Він все своє наукове життя присвятив вивченню ранніх слов'ян. І звали його Іоан Срулевич Винокур. Він був євреєм. І він пишався тим, що він Срулевич по батькові, а не Степанович. І попри роботу в українському інституті археології, попри десятиліття наукової праці, присвячену слов'янам, попри все - він лишився Срулевичем, хай як смішно для нас це не звучить. Бо він був гордий з того, що єврей. І не забував своє коріння.

П.С. Нято! Оті красиві дороги, показані у фільмі - то кажуть, що то в Чехії зняли.

П.П.С. Люди, ви такі просунуті, всі книжку читали-фільм дивилися, мені аж соромно, що пишу тут про банальні речі! Певно, я таки дійсно зі своїм декретом добряче відстала від життя...

Motherhood

Jan. 30th, 2010 06:49 pm
Uma Thurman and Anthony Edwards in MotherhoodХочете знати, що таке материнство? Подивіться однойменний фільм ("Motherhood" Кетерін Дікманн) з Умою Турман у головній ролі!
Коли прокручували з чоловіком фільми для перегляду онлайн, то цей зацікавив своєю назвою, але дивитися... ні. Бо, судячи з анатоції і постера, це мала бути типова "сімейна" комедія, яких хоч греблю гати. Тому, лишившись сама з малими вдома, вирішила подивитися чисто задля розваги. І виявилося, що дуже і дуже помилялася у своїх очікуваннях.
Фільм розповідає про материнство. Хі-хі? А ось і ні. Він розповідає про материнство таке, як воно є. Не таке, про яке знято до того, не про таке, що пишуть у мамських журналах. Про справжнє.
Фільм 2009 року, але знятий так, що сучасному глядачеві дивитися його важко. Бо він подібний жуйці. Без екшену та спецефектів. Розмови, побут... Дія рухається, наче черепаха. Ти нудьгуєш... очікуєш... йдеш по справах, не вимикаючи фільм, а він рууууухається... і ти починаєш досягати того стану, який відчуває мама малих дітей, коли жуйкою прожовує свої дні. В кадрі постійно: вона прибирає, переставляє речі на свої місця, годує, підтирає, йде туди, сюди, на майданчик, у магазин... На цьому акцентується і не акцентується одночасно. Героїня вся в щоденній рутині, її дратує те, що нема помочі, що люди не розуміють, як їй важко. Вона на нервах, нещасна. Високопарна і філософська бесіда чоловіка переривається недоречними її словами: "Але це не пояснює того факту, що ти постійно розкидуєш свої шкарпетки!". Чоловік на роботі, не відповідає на дзвінки, вони майже не говорять, але у цьому нема драми, на цьому не ставлять наголос - це просто опис життя матері, маленький пазлик, який впродовж фільма створює цілісну картину, цілісне відчуття того, що чекає на батьків. Які ще пазли? Чоловік - він не подлєц, а він просто не розуміє, чому біситься дружина: "Ну я ж тобі допомагаю!" А вона каже: ні, ти не знаєш, що таке щодня сидіти на дитячому майданчику, чи мотатися безкінечно за ліками для малих, чи відслідковувати розпродажі! А вона пояснює, що він ніколи не зможе зрозуміти, що таке, коли життя заморожене. Що дія в житті - це змога хоч якоїсь імпровізації, спонтанності. Нехай дріб'язок - просто піти і випити кави в кафе. Але навіть цей дріб'язок - недоступна розкіш. І з цих невиконаних дрібничок складається замороження, заціпеніння, коли кожна хвилина розписана, і ти рухаєшся, мов у сні, придушена тягарем обов'язків. А, і це теж: "Бути матір'ю-одиначкою можна і за наявності чоловіка. Все від чоловіка залежить...". Героїня навіть втекти збирається, вона хоче знову писати! Вона сідає на машину, їде геть з міста... Але повертається, коли з'ясовується, що чоловік не догледів і дитина мало не вдавилася застібкою. Для неї шок: як можна було допустити, аби застібка взагалі потрапила в рот?
Але героїня, будучи мамою, є і щасливою. Безперечно, материнство дає їй щастя. Тільки це не те глянцеве щастя, з яким асоціюють мамство. І вона пробує пояснити, що ж таке материнство насправді. Про це і весь фільм.

Цей фільм для мене не зробив перевороту. Я щодня цим живу. Мені теж 25, у мене теж двоє дітей, та сама ситуація з чоловіком ("Я полюбила його за ексцентричність, але після появи дітей, у побуті, ця ексцентричність почала дратувати" - каже Елайза, героїня), я теж колись писала оповідання, а зараз тільки пишу у блозі... Чи зрозуміють фільм не-батьки? Напевно, вони подумають: тю, яка нудотина... І не додивляться до кінця. Чи зрозуміють мами? Ет, для них нічого не скажеться нового, вони в цьому щодня. Але мені здається, що ЦА цього фільму - якраз оті самі чоловіки отих самих матерів. Адже фільм - наче приховані зйомки одного дня з життя їхніх дружин. Життя, про яке вони можуть почути хіба з утомленого ниття, з кинутих образ, зі сльозливого мовчання - але не встигнуть усвідомити, бо розмова швидко переросте в скандал від взаємної втоми...або ж і взагалі не почнеться.
А взагалі дуже добре, що є такі фільми. Маю на увазі, правдиво про материнство. Бо, як писала Забужко, набридло, що одвічна тема - це кохання між чоловіком і жінкою. Адже є ще стільки емоційно багатющих тем!
Сайт фільму.
Переглянути онлайн.


Я думала, що нема тої сили, котра змусить мене не поспати ніч після дворічного хронічного недосипу. Я давно ігнорую всеношні посиденьки друзів, не ходжу на довгі ночі короткого метру. Бо сон - це нині цінність неабияка. Але запропоновані чоловіковим співробітником квитки на "Аватара" на нічний сеанс таки спокусили - ну не могли ж ми пропустити кіно, про яке писали в цьому місяці більше, ніж про вибори!!! Тож тепер не можу стриматися, аби не написати відгук.
Це, друзі мої, ужас. Це якийсь жахливий примітив. Та справа навіть не у дуболомності і примітивності сюжету. Справа у його приголомшливій вторинності, третинності, четвертинності... Таке враження, що Кемерон не придумав геть нічого нового, крім фішки з "сновидінням" людини у аватарі. Хоча може це теж звідкись здерто, а просто я не знаю. "Аватар" - це американські комплекси вини перед індіанцями, замішані на модній (і актуальній, ок) екологічній тематиці. І недолуга, пластмасова любовна лінія (саме вона дратувала чоловіка найбільше). Моя мама каже, що не можна так критикувати кіно, що у нього інша функція - функція видовища, розваги. Але я не розумію, якщо стільки грошей вбухано у спецефекти, то чому б не заплатити сценаристу, аби не тхнуло цією вражаючою вторинністю?
"Аватар" - це фільм-цитата. Але це дуже благородне визначення. Хочеться сказати, що це фільм-плагіат. Зацитовані мало не дослівно дзенські коани, сцени з кастанедіанського мисливства - це ще таке. Але коли весь фільм - це зліплене докупи Міадзаківські "Навзікая в країні вітрів" та "Лапута"... Безперечно, зліплено було багато чого, але саме ці два фільми найочевидніше кидалися в очі. Але ж Міадзакі підняв екологічну тему ще у 1986 році! Я навіть не полінувалася і наробила прінскрінів...

ще скріншоти )
 
До речі, в "Жовтні" можна глянути багато класних дубльованих мультів Міадзакі. Завтра останній день триденного фестивалю аніме. З Міадзакі там показують "Наусіку", "Порко Россо", "Тоторо" і ...трам-пам-пам! - "Рибку Поньо"!
Ми на неї пішли, сподобався переклад - на відміну від того, який ми дивилися вдома, тут хоч зрозуміло в чому сіль! Ярослав чесно висидів десь годину, коментуючи побачене і чавкаючи попкорном (так, ми жлоби!), а потім запросився додому. Ще трошки - і з Нятом молодшостаршим можна буде ходити у кіно!
Інформація тут:
http://zhovten-kino.kiev.ua/films.php?item=996

(анімешники такі інтєрєсні, всі такі похожі...)

pic
А ви знали, що нещодавно наші зняли повнометражний мульт? Угу. "Пригоди бравого солдата Швейка", на Ялта-фільмі. Цей мульт побував на Берлінале і був проданий скандинавській прокатній компанії. А у нас? а що у нас. У нас глухо. Бо Ялта, звісно ж, знімала для москалів. А москалям не сподобалася озвучка українців - надто вже тхнуло хохляцьким акцентом (даже у русссскіх кримчан). І вони її забракували. І тому все стало. Сайт мульту теж із "ру" на кінці. І мови, якими можна прочитати про український мульт, тільки дві: українська та російська. Щоправда, поки контегт сайту порожній:
www.svejk.ru

З українською озвучкою наче краще склалося, але оскільки мульт хочуть запускати в прокат тільки з москалями одночасно, то чекають на завершення російської озвучки.


Ми довго з чоловіком думали, яку б таку кінокласику глянути ввечері, яку ми пропустили. Спершу вибір впав на "Хребет диявола" Гільєрмо дель Торо, адже його фільм "Лабіринт Фавна" дуже і дуже навіть сподо, а "Хребет диявола" складає наче частину трилогії з "Фавном" і ще якимсь фільмом (Хронос?). Фільм "Хребет диявола" порекомендував подивитися добрий друг у відповідь на мої нарікання на те, що через гормони багато фільмів "зависло" без перегляду - "Хлопчик у смугастій піжамі", "Кімната сина". Ну не можу зараз дивитися фільми, де помирають діти - хоч ти трісни. Однак перші ж кадри порекомендованого "Хребта диявола" повністю відповідали усім моїм вимогам: спершу показали тяжко раненого в голову маленького хлопчика, котрий лежав у калюжі крові з судомами, а потім - як цього хлопчика інший хлопчик утопив (гарно так показано, зі смаком, як біле тільце з кривавою раною занурюєтсья під воду), напевно, щоб той не мучився. На другій сцені я фільм вимкнула, подумки подякувала Сірожі за рекомендацію, і згадала про фільм "12" Нікіти Міхалкова, який якраз і належить до непереглянутої класики і був даний на перегляд іншою доброю душею. Хоч я стараюся не дивитися російське кіно через специфічну акторську гру та режисуру, але це кіно рекомендували кілька людей, кіносмаку яких можна довіряти і які запевнили, що стрічка не типово російська.
Загалом враження хороше. Видно руку майстра. Як сказав Нято, кіно, зняте на рівні, не може не зачепити і не затягнути. Але ця акторська гра, ця режисура! Для того, аби втягнутися у картину, доводилося фільтрувати купу типово російських кіношних нашарувань. А Снейк ще страждав від невідповідності звуку показаним приміщенням, кому що))) 
Режисура. Багато штучності. Ну Як, скажімо, практично незнайомі люди можуть після закриття у залі у перші хвилини почати пританцьовувати і приспівувати обнявшись? Затягнуті паузи у розмовах. Акторська гра - "не вірю". Багатьом не вірю. Міхалков, як на мене, зіграв найкраще, бо просто поводився, як у житті. А ось інші актори... Яскрава ілюстрація - на початку всі заікалися. Бо хвилювалися. Російська акторська школа, вочевидь, вчить, що при хвилюванні треба показувати заікання (хоча в житті хвилювання може проявлятися купою інших способів!). Як людина, яка є начальником над 750 (чи скільки там?) підлеглими може заікатися у компанії з 11ти інших чоловік, частина з них - простий робочий клас?Як можуть великі боси, такі, як отой власник телебачення, так хвилюватися і слухати якогось таксиста? Якщо людина начальник - це накладає сильний відбиток. Він може хвилюватися, але він вмітиме це приховати. А тут купа народу однаково реагує на хвилювання - заікається.
Коротше, зауважень багато. Я подумала, що у закордонному кіно важлива як мета, так і засоби досягнення мети. Тобто якщо режисер хоче донести щось до глядача, він викладеться на деталях і донесе. У нас же, схоже, важлива саме мета як така, а засоби - справа побічна, вторинна. Засоби - це часто притягнуті за вуха штучні ситуації. Чомусь згадався фон Трієр і "Мандерлей" з його умовним місцем дії, театралізованими ситуаціями. Але сама обстановка стрічки показує цю умовність, тому придратися нема до чого. У нас же театральну сцену переносять у життєве оточення. І театральні актори говорять у чотирьох стінах спортзалу - наче зі сцени.
Ще я скисла, коли дізналася, що фільм 12 - це ремейк. І навіть ота класна "мета" була поцуплена запозичена режисером. Хотілося б подивитися оригінал.
Як не дивно, після фільму спати не могла і була глибоко зачеплена. До ранку прокручувалися у напівсні сцени з фільму і різні життєві ситуації. Це добре.

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 02:38 am
Powered by Dreamwidth Studios