Перша моя поїздка - це був вибух вражень від фестивалю. Друга поїздка - це уже, радше, враження від місцевих. Бо фестиваль що? хіба думаєш: отут недоробили, отут було краще, а тут стало краще. Зате відкриваєш вуха і починаєш чути голоси довкола.

10 000 на Януковича
ДІдок перехопив під БК Дениса, весь на емоціях.
- Воно, коли Янукович виступав, 10 000 людей прийшло! А зараз скільки? 300! До нас нарешті приїхали люди, стільки всього привезли, показують справжнє українське, і що? Три каліки під сценою! Мені соромно! Мені соромно за наше місто! Мене аж тіпає усього!



Украина - это реально круто!
На сцені гурт "Неспроста". Під сценою ковбаситься народ. Прямо переді мною групка гопіків звичайних, у шкірянках, з пивом в руках і цигарками в зубах. Хлопці вже добряче напідпитку.
Раптом один з них повертається до товаришів. У нього на обличчі прям просвітлення, інсайт! він волає:
- МУЖИКИ!! УКРАИНА - ЭТО РЕАЛЬНО КРУТО!! ЭТО ЖЕ КРУТО!!!
- Да, мужик, да. Это круто!



Read more... )

У ДК «Октябрь» аншлаг. Здається, наче потрапив у храм – простір мерехтить вічками свічок. За довгими столами (устеленими прапорами «Партія регіонів», тільки надпису не видно) розсілися десятки дітей і їхніх батьків. Вони малюють писанки. Писачки вони називають «вот ета штучка», питаються, як витерти з яєчка віск. Стара бабуся благально дивиться на мене, тримаючи ксерокс елементів народних візерунків: «Подаруйте мені це, будь ласка… Я дуже хочу вдома помалювати писанки». Ніколи раніше вони такого не бачили. Це для них як одкровення.

 

 

Read more... )


П.С. Проект - повністю волонтерський.


Я вже давно зрозуміла, що з мене не вийде нічого путнього: ні дослідника, ні письменника, ні співака. Але є у мене один дуже важливий скіл: я умію організовувати проекти. Були часи, коли мені навіть за це платили))

Суть в тому, що я вигадую якусь ідею, а потім знаходжу людей, які цю ідею втілюють. При чому ці люди дуже щирі у своєму прагненні втілити проект. Мені здається, я могла б гори здвигати, аби мати важілі у вигляді, наприклад, фінансування проекту. Але з цим, звісно, загвоздки..  Коротше, у мене координаторський талант)

Отже, мій черговий проект, четвертий за рахунком ІСТОРИЧНИЙ проект, присвячено прививанню дітям любові до української історії. Ідея в тому, аби показати дітям, що наша історія була цікава, яскрава і самобутня. Аби історичну книжечку було цікаво брати до рук, аби після прочитання виникало бажання дізнатися більше про епоху, аби була гордість за те, що ЦЕ - частина НАШОЇ історії.

Цільова аудиторія - діти у селах. Я планую безкоштовно надсилати книжечки у сільські бібліотеки. Початково хотілося роздаровуват книжки безпосередньо дітям, але фінансово я це не тягну ніяк. Наклад у 1000 примірників - це дуже, дуже мало. Чому діти у селах?

1. бо їм відчайдушно бракує якісної дитячої літератури. 2. бо діти у селах не отримують гідної освіти. Наприклад, у мене в селі історію читав чи то учитель біології, чи то фізрук; 3. бо сільські бібліотеки дуже-дуже давно не оновлювалися. 4.Бо з села приходить дуже багато людей, і щиро хочеться, аби вони були патріотами. 

Перша книжка, яку ми підготували - про ранніх слов'ян. І отут я окремо хочу похвастатися реконструкцією вигляду слов'ян за джерелами, яку здійснив Сергій Шаменков. Бо до того зображення антів мене не задовільняли аж ніяк. А на цих малюнках розташування кожної деталі звірене із джерелом.

Отже, ось деякі картинки:

Read more... )


 

Наступна наша книжечка - про ВКЛ.

Підтримати мій проект дуже просто - варто лиш переказати гроші на карту ПБ

5168755304065374 Солоненко Володимир Васильович (це не лівий дядя, це мій чоловік)

 

"не прив'язуйся!" - кажу собі я, і знову і знову наступаю на ті самі граблі.
Це стосується людей...Я зустрічаюся з ними, втягуюся у взаємостосунки, починаю горіти і перейматися ними. Я дуже віддана в дружбі, у мене жосткий кодекс.. АЛе ці люди рано чи пізно зраджують наші стосунки. Або починають вимагати від мене більше, ніж я можу дати.
Це стосується справ і проектів. Я загораюся ними як скажена, готова життя за них покласти, викладаюся вся до дна. А потім люди зраджують, або шеф дибіл і самодур виявляється...Або все наламується.
І мені щоразу дуже-дуже боляче.
Так я розівчилася мріяти. Я довго мріяла про те, як я джедай чи відважний воїн іншого плану, яка я кльова і опупенна. Життя показало, що я звичайна, обламало мені роги добряче.. і я перестала мріяти про це.
Далі я мріяла про Ідеальні Стосунки, марила, вимріювала... бути у когось "в кишені", у захистку. Але життя показало, що так не буває. Що якщо дають захисток - то вимагають повної покори. А якщо дають свободу, то і "котись під три чорти" і "посрати, що ти робиш ваще". Так я перестала мріяти про стосунки.
Далі у мене лишилися мрії виключно про секс. Але потім я зрозуміла, що це лиш засмучує мене і перестала.
Тепер я не мрію взагалі. І майже не горю. АЛе іноді є спокуса спалахнути. От недавно запустила проект "Книжечки з історії для дітей з сіл". Одна людина пообіцяла дати гроші на першу книжку. Я дуже зраділа. А потім ми посварилися. А потім інша людина сказала, що дасть гроші. Я дуже зраділа, але сто разів собі сказала не радіти, поки не отримаю гроші на руки... І от я їх отримала, екстаз захлестує, проект стартонув. АЛе я не дозволяю собі радіти, тому що... тому що гривня впаде, друк подорожчає і всьо наламається.

Отак я зупиняю себе на кожному кроці. І не мрію. Я пристрасна людина, а пристрасть цю і нема куди прикласти якось :(
(розшифровка лекції Бориса Черкаса)
//публікую частину//

Що таке на той момент (ВКЛ) була військова служба? Військова служба — це повинність усіх тих, хто мав землю. Земля була головним щастям, головним доходом, головним багатством — усе йшло від землі. І вона була головним фінансовим еквівалентом для служби. Відповідно, всі хто мав землю, мали нести військову службу. Відповідно, в основі військової служби лежав елемент земської загальної «ополченчеської» повинності.


На першому етапі ми маємо перед собою класичне давньоруське військо. Є дружина (мале військо) і є загальне ополчення (велике військо). В ході XIV століття поступово, внаслідок розвитку соціально-економічних відносин, розвивається розмежування населення. Дружина поступово змінює свою форму і стає двором — це дещо інша сутність, інший механізм, інша військова матерія. У чому суть двору? Це такий конгломерат, це таке — у чомусь аморфне, а в чомусь із жорсткими рамками — утворення яке є навколо князя. Сюди входять найзаможніші представники (сучасною мовою — олігархи), які мають часто бути перед князем або мати при ньому свої представників, і багато різних авантюристів тощо. Під час війни цей двір становив його армію, у мирний час, відповідно, на основі двору відбувалася вся та військова школа, військова система, військова думка всього князівства. Що мається на увазі? Тут і турніри, тут і сидить, сучасною мовою, генштаб, збираються воєводи — усе, що навколо князя, називається «двір». Це важко пояснити, немає повного визначення двору, це дуже специфічна структура.

Структура війська
Хто ніс службу? Як я вже сказав, це були землевласники. На першому місці йдуть князі. На першому місці, це зрозуміло, Великий Князь. У чому унікальність? Хоча держава називалася Велике князівство Литовське, але правителі Волині і Київщини теж називалися Великими Князями: відповідно Волині і відповідно Київщини. Правителі Поділля і князі, які правили на Чернігово-Сіверщині, — вони такого титулу не мали, вони просто мали титул князя. Оце вони і є вершиною влади. Вони є суттю всієї влади. Саме їм належить вся система карності, без якої військо існувати не може, і саме служба їм є основною військовою повинністю всього місцевого населення, а вже особисто вони підпорядковуються великому князю. Тобто ми маємо перед собою таку унікальну квазідержаву. Це держава, але яка ділиться на маленькі держави: типово для того часу.

За цими князями ідуть князі служебні. Це князі, які за своїм походженням не відповідали головному роду. Справа в тому, що в ті часи існування держави — це є рід. І навіть держава не називалась державою, навіть слово «держава» — від «держати», а головний правитель називався «господар», тобто він господарює, він головний — треба, щоб це був династ. Відбулося що? Династію Рюриковичів замінила династія Гедиміновичів. Відповідно, Рюриковичі стали на порядок нижчі. А інша група князів — це прийшлі литовські князі, теж Гедиміновичі. І ще одна група — це тюркського типу князі. Це, по-перше, вихідці із Січі, нащадки половців, які мешкали на території України. Ми маємо кілька таких родів. І, по-друге, втікачі із Золотої Орди, різноманітні Глицькі і тому подібні. Ці служебні князі є головними «олігархами», головними можновладцями, вони мають найбільше землі, вони виставляють більше війська, і фактично їхні війська - це маленькі (???)), які збираються навколо (???).

Наступна ланка — це так звані бояри. У XIV — на початку XV століття під словом «бояри» малося на увазі все що завгодно. Всі, хто мали гарне походження і багато землі. Тоді ще не було такого жорсткого розподілу, і тому часто важко визначити за джерелами, що ж вони собою становлять у буквальному сенсі. Отак і йдуть: князі та бояри — хто вони, що вони? Коли починаєш розбирати документи, то виходить, що бояри самі по собі ділилися на кілька груп: це дуже заможні бояри, на основі яких у XV столітті виникають пани; середнє боярство, на основі якого у XV столітті виникає шляхта, і незаможне боярство — це таке недворянське, нешляхетизоване лицарство. Крім них, військовий контингент представляють служебні татари — унікальна річ в історії України. Коли Золота Орда почала руйнуватися, величезна кількість кочівників почала громадянські війни. Ті, хто програвали, намагалися знайти місце, де вони могли отаборитися, сховатися. Такими місцями могли бути тільки суміжні східні регіони. Виходячи з того, що ВКЛ зайняло території, які за своєю суттю були гарними для кочівлі, і татари вважали ці землі своїми землями, вони ніколи їх не забували, вони теж тікали сюди, фактично повертаючись на свої землі, у свої міста. Волинці ніякі міста не будували, вони належали їм з часів Золотої Орди. Тобто всі вони купчилися теж туди. Вони потім відходили, хтось не відходив, але з кожним напливом у кожному регіоні їх усе збільшувалося — порахувати їх дуже важко, у деякі періоди йшлося про десятки тисяч чоловік. Тому «татари» — назва не етнічна, а політична. Коли починаєш розбирати по поселеннях, то там ніби тюрки, а тут уже адихи (?), а там — алани, і ті ж слов’яни. Тобто,  «татари» — це політична назва. І от, з них формується так званий федерат.
Ще одна група додається — це найманці. Перший тип найманців — це артилеристи. Артилерія була справою важкою, дорогою і вимагала постійності. Артилерист мав бути весь час на службі. Відповідно по мірі появи в українських замках гармат, збільшується пошана гармашів. Точно можемо казати, якщо беремо Волинь, вже є багато даних, що в 60–80-ті роки артилерія вже існує по замках. Точні документальні згадки —  це 1396 рік, але йдеться не про привезення гармат, а доповнення, тобто зрозуміло, що вони вже тут існували. І поступово на кінець XV століття, на момент, коли ці князівства перестають існувати, усі основні міста мають уже гармати, і, відповідно, мають гармашів — як правило, це були або місцеві, або чехи, або німці (хоча під німцями маються на увазі ті ж чехи). Оце головні військовослужбові групи, які становили військо.

Мобілізація
Як вони організовувалися при наборі? В мирний час усе залежало від князя — від небезпеки збоку і його особистої вдачі, що він міг. Коли не було небезпеки, коли в князя не було потреби тримати під собою велике військо, відповідно, він мав при собі якийсь невеличкий контингент, наприклад, київський князь Семен Олелькович, маючи оцю величезну територію (показує на карті): по Сейм, по Самару, по Сіверський Донець, усе Поділля — у мирний час виїжджав, маючи 500 чоловік. З іншого боку, двір великого князя литовського Вітольда становив 1500 чоловік — більше не могли прогодувати в мирний час. Треба зрозуміти,  що їх же треба годувати, тому ж вони весь час і пересувалися. Тому що, коли на одному місці, то треба їм щось везти, а не завжди довезеш, скільки треба і що треба. І годувати в першу чергу треба не людей, а головне — годувати треба коней. Але за умов небезпеки починалися мобілізаційні моменти. На чому базувалася мобілізація? На адміністративному устрої земель. Усі землі ділилися на повіти (сучасною мовою — області і райони).  Відповідно, очільник кожної області чи району був головою місцевого війська. Відповідно, його завдання було таким: населення мало зібратися до нього, і він мав усіх привести або до місцевого князя, або туди, куди він скаже. Наймолодшою ланкою управління, яку ми зустрічаємо в джерелах, є отаман. Отаман є на чолі села або на чолі громади, і він же збирає їх у похід і йде з ними в похід. Який контингент він очолював? Зовсім різноманітний. Це могло бути і 10 чоловік, і 50 чоловік. У містах система була більш чітка, там був сотенно-десятинний поділ, відповідно, були десятинники і сотенники. Але, я хотів зазначити, що взагалі, коли ви бачите: легіони, сотні, тисячі, десятки тисяч — це цифри буквальні, це не значить, що їх було стільки. Взагалі, утримати постійну кількість — це нереально. Хтось захворів, хтось не прийшов, а десь просто мобілізація не змогла всіх підняти і таке інше.

Оці всі маленькі райони збиралися навколо великих, і всі вони разом виходили під прапори свого удільного князя і уже разом з ним виступали. Але при цьому питання: а хто ж були ці чиновники, які всіх виводили? Як правило, це й були місцеві головні можновладці — ті ж, сучасною мовою, «олігархи». Нерідко області перебували, формально будучи областю, а фактично вона віддавалася у пожиттєве правління. Є там наказ: ти маєш право в такій-то області, але за це ти має виставляти стільки-то вояків і все таке інше. Яких вояків? Якщо дохід великий, тоді важкі вершники, якщо маленький — тоді стрільці. Але знову-таки, «стрілець» — це дуже широка назва, це не означає, що ми маємо уявляти якогось такого дядьку на легкому похваті тільки з луком. Це може бути такий же лицарський городянин, але більш легкий. Це все було доволі відносно, принаймні у ті часи це типове явище.

Виходячи із цього, ми бачимо, що військо становило собою велику могутню кінноту. Бо всі виходять на конях, всі мають бути на конях. Якщо для оборони, то йдуть на одному коні, якщо в наступ (наприклад, за татарами ганяються), то йдуть на двох конях. Коні мають бути бойові, а не «клячі». Немаловажний фактор: є поняття «бойовий кінь». Бойовий кінь — це дуже дорого: на ньому не можна пахати, його не можна їсти, на ньому можна тільки воювати. Маючи чисельність кінних контингентів, можемо з’ясувати фінансові можливості всіх цих регіонів. І джерела чітко вказують, що, наприклад, Поділля, а Черкаси в XIV столітті — це було Поділля, — воно виставляло 5000 кінних вояків. Волинь мала виставляти більше. Київщина — теж в районі 5000. До речі, у джерелах, коли описують військо, ніколи не зазначають: «От які гарні вояки!» — натомість пишуть: «От які гарні коні!». Дуже цікава теорія. Ми сприймаємо кочівників, що у них через коней все. А виявляється, у нас те саме було.

Яка була специфіка? От я назвав: були князі, бояри-пани, шляхта, бояри звичайні, татари тощо. Чи всі регіони були однакові за своєю суттю? Ні. Хтось входив до Золотої Орди, хтось не входив — і це визначало специфіку війська. Унаслідок того, що Волинь з Галичиною не входили до складу Золотої Орди, там збереглася вся старовинна структура влади, заснована на династії Романовичів, плюс чітко джерела фіксують, що відбувся відтік військовослужбового населення з Київщини, з Поділля, з Чернігівщини, вже не рахуючи притоку, що робив Данило Галицький. Як наслідок, особливо, коли приходять литовці і поляки, виявляється, що Галичина — це такий сконцентрований масив середньої шляхти, де нема князів, а Волинь — це такий концентрований масив князів. Дуже багато князів, десятки, просто такий собі аристократичний клондайк.

Любарт не мав такої влади на Волині, як до цього мали Романовичі, і він був змушений загравати з місцевими, особливо за умов війни з поляками. Війна була 40 років, з 1340 по 1380 рік. Кілька разів пав Луцьк, то навпаки литовці захоплювали Львів, 40 років воювали так-так, так-так (показує на карті). Періодично приходили угорці, у 52-му році взагалі прийшов Чонібек (???) , розбив литовців, розбив поляків, розбив угорців, ще й розбив місцевих бунтівників — усіх розігнав, на кілька років усі затихли. Орда показала, що вона теж може іноді боляче вкусити. Але потім вони повернулися і знову почали між собою битися. І він змушений був роздавати землі, щоб отримати свою владу. Як наслідок, руйнується система тої старовинної чіткої військової повинності, коли військо було мобілітоване — оці, що шляхта, бояри, князі виходили, всі слуги, і виходили міщани, і виходили селяни. Волинське військо — це суто феодальне класичне лицарське військо, ми вже не бачимо селянського ополчення, на війну фактично не виходить міщанство, яке до цього було військовим станом. Формально воно має служити, але волинське вже не воює, і коли в джерелах десь згадується оборона міста, то насправді не міщани б’ються, міщани ховалися у лісах. То насправді туди сходилося місцеве військо лицарське, і вони билися. Тобто Волинь — це такий стовідсотковий феодально-аристократичний регіон, де військо становило собою «олицетворение святой земли», як у хрестоносних державах, таке лицарське військо.

Запис повної лекції.
Лекції проводилися за ініціативи ГО "Центр дослідження і відродження Волині"
Передостання лекція з історії України за часів ВКЛ відбудеться 16 червня. Лекцію читатиме археолог Лариса Іванівна Виногродська, і мова йтиметься про оборонні споруди часів ВКЛ. Тож якщо цікаво, як оборонялися у 14-16 ст, то ласкаво просимо! Одразу попереджаю, лекція буде з археологічним ухилом)

1001766_530739090295146_1763753423_n
І так. Я пишаюся собою, що ініціювала цей проект, підібрала таких класних лекторів. Так, це стало можливим за фінансової підтримки Центру дослідження і відродження Волині. Але все-таки я в першу чергу здійснила свою мрію. Ось так я себе хвалю. Бо поки мене ніхто не похвалив (крім одного лектора, до речі, треба вже за наш кошт зробити ще одну лекцію його).
Друзі, я зараз майже весь час тусуюся у Фейсбуку. Раптом хто не знав, але мене найняли організатором фестивалю у Центр дослідження і відродження Волині. І от потроху робимо цей фест. Фестиваль буде милим і душевним, без шароварщини, з любов'ю до історії. Раптом маєте час і натхнення - приїздіть. Також шукаємо потенційних учасників.
Ми у Фейсбучіку.
Ми у Вконтактіку (правда, щойно створила)
І наш сайт.

А ось такий флаєр (тут дві сторони) намалював Ілля Стронґовський, мене взагалі впирає уся візуалка, яку він робить. Тож хвастаюся)

flyer_front7 flyer_back
post-1384-1265753645_thumbЦикл лекцій

Кожен з нас вважає, що має загальне уявлення про вітчизняну історію, зміну історичних епох, основні події. Але що відбувалося на українських землях протягом 400 років: від Данила Галицького до Богдана Хмельницького? На межі Європи і степу, католицизму і православ’я, середньовіччя і нового часу. Що ми знаємо про цей час?

Час існування Великого князівства Литовського – однієї з найбільших держав Центральної та Східної Європи. Унікальної країни, що об’єднала в собі литовську, польську, українську, білоруську шляхту. В якості східної загрози сприяла консолідації Німецького Ордену. В якості західного форпосту стримувала татарську навалу. Поєднувала традиції Київської Русі із новітніми впливами своїх сусідів та творила нову якість, прикладом чого можуть слугувати Литовські статути.

Між тим, цей період зручно «випускати», наче між Київською Русю та Гетьманщиною нічого не було. Без цього періоду дуже легко говорити про те, що Україна не мала давніх державотворчих традицій, а наступницею спадщини Київської Русі була Московська держава. Литовська доба дає відчуття тяглості української історії та безперервності традицій.

Про невідомі, але яскраві сторінки української історії періоду литовсько-руської доби ми поговоримо у рамках циклу лекцій «Литовська доба в українській історії: 1320 – 1569 роки» від провідних дослідників вітчизняної історії.

Перелік тем лекцій

21 квітня, 15:00 -  Україна серед світових цивілізацій (Леонід Залізняк)
Історія людства в наш час розглядається з позицій цивілізаційного підходу, батьками якого були Освальд Шпенглер та Арнольд Тойнбі. Яке ж місце України серед світових цивілізацій? Чи були ми споконвіку органічною частиною євразійської (східнохристиянської) цивілізації, чи опинилися в ній на певному етапі драматичної української історії? Які перспективи України з позицій цивілізаційного підходу?

18 травня, 14:00 -  Генеза архітектурного стилю за доби Великого Князівства Литовського (Катерина Липа)
У лекції йтиметься про долучення архітектури на теренах України до загальноєвропейського нурту так званої доби великих стилів. Буде розглянуто прояви готичного стилю у спорудах, що збереглися, та явище Gothic Survival або ж «запізненої готики», яке існувало поруч із ренесансом, а також своєрідність взаємодії елементів європейських архітектурних стилів із давньоруською будівельною традицією.

19 травня, 15:00 - Українське військо XIV - XVI століть (Борис Черкас)
Лекція присвячена воєнній історії України XIV – XVI ст. Основна увага приділена українським землям у складі Великого князівства Литовського. Даний період цікавий передусім тим, що за цей час українське військо з дружин удільних князівств (Волинського, Київського, Подільського і Чернігово-Сіверського) трансформувалося в земське ополчення прикордонних областей Литовської держави. Також саме на українських землях цієї держави виникає новий тип вітчизняного війська – козацтво, і відбувається формування його основних адміністративно-територіальних структур (Запорозька Січ і Реєстрове військо). Окреме місце в лекції приділено найбільш значущим військовим операціям XIV – XVI ст.

21 травня (час уточнюється) м Кременець!!! Від держави до провінції: політична історія Волинської землі у 1340-1569 роках (Володимир Собчук)

26 травня, 15:00 -  Економічний розвиток Волинського воєводства ранньомодерної доби (Владислав Берковський)
Розглядається питання зовнішньої та внутрішньої торгівлі Волинського воєводства, встановлення та зміни основних торговельних напрямків, асортименту товарів, правових умов ведення торговельної діяльності, соціальної структури купецького стану тощо. Слід зазначити, що до сьогодення у історіографії, особливо польській, вважається, що Волинь у XV – XVI ст. була відсталим сировинним придатком, який визначався низьким рівнем розвитку торгівлі, незначною роллю у зовнішній торгівлі, як ВКЛ, так і послідуючої Речі Посполитої. Пропонована до уваги лекція, дозволяє спростувати ці та інші міфи й уявлення про торговельний розвиток Волинської землі. Зокрема буде розглянуто наступні питання:
а) економіка Правобережної України в умовах загальноєвропейських економічних криз XV – XVI ст.
б) система організації торгівлі на Волині: ярмарки, торги, контракти та кредит;
в) зовнішня та внутрішня торгівля Волині: класифікація та структура;
г) купецтво Волині: від єврейської справи до шляхетської монополії.


2 червня, 15:00 -  Шляхетський стан на руських землях у 1340-1434 р (Віталій Михайловський)

16 червня 15:00 - Архітектурно-археологічні дослідження укріплень Волині литовського періоду (Лариса Вингородська)
Історія, проблеми та напрямки вивчення на сучасному рівні. Обзорна лекція.

Вхід - 10 грн.
Попередній запис на лекції за адресою n.melnychenko@gmail.com
Лекції проходять за адресою: м.Київ, вул.Олеся Гончара, 15/3, Сімейний простір Трі:.

Організатори: Центр дослідження та відродження Волині
фестиваль "Волинське віче"
    Про петрогліфи у Індії мало знають. Зазвичай доводилося показувати картинку. Та часом навіть люди, які жили поруч із такими каменями, лише здивовано піднімали брови.
   petroglifs Деякі люди вірили, що малюнки на каміннях з'явилися волею природи (як варіант - волею Будди). Але більшість не надавали їм взагалі ніякого значення. Як результат - абсолютно байдуже ставлення до цих пам'яток. Лише раз я раптово побачила охоронну табличку, де було вказано, що цей камінь під захистом і просять людей не нищити малюнки. Однак ця самотня каменюка була нічим проти масштабів руйнувань. Скажімо, від Лє у напрямку Кару є дві огороджені колючим дротом зони, де споруджується зрошувальна система. Там каміння з петрогліфами розрізане на блоки і використане у загатах на Інді. Там можна полазити і познаходити вцілілі каміння, чим я і займалася.

    Ділянка Інду, на якій зустрічалися петрогліфи, становить 262 кілометри. В основному вони були по лівому березі, але зустрічалися і на правому (як у випадку із поворотом на Алчі). Уявлення зеленого не маю, як давні люди перебиралися через Інд. У цьому місці він досить широкий і бурхливий.
       Із картографуванням виникли проблеми, які я досі не можу вирішити. По-перше, у Гімалаях не ловив GPS. Не хотів визначати поточні координати. По-друге, гуглівська карта недостатньо деталізована. Групи петрогліфів розташовуються іноді на відстані 500 метрів - кілометр одна від одної. Крім того, записуючи місцерозташування, я орієнтувалася на кілометрові стовпчики, які показують відстань до найближчого села. Цих сіл і близько немає на гуглі. Буду шукати трекінгову карту, але вона досить умовна. Поки не вирішила, що робити. А поки - запрошую у "мій світ", так би мовити :)

Зараз, гортаючи свої записи, я згадую слова мудрого Аслана про те, що тут, на висоті, все здається ясним і зрозумілим, але внизу у голові буде каша, тому запам'ятай, дівчинко, те, що треба запам'ятати! Коли я записувала таким чином місцерозташування пам'яток, мені видавалося усе цілком-цілком зрозумілим))) І де моя ясність зараз?!
sm_DSC_7457

Ночувала я в наметі на березі Інду. Всього у поїздці провела 10 днів (доки не навернулася з мотоцикла). Не завжди в Інді була питна вода. І дуже коли рідко були дрова (по суті, може раз чи два вдалося назбирати якихось бур'янів). Місцеві живуть на кізяках!
турист )
Ладно, поїхали!
Деякі петрогліфи геть стерлися. Щоб проявити малюнок, трохи накручую його у фотошопі. Деякі картинки обвожу у окремому шарі і виношу вниз, аби краще було видно. Мене особисто вражає, я б так не намалювала:

sm_DSC_7183
Біля нижнього бика, якщо так придивитися, то видно щось, схоже на колеса і воза. Я маю ще малюнки, де я більш чітко видно віз і воли. Якщо грубо обвести саме цей малюнок, то буде щось таке:

viz-7183

А це взагалі якась фантазія. Люди, люди у колесах, кози, всього наліплено. Мисливець з луком..
smDSC_7185

Придивіться до "центрального" з пальцями розчепіреними, цей чоловік явно сидить на бикові верхи. Якщо обвести центральну композицію, то вийде ось таке (я зменшила):
vershnyk_7185

ще петрогліфів! )
Напевне, журналісти подумали, що ми такі:

Photobucket
Злякалися і не прийшли. Натомість був таки зал, повний кльових людей. Просто небайдужих, друзів, музикантів) Тому і фоток у нас немає. Це все - прінтскріни з відео.

Photobucket
Я дуже задоволена. Звісно, з точки зору "розкрутки" сенсу від презентації, на якій не було журналістів, наче і мало. З іншого боку, ці всі люди були такі класні, все було так душевно і добре, що просто.. УХ!
Read more... )

Була музика, були пісні, була наша "вистава", були смаколики, була розповідь..
Я так виклалася, що ледве доповзла додому, якщо чесно. Але воно того було варте!



«Проводи в дальню дорогу»
– цей давній український обряд буде показано у рам­ках презентації мандрівного проекту «Дороги міфів». 29 травня о 16.00, за адресою Ярославів вал, 9, наші гості долучаться до вбирання «дерева побажань», послухають давніх пісень, вип’ють по чарочці та потанцюють. Музики від гурту «Варйон» і ватага «Цінькоторечки» перенесуть древній обряд проводів у дорогу у саме серце сучасного міста.

Шість місяців. Суворі гори. Загублені села. Майже стерті караванні дороги. Мінімум комфорту. Дві мандрівниці самі у тих краях, які вважаються страшними і непривітними. Який в цьому сенс?

«Дороги міфів» - це дослідницько-мистецький проект журналістки Насті Мельниченко та художниці Влади Сошкіної. Авторки проекту мають на меті пройтися одним з можливих міграційних шляхів індоєвропейців через такі країни, як Індія, Пакистан, Афганістан, Таджикистан, Узбекистан, Казахстан, Росія та Україна. Чому індоєвропейці? Згідно з даними археології, антропології та лінгвістики, степи над Чорним морем були східним крилом того ареалу, де формувалася праіндоєвропейська народність. Це були ті люди, які приручили коня та винайшли колесо, а потім розселилися у трьох напрямках по Євразії. Вони дали світові уявлення про тричленний поділ суспільства (на жерців, воїнів та землеробів) та подарували спільну для багатьох народів систему давніх вірувань. Зараз країни, де живуть нащадки тих славетних людей, розділені кордонами та релігійною нетерпимістю. За цією ворожнечею ми забуваємо, що вийшли з одного коріння.

Задача нашого проекту – по маленькій крихітці зібрати те спільне, що між нами лишилося. Ми будемо робити це збираючи фольклор, фіксуючи давні археологічні пам’ятки, фотографуючи. Відмовившись від комфортних умов проживання та пересування, ми переселимося на півроку до наметів та пересядемо на віслюків, коней, мотоцикли, велосипеди… і власні ноги. Наша задача – знайти прадавні караванні шляхи, і, слідуючи ними, робити свою дослідницьку справу. Статті з нашого проекту з’являтимуться у низці українських видань. Результатом «Дороги міфів» стане документальний фільм про мандрівку і тематична фотовиставка. Перша учасниця – Настя Мельниченко – вирушає в дорогу 30 травня 2012 року, аби пройти ділянку Індія-Ладак. За 3 місяці, у серпні, у Пакистані до неї приєднається Влада Сошкіна. У переддень старту проекту запрошуємо вас на нашу презентацію!

Детальніше про проект на нашому сайті:
http://road-of-myths.com/

Контакти:
Настя Мельниченко – 0669134477
dutan.kymel@gmail.com

Інформаційна підтримка:      



Матеріальна підтримка:
нема ;)

А для тих, хто не-журналісти, а дуже навіть наші небайдужі друзі, одразу кажу: згідно із давніми традиціями, на проводи гості приносили на стіл хто що міг. Тому пропоную нам не відступати від цієї прекрасної традиції))
Прекрасна, незрівнянна, чудова Оля Гаврилова [livejournal.com profile] lokly створила для нашого проекту обличчя - неймовірний промо ролик! Презентую його тут!
УРА! )))

Владка на днях намалювала героїв майбутнього презентаційного ролика "Дороги міфів"! Ось вони, вітайте:

Руки-ноги-обличчя рухається. Коник скаче і махає хвостом)
Насправді закохано розглядаю карту Гімалаїв, подаровану бозна-коли Меллон. Нарешті вона знадобиться))

Влада, а ти ота кльова із блокнотами в нижній спідниці і в кедах? :)) А хто ото на коні? Якийсь мужчіна, напомінающий бритого Массімо!
Генеральна репетиція і перший показ вуличного дійства про створення світу. Зліпила з тих крихт відео, що мала.

Їхати ну щось не хотілося. Позаминулі Колядки були організовані не дуже у плані того ж харчування, а ми були з дітьми хворі і все видавалося у похмурих тонах. Але цього разу їхати треба було, бо ми ставили виставу...
Виставу планували давно. Розробляли її разом із [livejournal.com profile] v_dorozi, яка так і не ризикнула поглянути на своє "дитя". У плані реалізації задумки - а задумка була створити дійство на основі індоєвропейської міфілогії, яке було б зрозумілим без слів - наші думки з Льонькою розійшлися, і мій попередній приїзд на Обирок скінчився тим, що хотілося розвернутися і вчинити як Меллон: просто забити на все це діло, хай роблять із задумкою, що хочуть. Але Льонька таки згодився більш-менш притримуватися нашої версії, а ще дівчата переконали - і я цілком згодна - що Льонька став тим пинком під зад, який змусив нас робити маски. Бо якби не він, то ми б досі длубалися і будували плани. Адже поставити виставу мали ще два роки назад!
Приїхавши на Обирок, ми буквально одразу були вкинуті у творчу атмосферу. Це було чудово! Ми співали, вистава ставилася, їжа була смачною, а ввечері починалися сучасні вечорниці із іграми, музикою, сейшенами, легким алкоголем.
Ми були справді-справді-справді нереально щасливі! І коли до хрипоти "ставили треки" ("Дівчата, давайте трек про "Йой-йой, дитиночко!"), і коли у камерній атмосфері співали "давайте Оту..." (і всі розуміли, про Яку Саме пісню йдеться), і коли терли мак ложкою, і коли сідали на вози, і коли баба Антоніна плакала, і коли нам наливали самогон. Це було життя, розумієте? Це було так, як має бути! І виставу наступного дня ми відіграли класно. Справді класно. І будемо ставити її далі. Так!

Думаю, більшість уже бачили ці фотки від Діми Гомберга та Кіріла Кравцова у мене на ФБ чи Вконтакті, але все-таки викладу парочку і тут. Цікаво, що фоток з вистави НЕМА! Діму ми просили знімати, а Кіріл, вочевидь, наколядувався, і йому було не до того! він нам підспівував зате))
1. "Цінькоторечки", генеральна репетиція у Клубі.
Photobucket
2.
Read more... )

6. ще один БогоПтах (третій у кадр так і не потрапив...)
Photobucket

Read more... )

Photobucket

Read more... )
Валера Гладунець замутив дитячу школу фольклору для дошкільнят, і ми туди подалися.
Раніше ми вряди-годи навідувалися у іншу фольклорну школу, але вимушені були передумати туди ходити з кількох причин. 1.ціна піднялася і стала дорожчою, ніж 90% дитячих гуртків. Це при тому, що заняття двічі на тиждень, а не тричі, як зазвичай. І платити майже 600 грн за пісеньки і таночки, які я й сама знаю... Нє. 2. Почали вимагати для відвідування довідку педіатра. Я не розумію, навіщо це. Якщо щоб прийти перший раз треба пройти всіх спеціалістів, як в садочок, то це якось дуже навіть геморойно. Якщо просто довідка, що дитина здорова, то який сенс одноразово приносити цю довідку? 3.Северина не взяли у школу, бо не доріс (хоча приймають з двох років, по ідеї). А коли я приводжу Ярослава, а сама йду кудись із Северином, то Северин дуже реве.
...Вчора було перше заняття у Гладунця. Мені дуже-дуже сподобався його підхід. Перш за все, там можна бути мамам разом з дітьми. Северин, який "не доріс" до отої школи, як виявилося, все прекрасно робить і розуміє. Просто не говорить. У попередній школі він нервувався, бо мене не пускали в клас. А тут усе чудово! Усі вправи на звуконаслідування, гейкання, дихання і т.д. він робив краще за Ярослава. Танцював, повторював усі рухи - просто ще не співав пісні, бо не говорить. Хоча й підмугикував. Йому було спокійно, що мама поруч, і коли було заняття, то він слухав і все робив.
      Валера дуже гарно поводиться з дітьми. Якщо діти починають балуватися, то він не гавкає на них, а просто бере за руку і подає позитивний приклад, відволікає чимось. Мої казяться і бігають по музею - він бере за руку і веде, показує експонати. Хтось починає вовтузитися - одразу садить на руки, звертається, зацікавлює. У цьому проявляється різниця між попередньою школою. Там хороші дівчата, але у них немає своїх дітей. А деякі моменти можуть зрозуміти тільки батьки.
     Ну і плюс Валера чоловік. Тут справа не в тому, що чоловік - кращий вчитель. А в тому, що діти бачать, що фольклором цікавляться не суто баби (а на наших репетиціях вони бачать тільки дівок).
     Структура занять хороша. Пісні, ігри, танці. Де б я ще навчилася танцювати "Гречаники", щоби аж так все розжовували, для трирічних? Ярослав був супер-пупер кавалером, танцював з двома дівчатами: одна молодша, одна старша. А Северин взагалі танцював з двома дорослими тьотями.
    Кожну пісню Валера спершу промовляє, потім діти промовляють разом з ним, потім вже співають. Деякі смішні моменти в текстах вони показують. Коротше, мої діти були у захваті!
    Єдиний мінус  - це все на території Музею декоративно-прикладного мистецтва, а ви знаєте, як наглядачі ставляться до дітей. Моїм хлопцям там важко, їм треба ПРОСТІР для дуріння.
Ну це я так піарю, тож приходьте з дітками! Нам подобається.
50 грн за заняття (1,5 - 2 години), якщо двоє дітей - 35 грн.
Правда, не знаю, на скільки часу Валери вистачить :)
Ось побувала на майстер-класі у Льоньки на Обирку, і прийняла душею та серцем: таки до водопою привести можна, але пити не заставиш. Я морально готова до подорожі втрьох. Хочеться опустити руки щодо фільму, але якийсь забитенький нереалізований режисер всередині мене вимагає знімати. Я ж навіть у карпенка-карого хотіла на режисуру поступати, але Ланчак відмовив, гг)) Мовляв, жінка ніколи не буде режисером))
Отже, по проекту. Що зроблено і що не зроблено.
1. Написана концепція, перекладена англійською мовою. Написаний шаблон листа до консула. Перекладений. Написаний англійською сценарій.
2. Вийшли на контакт із індійським дослідником міграційних шляхів, оце будемо йому писати.
3. Майже зроблено сайт.
4. Розроблене лого.
5. Читається спеціальна література.
Але..
1. Поки не почали займатися листом підтримки.
2. і листом підтримки від мінкульту.
3. Я не бралася за коней. Хоча дехто з команди вже замовляє сідло спеціальне:) Але на цьому тижні буду брати пару уроків верхової їзди.
4. Не писали спонсорам, не писали у спеціалізовані видання.  Чекаю на вихід сайту.
Почала купувати спорядження...
Найбільша проблема: де взяти камеру?! Грошей нема взагалі на це, все під копійку прораховано.
Але я спокійна. Я спокійна, коли думаю про Дорогу. Я цим живу. Я купа труднощів, але вірю, що подолаю їх. Все буде добре, обов'язково буде. Дякую вам, тим, хто підтримує ідею...

Любі друзі, раптом хтось має час, натхнення, і бажання просто допомогти - то дуже-дуже треба хтось, хто б взявся перекласти наш проект "Дороги міфів" англійською мовою. Загалом там буде десь 3 листки А4. Або б згодився це зробити за не дуже дорого. Бо я не встигаю ну ніяк:(( ну і не вмію на належному рівні.

Також прошу підтримувати проект на сайті!
http://ideax-nescafe.com.ua/ideas/red/dorogi-mifiv
Голосуйте, будь ласка, за мрію!

Я читала, як хтось писав: "Настя все одно поїде, тому будемо голосувати за інших". Хочу сказати, що у нас у проекті 8 дорослих + 2 дітей. З цих 8 дорослих є бідні художники, бідні археологи, бідні, але дуже творчі і хороші, невідомохто (я навіть не знаю, Літо, як тебе охарактеризувати), бідні фотографи. Не всі мають змогу назбирати стартових 800 баксів на переліт + візи (не кажучи вже про спорядження), тому грант дуже потрібен.
Ми зробимо все якнайкраще!!!

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:55 am
Powered by Dreamwidth Studios