Коли мені сказали, що треба буде посадити сад, я спершу поржала (бо ж типу як їхала займатися чимсь іншим, а не копанням в землі), а потім подумала, що це цікаво, бо я люблю вирощувати оці всі квіти і іже с німі.
Але тоді у мене в голові поставало закономірне для українки уявлення про українське садівництво, а не про мексиканське.

Почнемо з того, що тут нема землі. Ну взагалі. Тобто колись якийсь прошарок був, але його прибрали і залили бетоном. Тобто землю треба купляти всю.
Спека нереальна, дощів нема. Вода з крану ллється тільки вранці, типу з 9 до 11 ранку, коли пекло. А рослини бажано поливати ввечері, ну ладно.
Створення саду полягало у поїздках по індіанських селах у пошуках palmitas -маленьких пальм, а також pasto japonese (чи як воно пишеться те хапонес) - тобто японського газону, який якоби стійкий до сонця. А, ще треба було знайти землю.
Земля, набрана у джунглях, коштує недорого - 30 грн мішок. У місті її продають за 50-120 грн за мішок, але це якась спіцальна бразильська земля. Як на мене, що то лайно, що то лайно. Не чорнозем)
Коротше, замовили ми землю, пальми і траву. Ніхто нічого сіяти чи вирощувати з розсади не збирається - все готове.
Привезли землю і траву. Наступного ранку дзвонять, що везуть решту. І типу виставляють рахунок за садівництво - 800 грн. П. каже: ми самі посадимо. А вони кажуть: добре, але нам платіть за два дні садівництва.
Що зробив би українець? послав би. Але мексиканський patron так не думає. "Я їхній патрон, я для них дійна корова. Але мушу платити, бо інакше вони більше не прийдуть". Я тоді так збісилася, бо якраз чоловік переслав смс про 240 грн на мою картку як гонорар за статтю... А тут 800 грн за те, що вони НЕ РОБЛЯТЬ! УХ.
Кладуть землю, кладуть газон. Половина газона на така, 5 метрів бракує, частина скоріше мертва, ніж жива (вона таки відмерла). Наступного дня приїздять пальми, садимо. Ще наступного дня купуємо інші рослини: ще дві пальми, 3 дерева, один кущ від москітів, одна квітка блядно-голубенька, два розмарини, базилік і орегано ("ти що, борщ робитимеш?") і дві троянди для мене (тобто я хотіла їх посадити). 

Почали копати... тобто не копати, де там. Ми почали ЛОМОМ лупати бетон. І вигрібати уламки геть... Видовбала я так дві дірки, далі кажу: "Ззнаєш, дружок, давай сам. А я садитиму". Правда,садити дружок не дав, бо його відбрації синхронізувалися із вібраціями рослин і рослини "попросили", аби він їх садив, а не "чорна відьма" (тобто я. В його житті ще є "біла відьма" - гьорлфренд з Москви).

Коли били чергову діру, натрапили спершу на електрику, потім - на труди водогону, які успішно пробили у двох місцях... зрештою, П. відмовився садити взагалі на підготовленому місці десь 5 метрів, бо там комунікації. Зрозуміти, чому комунікації ідуть по діагоналі через невеличке місце, відведене для саду, я так і не осилила. Мексиканський дизайн.
От результат наших чотириденних старань. Половина трави загинула...





В принципі, мені відкрилося, чому мексиканці такі непунктуальні і неуважні до часу. Опишу вчорашній «важкий робочий день».

Я приставлена до місцевого бізнесмена, який має кілька різних бізнесів у містах на Карибському узбережжі. Власне, окрім того, що я викладаю йому російську, я типу як працюю в ще одному, поки не розкрученому, бізнесі, з оренди будинків. Наразі моя функція полягає у здачі будинку в оренду (як несподівано), контакті з клієнтами, а також у допомозі з приведення будинку у більш «жіночий» вигляд. Я кажу, наприклад, яку стіну у який колір пофарбувати чи допомагаю з садом (що і куди садити).

Отже, ранок. П. мене будить і ми їдемо в маленьку фрутерію, де роблять фреші. Це сніданок. Там я випиваю сік 50/50 з апельсину і грейпфруту, з додаванням маянської трави «чайя» чи щось таке. А також маю своє капучіно, яке запускає у роботу всю систему.
Далі, близько 8, ми їдемо у тренажерну залу. Я займаюся там до 10, після чого приймаю душ і ми їдемо працювати у ту саму фрутерію, де є інтернет і якісна кава. П. на той момент уже завалюють дзвінками, він сьогодні підміняє свою дружину, яка типу як у бізнесі є партнером і головним менеджером. Оскільки я вперше бачу, як П. саме _працює_, то розумію, яку колосальну нагрузку зазвичай несе Тереза, поки дехто прохолоджується.

Мені теж пишуть клієнти, розрулюю і п’ю капучіно. На журналістські справи я переключитися не можу, бо мені треба спокій і багато годин.

Десь близько обіду накриває голод і ми їдемо у аргентинський м’ясний ресторанчик, де зжираємо по величезному стейку: я під пиво, він під вино. Далі господар наливає йому два шоти текіли. Я відмовляюся і ми їдемо «працювати далі» у пляжний клуб «Сулум». Там сідаємо на диванчику з видом на море, нам приносять по маргариті. П. моніторить інтернет, я вишу у Фейсбучіку. Далі друг П. Естебан приносить чорро, тобто траву, всі курять… 17:30. Я не курю, бо нє. Кажу: «Ну, давай російською займемся». «Нє, після трави лишилася тільки іспанська».




Ще одна маргарита, я намагаюся вдуплити у тексти і у те, що треба писати. «Та навіщо тобі? Що тобі треба? Їжа є, ночувати є те. Ти на Карибах, розслабся!». Розслаблені настільки, що його заняття з йоги і мій кросфіт похерені.

Далі ми їдемо до подруги Паули. Довго шукаємо дорогу, зрештою опиняємося у найпрекраснішому житлі з тих, що я коли-небудь була. Красиво підсвічена доріжка пробігає крізь джунглевий сад, басейн з різним світлом. Будинок весь округлих форм, з відкритим простором… Ні, це неможливо описати, я якось може пофоткаю це. Народ сидить в басейні, п’є вино. Я теж п’ю вино, але на березі. Зрештою, вечір закінчується у гамаку і з легкими снеками на закуску.

Що сказати. Я почуваюся розслаблено. Вдома весь час щось штовхає мене працювати. Якщо нема дедлайну, я сварю себе, якщо якийсь день не попрацюю. Коли мене брали на попередню роботу (ту, від якої інсульт був), то шеф ревниво вираховував, скільки годин на місяць я присвячу «Жилі». Тут же усе пливе і тече розслаблено і ненапряжно. Так, це вибішує, коли машина, яку обіцяють на завтра, стає готова на через тиждень. З іншого боку, наскільки ж здоровіше так жити!
Для "Добрый вечер", Обозреватель+. Так, я пишу російською мовою! :)

St_Lucia_West_IndiesОрганизация путешествий – бизнес-мечта романтика. Казалось бы, его можно сделать прибыльным без особых стартовых инвестиций, а просто благодаря личным качествам организатора, способного слепить в одно целое сложную логистику путешествия. И это действительно так. Но не всегда.

Бизнес «под крылом»

Вначале определимся, кем быть. На туристическом рынке активно работают туроператоры (самостоятельно разрабатывают маршруты поездок), и турагенства (посредники между туроператором и клиентом).

Задумываясь о своем бизнесе, важно понимать, каким именно туризмом хочется заниматься, и каковы шансы у фирмы быть конкурентоспособной. Привлекает ленивый отдых под пальмами у синего моря? Тогда рассмотрим операторов, предлагающих «пакетные» туры по типу «все включено» на такие популярные направления, как Турция, Египет, ОАЭ, Таиланд. Этот рынок крепко держат крупные международные компании, вкладывающие в свое развитие колоссальные деньги. Благодаря огромному потоку клиентов они способны удерживать цены на достаточно низком уровне, получая выгодный тариф на проживание и перелет. Ведь крупные компании, в отличии от мелких, могут себе позволить чартерный рейс. Вот так и выходит, что если лететь в Турцию через какой-нибудь TEZ-тур, то недельный отдых в пятизвездочном отеле и едой обойдется немного дешевле, чем жизнь в дешевых хостелах и еда в уличных забегаловках при условии самостоятельной поездки. Поэтому чаще всего, работая по «пакетным» направлениям, отечественные фирмы просто перепродают предложения гигантов.

 «Сейчас в туризме не все так хорошо. Среди отечественных турфирм никто не может сравниться с Tez Tour, Turtess Travel, Coral Travel, Pegas, IdrisKa, Anex Tour… - констатирует главный редактор журнала «Мандри» Леся Москаленко, - Если еще несколько лет назад существенную часть среди рекламодателей составляли наши турфирмы, то сейчас у них на это нет денег».

При покупке франшизы у международного туроператора придерся выплачивать определенный взнос, даже если прибыли еще нет. Заковыка в том, что крупные компании не рискнут имиджем, делая своим представителем «человека с улицы». Они ищут людей с опытом работы, большой базой клиентуры, наработанными связями.

Read more... )
Раптом купа всього поставалося. Селіванови виставили анонс нашого туру (розброс в ціні я б прокоментувала, але моє діло маленьке - я гід). Випало (сподіваюся, бо ще не 100%) на один день поїхати таки на Форум видавців від "Жили" (я дуже хотіла поїхати, але пообіцяла знайомим повболівати за них на фестивалі, який на вихідні, в суботу). Зателефонував "шеф" і сказав, що є гонорар (три дні недосипу таки були цього варті, все страшенно оперативно, інші не платять часом місяцями або й взагалі). На додачу мені запропонували поїздку в іншу країну (і я знову не можу знайти паспорт, капець, я ж точно його клала в "місце, аби точно не згубила"). І ще й дали нову, хоч і не грошовиту, халтурку. І навіть халтурку по темі, дотичній до туризму.

Ну це класно, я вважаю :)
Моє сьогоднішнє інтерв'ю, замість привітання, почалося так:
- Знаєте, в чому найбільша проблема нашої культури? У тому, що про неї пишуть такі самозакохані, вузьколобі, недоумкуваті журналісти, як ви!
- Ну ви прямо в лоб! - тільки й відповіла я. Мені не звикати до такої реакції, як і, гадаю, моїм колегам. Тут задача - повністю відключити емоції, заблокувати усі "слова-збурювачі", які виводять з рівноваги. Для мене ці слова, скажімо, пов'язані із гендером, українською культурою, історією і т.д. Ну і, звісно, коли починають наїжджати на мене як на фахівця. Але - блокую, незворушно починаю інтерв'ю.
Звісно, я роблю халтури, часом працюю нашвидкоруч, або пишу про те, про що не знаю. Таке трапляється тупо від бажання мати хоч якісь гроші, хоч і звожу випадки "халтур" до мінімуму. Але все-таки роблю все найкраще: перелопачую купу літератури, готуюся, і скоро тема, про яку "не знаю", стає цілком собі опрацьованою темою.
Мене часто ранить, коли мене звинувачують у "продажності" чи ще чомусь. От тут зачіпає куди більше, ніж звинувачення у тому, що я "дурна і ніц не знаю". Коли пролунали закиди на те, що я пишу про "неісторичність" зруйнованих будинків на узвозі через те, що мені "проплатили", то сильно заболіло. Бо це тема, яка мені, як журналісту і киянці, болить уже багато років - ще з 2006.
Але чоловік, з яким я вела бесіду, під кінець розтанув і навіть сказав: "Бачите, я теж думав, що ви тупа, як більшість ваших колег, але мені приємно, що я помилявся". Його чомусь здивувало, що перед інтерв'ю я прочитала ряд матеріалів по темі і ставила "цікаві запитання". Але, зрештою, підкорило його найбільше те, що я презентувала "Жилу", а в "Жилі" була стаття його подруги-музиканта :). Сам же чоловік - неймовірний, прекрасний, глибоко обізнаний, екстравагантний, яскравий і холеричний. Мені сподобалося! 
Писала для [livejournal.com profile] bila_altanka "Білої альтанки" тематичну статтю про наркос у Мексиці. Ялина нарила кльову інфографіку на цю тему. Можна було і статтю не писати, все й так показано)
Read more... )
Мексиканський текстиль: тихий захід прекрасного - Рукотвори

Власне, оглядово підсумувала свої розвідки з мексиканського текстилю.

      Надсилала резюме у ще одну конторку.Прийшла відповідь просто... аж смішно, тільки плакати хочеться:
"мы приглашаем в нашу дружную команду журналиста, готового писать на следующие тематики: любовные истории, любовь в литературе и жизнях выдающихся личностей, интервью о чувствах и отношениях знаменитостей, психологические статьи, сексуальные советы, любовный юмор и тому подобные тематики" -прекрасно, думаю я. Я люблю писати про секс. Я не психолог і не сексолог, та і хто я така, аби давати поради, ну але, принаймні, це не нудно. Читаю далі:
      Нам нужен сотрудник, готовый еженедельно строго по согласованному графику готовить от 5 полос (по 10 - 13 000 знаков - полоса). - Так-так. Отже, вони хочуть, аби я писала від 50 до 65 тисяч знаків на тиждень.Ті, хто журналісти, чудово знають, що таке написати тільки тексту. В середньому статті, які ви читаєте, займають 6 тисяч знаків. велика стаття - це вже 10 тисяч. Ми в "Жилі" публікуємо статті в середньому по 8-11 тисяч. Але це великі і грунтовні статті. У мене на написання однієї статті на найпростішу тематику йде 2 дні. День на збір матеріалу і чернетку, другий день йде на останні шрихи і вичитку. Якщо це складна тема (я не беру розлідування, на які може йти кілька тижнів), то збір інформації, аналіз даних з різних джерел, коментарі тощо йде десь дні 4+. Звісно, на репортажі йде день, на інтерв'ю, в принципі, теж день. Але тут чуваки хочуть, аби журналіст щодня видавав 10-13 тисяч, тобто велику статтю з нічого!
    Далі самий блиск: Гонорар за материал от 100 грн. за полосу (10-13 тисяч)
    Шукала для статті антропологічні дані стосовно середнього розміру членів залежно від країни. Найбільши притомними (тобто з посилками на відповідну наукову літературу) видалися ці.
(інфа англійською)
від 18 і до 9 см )

      Насправді я б і не дублювала сюди цей пост, але не змогла не зачепитися поглядом за Індію: 10 см! Чому так? Адже ми з ними антропологічні брати) Брати-арії, так би мовити)) У нас, гадаю, має бути десь під 14 см, тобто трохи більше, ніж у Росії, якій статистику псують азіати, що мешкають на її території. Але ось фраза: "Diet and lifestyle from generation to generation forming the root of genetic makeup of a races in various countries". А індійці - вегетаріанці. Так, вони чудово живуть собі, майже вся країна вегетаріанців, чудові страви, я й сама у Індії двічі на два тижні ставала вегетаріанцем. Але подумайте, у них же члени редукувалися, а ви кажете, що вегетаріанство - це ах і ох! І ви, любі мої Влада і Меллон, подумайте про майбутні члени ваших нащадків, які, можливо, ви закладаєте вже сьогодні :))))
Ну ось забиваю у гугль "codex mendoza", і отримую купу картинок, посилань, кодекс мендоса онлайн, кодекс мендоса в пдф... Навіть випадково на сайтець про жінок часів до-колонізації натрапила.
Ну а прийшла у львівський музей, там книжки старовинні рукописні лежать, з опупезними гравюрами. Ноти лежать. Все, що хочеш. Стоїш, слини пускаєш. А чи хоч хтось, ну хоч хтось думав це все оцифрувати, викласти у публічний доступ? Ті гравюри? Ті ноти? Чому я можу побачити лише один нещасний розворот під склом? Ридаю.
Це я нарешті сіла писати для "Рукотворів" статтю...
Станок для ткацтва:

А ще я не показувала вам картинку з мехіканського антропологічного музею. Ось з якою насолодою треба народжувати:



























А ще відкладено на невизначений час новий номер чудового журналу про світ "Світ під кутом 73 градуси", де мали вийти мої статті про Оахаку та про індіанських жінок. Сумую.
Якщо ви ще не читали і не придбали цей журнал, то зробіть це! Він дуже достойний!
Ні, ну я відчуваю якусь нєудовлєтворьонность. Ще з Мексики задовбувала чувака із жіночої організації стосовно коментаря. Прочитала три статті мовою оригіналу (два дні зі словником колупалася), опитала антрополога тамтешнього, "много думала".
Потім за півгодини написала ті нещасні 4 тисячі знаків.
І, понімаєте, чувствую какую-то нєдосказанность%))

Взагалі я хороший журналіст (хоч у чомусь я впевнена). Вічно у джерела закопуюся, ґрунтовно підходжу до питання. Книжки читаю, думки вислуховую. І тому мене просто глибоко вражає, як деякі колєгі можуть клепати програму про українські традиції із людьми, які за кілька годин до зйомки про ці самі традиції прочитали в інтернеті. І людей це не смущає! Ну і хулі. Капець. Не знаю, коли я виконую редакторські функції, то працюю із фахівцями. Як можна робити матеріал "аби було"?!
(пішла невдоволено бурчати)
Довго добивалася від одного представника мексиканської жіночої організації коментар стосовно ситуації із жінками у Мексиці. Довго. Нарешті він його надав. У такій формі, гг:

Hello Nastya,

I am sorry to forget answer your question, I do it now, but in spanish, you can use a translator ( I dont have enough words in english to explain all this)
1.- ¿Cuál es la diferencia en la educación de niños y niñas en las comunidades indígenas?
Los niños reciben la misma oportunidad de educacion en la escuela primaria, de los 6 a los 11 años de edad,
la escuela primaria es gratuita, en la mayoria de las comunidades la educacion es en dos idiomas (la lengua local y el español como segunda lengua), la asistencia a la escuela es por las mañanas, despues de la escuela las niñas regularmente ayudan a la mama en las labores de casa, estas pueden ser en la cocina, limpieza, preparacion de comida, recolecta de frutos y artesanias,
los niños por el contrario solamente asiten a la escuela por las mañanas y por la tarde no desempeñan ninguna actividad para ayudar en casa (esta labor es exclusiva de las mujeres) este es un fenomeno cultural que denota la formacion educacion en casa de los menores,
Los niños despues de terminada la escuela primaria (leer, sumar, escribir) a los 11 años de edad van con el padre a sembrar en el campo, es entonces cuando el niño experimenta un cambio, ya que de los 11 a los 14 años de edad el se vuelve productivo para la comunidad y crece jerarquicamente, despues de esto los integrantes femeninos de su familia incluyendo la madre quedan subordinados a su autoridad, las hermanas entonces ahora sirven a el,
la escuela secundaria tambien es gratuita pero ya depende de las necesidades economicas de cada familia si los niños son enviados a la escuela o no, ya que a los 13 años de edad los niños pueden ser mas productivos y contribuir a la economia famliar, ya sea vendiendo los productos fuera de casa o produciendo artesanias en casa,
ambos (niños y niñas) reciben la misma oportinidad de educacion, la diferencia radica cuando ellos pueden ser producitivos con su fuerza de trabajo, ya que no es una opcion para ellos decidir si quiedren trabajar o no, son lo padres quienes deciden esto,
La escela preparatoria, es costosa para los indigenas, ya que el gobierno no te propociona el material suficiente para el estudio (libros por ejemplo) y la mayoria de la genet no tiene el recuros economico necesario para comprarlos,

2. ¿Cuál es la ocupación principal de trabajo \ de las mujeres indígenas? Hacer artesanías es la ocupación principal de ellos? ¿Qué perspectivas tienen?
la actividad economica principal es la agricultura, la siembra esta a cargo de los hombres, y la recolecta por homebres y mujeres,
las artesanias es una actividad secundaria, ya que la venta de artesanias no es un mercado muy amplio que genere ganancias suficientes para el sustento de la familia, por ejemplo el traje de la foto de mi perfil tiene un costo de 700 a 1000 pesos aproximadamente, el tiempo de trabajo para estas prendas es de 4 meses aproximadamente, puedes calcular que el costo de este trabajo es muy bajo para el esfuerzo de realizacion,
Este tipo de artesanias son confeccionadas por las familias indigenas (mujeres) que por generaciones se han dedicado a eso, la venta de este tipo de artesanias es un poco dificil, ya que las prendas son demasiado tradicional, asi que el turismo dificilmente compra todo este tipo de artesanias que ellas hacen,
Las opciones son formar cooperativas indigenas para homologar el costo de venta, pero la introduccion de artesanias de otros lugares no te permite tener un buen margen de ganancia,

3. Todos estos productos textiles que se venden en el mercado de masas, que los hizo? Están hechas por las mujeres locales, o es sólo una realización de los productos de consumo de China o Perú? Cómo las mujeres indígenas pueden ganar muchos se dan cuenta de sus productos? Es trabajo de los niños de todo esto?
Es facilidentificar las artesanias locales de aquellas que han sido introducidas (peru, china) la artesania local no tiene distintivos de "llamas" por ejemplo, y su confeccion es imperfecta, puedes ver el trabajo artesanal con las imperfecciones de este tipode tranbajo (costuras mal bordadas que a simple vista parecieran pasar desapercibidas, ademas la artesania local tiene el distintivo de flores muy coloridas,
Como te respondi en la pregunta anterior, la venta de este tipo de artesanias es dificil, ya que la gente quiere pagar lo mas barato pos este tipo de artesanias, sin tomar en cuanta el tiempo de trabajo que se necesita para hacerlo,
las niñas particpan en la confeccion de este tipo de prendas, no es trabajo solamente de ellos, en su mayoria corresponde a la gente grande la confeccion de ellos,
El ritmo de vida es diferente tambien, puedes ver que una adolecente indigena (16 años) en su contexto cultural es ya una señorita que puede convertirse en madre de familia, asi que el valor de niños/niñas es diferente en las comunidades indigenas,

Що я можу сказати? :))) muuuuuuuuuuuuuuuuy bien! Добре, що не китайською)))
Пишу кльову мандрівно-соціальну статтю про російський далекобій. Вона формату Geo чи там National Geographic, тому, скоріш за все, "Мандри" її не візьмуть. Нікого не цікавить таке? Два тижні (я писала про 11 днів, але мені з Росії ображено уточнили, що таки 14 днів, ггг) я жила цим життям, спостерігала, розпитувала, записувала на відео та диктофон, проймалася...
Це буде цікаво і пізнавально, про світ, з якого ми бачимо лише зовнішню обгортку.
Я напишу про це опупезно.
Формат великий, бо сказати є про що.
З радістю опублікую у вашому виданні :)

Ось насилля. Думаєте, як насильника зловить міліція, то його покарають? Ні. Міліція не хоче цього робити, бо мусить займатися насильником за свій кошт. А звідки зайвий кошт у міліції? Нема.
Читаю тренерські звіти і прозріваю. Присилає тренер звіт про проведення тренінга з протидії насиллю для дільничих міліціонерів:
"Учасники (тобто дільничі міліціонери - Н.) зізналися, що самі просять суд не давати правопорушникам адмінарешт, тому що на ДІМ покладаються додаткові обов’язки щодо доставляння насильника до Спецприймальника у Сімферополі, проходження ним лікарів, флюрографій тощо. Наводимо майже дослівно: «Чтобы Симферополь насильника принял, он должен быть здоров, как космонавт. Например, я вчера возил в Симферополь такого правонарушителя, а у него оказалась эпилепсия, спецприемник его не принял. А что делать мне? Суд дал ему сутки, врачи сказали, что содержаться он может, а приемник его не взял. К тому же все эти действия с насильником, т.е. доставка его в Симферополь, обход врачей и т.д., мы делаем за свой счет. Вот поэтому мы просим суд не давать админарест. А что делать?».
І справді, що робити?
Розслабитися - і отримувати задоволення.
"Гендеру - быть!" - суворо-урочисто резюмував тренер-міліціонер (сертифікований! тренер!), чим привів у глибокий шок нашу координаторку. Тож на останньому стаф-мітингу було вирішено взяти цю фразу внутрішнім слоганом усього проекту.
А некультурна антропологія вивісила підбірку тем про стать, гендер і секс.

між тим )
У останньому "УТ" опублікували мою статтю про Десятинку. Скоротивши вдвічі)) Тут хочу навести повний текст своєї статті - для всіх, хто зацікавлений у проблемі! Окремо зауважу, що подав ідею написати цю статтю [info]muzyka_sniv  разом із сайтом "ВІДЛУННЯ ВІКІВ"


Остання облога Десятинної церкви

автор Настя Мельниченко

Церква Богородиці, більше відома як Десятинна, свого часу була унікальною спорудою: перший кам’яний храм Київської Русі, збудований грецькими майстрами, який не мав аналогів ні у Візантії, ні на слов’янських землях. Вона була символом єднання, нової віри і величі. Символом, єдиним для всього народу. Збудована Володимиром Святославовичем у 10 ст, церква була найкрасивішою спорудою того часу. Зараз від неї лишилися тільки фундаменти, фрагменти мозаїки, підлоги, фресок. Однак ці знахідки розкривають картину життя і мислення середньовічних русинів, і є невід’ємною частиною як нашого, так і світового культурного спадку. Нерозуміння цього – це все одно, що назвати Стоунхедж «купкою каміння» і запропонувати збудувати на його місці щось нове, сучасне.

Однак у випадку із Десятинною, українській владі така пропозиція не видається абсурдною. Збереження наявних археологічних об’єктів і їх якнайкраща презентація за допомогою музею наче й нікого не цікавить. Натомість в черговий раз виникає ситуація, коли Десятинну намагаються «відродити» і віддати послідовникам певної конфесії, при цьому вкравши якомога більше грошей. Будівництво нової церкви зруйнує залишки древнього храму, як і відгомонів середньовічного життя навколо. Ця споруда не матиме відношення ні до давньої архітектури (адже ніхто не знає, як церква виглядала насправді), ні до культури (бо всі культурні залишки буде знищено), ні, тим паче, до єднання. Реанімований проект відбудови «Десятинки» - лиш чергова забаганка політиків догодити Старшому братові в лиці церкви Московського патріархату.

 

   Read more... )
23 числа у Сімферополі тренінг з питань гендерної рівності вестимуть два тренери-чоловіки. Чорт, хотілося б на це подивитися!!!
З десяти осіб, що обізвалися на мій призив присилати тестове завдання, результати тестового завдання прислало НУЛЬ (один таки виконав, але я його вичепила не з ЖЖ, а по рекомендації). Двоє чи троє, що радує, таки написали, що не зможуть, і перепросили. Решта мовчить.
Я в шоці...
Я завжди виконую, як дурна, тестові завдання в строк. То таки так, я дурна? І так ніхто не робить?..
"Жила" досі виглядає по верстці так, що хоч ридай. Щоправда, тут прислали тестове звідкись з боку Оксани - гарно вийшло.
Так от. Тільки потім хтось пищатиме, що верстка і дизайн у журналу хренові. А то на Добу таку бочку котили, що аж гай гудів. А тут така можливість не словом, а ділом, та ще й за гроші... а болт.
Не вивісила б історію про десятинку - мала би ексклюзивний матеріал, але не було би розголосу по темі.
Вивісила історію про десятинку, зацікавилися журналісти - тепер не маю ексклюзиву, а про Десятинку знову писатимуть люди, які не в темі, а отже з купою ляпів, неточностей і перекручень. Зате тема набуде розголосу.
Ось так завжди у мене: все людям, нічого собі :)

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 02:35 am
Powered by Dreamwidth Studios