Сьогодні вирушили на екскурсію у Клавдієво, яку організувала Унікальна Україна. Ціни на екскурсію дуже порадували: 180 грн з чотирьох. Ми налаштовувалися на таку собі новорічну казку, але для мене те, що я побачила, стало дуже неприємним сюрпризом. Хтось закидав, що я бачу в усьому негатив, але хочу показати вам невеличкий фотозвіт, і чи справді я така вже негативістка - вирішуйте самі.

Photobucket


Read more... )

Photobucket


Read more... )
Хто ще не знає, на вул.Гончара відкрився новий вегетаріанський ресторанчик [Tri:]. І оскільки творець цього ресторанчику та сама, що і журналу "Жила", воно й не дивно, що ресторанчик заточено під сімейний відпочинок і проведення часу з користю.
Нагорі усе серйозно і красиво. Офіціантки клієнтам не дають паролі до вай-фаю, ахха... Я спершу здивувалася, бо я ж _знаю що він тут є_ , бо я ж _бачила як тут працювала Оксана_ :)) Але кілька рецензій у ЗМІ все пояснили: це така політика партії закладу, яка допомагає відключитися від зовнішнього світу і провести час за їжею повноцінно. Згадуючи, як Няточко безвилазно сидить у телефоні у кафешках, я тільки за) Хоча певний вид ломки таки відчула!

sm_9811

У неділю була презентація сімейного простору на підвальному поверсі - Креативний Five-o-Clock. Звісно, ми з малими пішли! Прийшли за 40 хв до початку, тож мусили з'їсти по порції "лулетиків" (у моїх дітей Трі асоціюється виключно з "лулетиками"), а я замовила собі коктейль на основі горіхового молока з бананом. Оксана попередила, що це дуже ситно... Це справді дуже ситно. Довелося просити дітей допити! :) До речі, у них є неймовірно смачний чай на апельсиновій цедрі і з гвоздикою, ох.
Read more... )

Photobucket

Вечір почався непомітно. Люди потроху сходилися. Ніхто нікому не казав, що і як робити. Між тим, діти самі себе пристроїли! За кожним столом сидів майстер і щось показував. До цієї пані я дуже хотіла підійти, вона вчила робити чарівні брошки! Але мої гендерно нечуйні діти відмовилися займатися такими штучками)

Read more... )
А скінчилося все традиційним бенкетом! Правда, їжа була вся така... майжесироїдська) Приготована на низьких температурах, як я потім прочитала. Ще був чай без цукру з імбирем, який...ПИЛИМОЇДІТИ!!! Я б ніколи не повірила, що мої діти будуть пити гаряче! перчене! і без цукру! Це взагалі магія ресторану, у ньому діти їдять ВСЕ. Хоч зазвичай вони страшенно перебірливі!

Photobucket

А наприкінці кожен витягнув чашечку з побажанням :)

Photobucket

До речі, на тлі там виставка ілюстрацій від Грані-Т. А у просторі будуть проводитися майстер-класи для дітей та дорослих, а ще всякі розумні лекції. До речі, у неділю об 11 я там буду вести колядки для сімей :) 100 грн вартість усіх занять. Розклад періодично вигулькує на Фейсбуці :)
Тут один хлопчина прохромив собі ногу вилами іржавими. Наскрізь. У бабусі був. Ну, звісно, пішов у лікарні. А йому там: фіг ми вам щеплення зробимо, такі щеплення тільки за місцем проживання робляться!
Ну от повернувся він за кілька днів додому, а вдома йому щеплення зафігачили. А у нього руку так рознесло, що, каже, ледве згинається. І температура піднялася. А потім оце здоровий і сильний мужик каже: не можу терпіти, хоч больовий поріг високий, а терпіти не можу, болить дуже. І вже йому не нога болить, а рука. І оце мучився. Пішов до лікарів знову, а вони йому: так всьо нормальок! Вкололи щось іще... Воно ще хуже стало...
А я оце думаю: а цю ж гидоту немовлятам колять! Тут мужика ковбасить від щеплення, а як же ото дитині? Я ще розумію, коли вилами ногу пробив... А коли просто так колять?! Про всяк випадок, аби через 10 років це щеплення вже й не діяло?
Та ну його нафіг. Дасть Бог, діти мої і без щеплень обійдуться..
Хто ще не знає, я стала винаймачем майстерні у Граді Ярослава. Якось геть несподівано. Почалося все з вечора, який я планувала провести вдома через жахливий настрій та самопочуття, але дівки витягли на вино, це вино плавно переросло в ще одне вино, а територіально перенеслося з підніжжя Узвозу до Влади в майстерню.
    У Влади взагалі чудова майстерня. Простора кімната у старовинному будинку, на третьому поверсі, із купою вікон і видом на Софію. Там же, на третьому, поселилася Маринич зі своїм хлопцем, давня моя знайома (хайосій!). Наявність у Влади майстерні у самому центрі вже не раз рятувала нас, коли треба було десь посидіти, чи поспівати, чи поговорити. Це взагалі страшенно зручно. І ми, звісно, милувалися цим всим ділом і дуже хотіли й собі.
    У будинку, де працює Влада, на всіх поверхах живуть всілякі художники. Дуже творче місце. І от ми пили вино і балакали, і я казала про те, що давно мрію про власний простір, про можливість мати своє "кубло". Я не художник, але періодами хата завалена як не пап'є-маше (ґрунтовки-шпакльовки-клеї-лаки... а там же діти), так якимсь шиттям чи ще чимось. Ну і давня мрія про фотостудію... А Саша казала, що хотіла знімати кімнату з дівчинкою, але та дівчинка "відпала", і тепер Саша сама не потягне, а у неї робота на Майдані, і де ж візьмеш ту хату на Майдані... Звісно ж, нам в голову сягнула божевільна ідея піти до домовласника і попросити показати вільні кімнати. По-приколу! Ніхто нічого не планував.
     Спершу нам показали вільну кімнату у Владиному будинку, але вона була якась темна і ми засмутилися. А потім власник сказав: "О, давайте в сусідньому!" - і повів нас туди.
    Ну і на цьому етапі нас понесло. Це якось було комплексно. І бажання мати свій куток, і бажання всім бути поруч, бути сусідами, працювати разом, мати змогу співати разом... Мати свій "Обирок" у центрі. Ціна як на Град Ярослава смішна. Саша взяла собі прекрасну кімнатку під житло, я взяла собі під майстерню (там окремо обираєш опцію "з ночівками" і "без ночівок (хоча інколи можна і ночувати)", ціна питання різниться в 100 грн). Раділи до свинячого пискоту!
    Сьогодні я прийшла туди твереза :))) Тверезо оцінила обстановку. Мінуси. По-перше, наш будинок, це, звісно, не їхній будинок. У них планування квартирне, стара сталінка, стелі під чотири метри, краса неописуєма. У нас приміщення колишнього ЖЕКу... Тобто "контора". Коридор і кімнатки, така собі общага. На поверсі - по шість кімнат (по три на кожному боці). Низькі стелі, жарко. Від усього віє ЖЕКом. Ще великий мінус - це сусіди. Якщо весь будинок Влади заселений художниками і всі там просто живуть як у сквоті, тільки платному, то наші сусіди - заробітчани. Правда, вони займають лише одну кімнату. Я ще вчора насторожилася, але власник запевнив, що скоро туди прийдуть і художники... Ну хз. Сьогодні ті заробітчани тричі приходили до мене полюбоватися на мою еротичну маєчку, у якій я мила вікна і віддирала шпалери. Потім прийшов один, п'яний. І навис. Варня-варня. Варня-варня. "Які плани..?" "Знаєте, я тут винайняла кімнату, аби побути у ТИШІ І СПОКОЇ!!!" - виразно сказала йому я, але він не сприйняв натяку. Я вже хотіла бігти до управителя, мовляв, нє, ненада, у мене все дитинство під п'яне "варня" пройшло, але потім заробітчанин сказав, що у наступну п'ятницю з'їжджає, і мені відлягло. У будь-якому разі треба якнайшвидше поставити замок, аби закриватися. Ну але інші заробітчани поки лишаються, тому я надіюся, що серед друзів знайдуться ті, хто захоче мати кімнату у центрі під житло чи квартиру і бути сусідами зі мною, Владою, Цикурою та іншими)) З плюсів. Наші кімнати значно менше уграні, ніж у сусідньому будинку: цілі вікна, електрика. У нас нова проводка. Нормальний туалет з ремонтиком (туалет один на весь будинок, як і в сусідньому, але у сусідній туалет реально страшно зайти, а у нас затишок!). Душ!!! Гаряча і холодна вода. Низькі стелі - таку кімнату легко опалювати взимку (опалення тут нема). Є плита у Саші в кімнаті з газом. По коридору пахне картопелькою з цибулькою )) Хоча мені миліша фарба і розчинники...Ну то таке. Тобто цей аварійний дім придатний до життя, а той, звісно, суто для майстерень.
    Я сьогодні віддраяла вікна і ми з Мариничем поздирали геть усі шпалери. Під шпалерами були стіни кольору "поросяча радість". Завтра куплю ґрунтовку і заґрунтую ці стіни, а коли повернуся від малих за 3 тижні - то пофарбую стіни у білий колір. І пофарбую вікна. Ще завтра треба вставити замок, а я не вмію...
    Ще маю список потреб, може хтось щось має ))) Потрібен електрочайник, можливо електроплитка, полички будь-які, стіл робочий чи столовий будь-якої уграності, може хто має тапчан чи старий матрац, торшери.. Ще може хтось уміє перемінити лампи денного світла на звичайні? Чи врізати замок? Заробітчан не хочу просити, бо потім ще захочуть "віддяки") ну, ви понімаєтє, о чьом я.
    Коротше, отак ми напилися! А, коли проговорювали умови оренди, то сказали, що будуть уроки співу )) Так що... ))
    Тут сказали протестувати новий ресурс замовлення квитків, і типу можна виграти якийсь квиток. Тестую.

    У мене в пам'яті браузера є ця Сентурія. Чесно скажу: я часто користуюся сервісами підбору квитків, але ніколи не вибираю якийсь конкретний, бо їх тьма. Просто вбиваю у гугл необхідні напрямки і дивлюся на різних сайтах результати. Ці сайти з підбору квитків корисні, коли треба взагалі розглянути можливість добратися з точки А до точки Б.
    Перше знайомство з Сентурією дещо зім'яте. Вчора ввожу дати, ввожу місце зі списку, що випадає (Київ-Варшава), але сайт видає "неправильний код аеропорта", Дякую, дорогий сайт, ну ти ж сам мені цей код запропонував! З другого разу все виходить.
  Сьогодны в якості тесту ввожу Київ-Мехіко, знову вибираю аеропорти зі списку.



І знову проблема! Другий раз ввожу (міста і дати по-новій!) - знову!!! Та блін косий, ну нафіг? Якщо працюєте тільки по Європі - попередьте. Ці глюки дратують. При тому, що при пошуку варіантів введені дані зникають, лишається чисте поле.



    Добре, сайту важко, не буду утомляти. Введу Київ-Гданськ. Це так, щоб з пересадочкою було. Валю, я суворий екзаменатор.
Два рази ввожу Київ, два рази ввожу Гданськ, вибираю аеропорт з менюшки, яка випадає (мій вибір підтверджує те, що одразу вискакує поле для вибору дати) - і обидва рази оце!



    Ладно. Київ-Париж. Веселий надпис: Подождите минуточку, мы вас не разочаруем! Але вуаля не вийшло - "неверный код аеропорта". Чорт, я ж хочу вам запрінтскрінити ті рясні блакитно-салатові, немов паростки маїсу, розсипи всього-всього-всього, які випадають, коли з'являється вибір різних рейсів. Вчора у мене з Варшавою це виходило! Сьогодні - видно не судьба.
    Ладно, опишу так. Коли таки з'являється можливість вибору рейсів, то дуже вже рябить кольоровим і важко вичленити основне. Але приємно, що великими літерами подана краща ціна з усіх рейсів.

Ще про сайт.
    Російська мова, ну звісно. Ми ж частина Імперії! Ввожу "Киев" - є таке місто! Ввожу "Kiev"  - знають такого! Ввожу "Київ" - ???? Ввожу "Kyiv" - ???. Друзі, вибачте, навіть якщо компанія російська (а якщо вона українська - то це адський стид), то невже не можна потурбуватися, аби місто, вбите в базу, реагувало на державну мову тої країни, де воно знаходиться?

    Дизайн. Рябить в очах в плані кольорів. Синій і зелений на одному тоні, це дратує. Хотілося б, аби хоч один колір був на кілька тонів темніше.
    Наповнення. Дуже сподобалася рубрика "Гиды по авиакомпаниям", де можна тицьнути у будь-яку авіакомпанію і побачити актуальні "спеціальні пропозиції" без переходу на сайт. Проте, на мій смак, перелік авіакомпаній короткий. Тобто якби я зараз вибирала квитки в Мексику, то знати б не знала про акції, скажімо, Еір Франсу. І де Еір Арабія любімая? Вони ж теж у нас інтенсивно літають. Де ВізеЕйір? Зате Транаеро та Аерофлот є. Ну звісно! Ми ж частина Імперії :))
Коли вибираєш якусь авіакомпанію, то поле для пошуку квитків працює саме для цієї авіакомпанії. Дуже круто - це відгуки про авіакомпанію.
    Кумедно: на сайті є плашка "полєзние ссилкі", яка веде на все той же сайт сентурія незалежно від того, що ти вибрав: дешевиє авіабілєти, купіть авіабілєти чи ще щось.
   
Я користувач таких сайтів. Бо я багато мандрую + пишу логістику подорожей. Висновок: вибісили глюки. Якби не глюки, можливо я б користувалася цим сайтом. Після глюків і відсутності "Київ" у базі аеропортів мені не хочеться.
    Написала тест. Шановні працівники сайту! Ви просили написати "що я справді думаю", тому - без образ.
   От прийшов троль у пост про сраку. І написав, мовляв, оужас, як вам не соромно! Троль і троль, думаю я. Але ні! У "Дівчатах" отримую коментарі: "Гм......Настю, це ж спільнота, не всім учасницям приємна і доречна ця тема, можливо все є є певна і етика і подібні теми писати в своєму блозі?", або "Розумію, що це репертуар Насті-та вже переборчик".
   
    Здавалося б, срака (попа, дупа, задниця, м'яке місце, п'ята точка) є такою самою частиною тіла, як рука, нога чи ніс. Те саме стосується і піськи, але цю частину тіла я сьогодні не зачіпатиму. Нам так само було б прикро бути без сраки, як без руки чи ноги. Мало того, аби ми позбулися сраки, то дуже швидко померли б від інтоксикації. А ось без руки і ноги вижили б. То чому на сраку накладене таке табу?
    Я не знаю про дохристиянські часи, але можу сказати про христиняські. Християнство завжди косо дивилося у бік сраки. По-перше, бо через сраку виходило "диявольське". Якщо вірити давнім українським легендам про створення світу, то Бог зліпив з глини людину та й поставив сушитися. А Диявол взяв і обплював Боже творіння. Стала вся людина обхаркана... Бог побачив то, засмутився і вивернув людину навиворіт, сховавши усі нечистоти всередині. Саме тому у людини в нутрощах чортове харкотиння - кров, киші, сеча і лайно.
    Потім християнству по всій Європі аж заклинило на "поганості" дупи. Дупа асоціювалася не лише з диявольськими "нечистотами", які аж ніяк не личили істоті, створеній по образу Бога (адже у Бога, зрозуміло, ніяких виділень не мусило бути), а й з марнуванням сімені, здійсненим содомитами. То ж великий гріх був, якщо людина не давала життя своїм сіменем, тобто практикувала мастурбацію, оральний та анальний секс. На ці три речі було накладене невимовне, просто неймовірне ТАБУ. Почитайте Р.Мюшамбле "Оргазм і Захід" (вид. Темпора), якщо зможете вгристи поганючий і невичитаний переклад. У 16-17 ст гомосексуалів спалювали на вогнищах, пізніше - неймовірно жорстко засуджували.
    Мені хотілося б розвинути цю тему, але я ніколи не займалася вивченням прийняття свого тіла і його окремих частин в контексті історії, тому краще б на цю тему сказали фахівці... Може тут є фахівці?
    У будь-якому разі, чи розумієте ви, ті, хто так лякається природніх частин тіла, що ви просто відсікаєте від себе частину самих себе?
    На тему прийняття гарно писав Ошо: "В вас есть гнев, секс, жадность - не вы создали их; это такие же жизненные реалии, как глаза или руки. Можно придумывать им различные имена, называть уродливыми или прекрасными, но убить их невозможно. Ничего невозможно убрать из существования, ничто не может быть разрушено. (...) Трансформация случается при тотальном приятии всего своего существа. Тогда, совершенно неожиданно, все встает на свои места; принимается и трансформируется и гнев, и жадность. Тогда, без какой-либо попытки отсечь нечто от вашей сути, перестраивается все ваше существо".
    А стосовно сраки у фольклорі, то це слово вживалося дуже багатогранно. Це була і срака як така, і Срака як Концепт) Тож давайте приймемо сраку як таку і сраку як концепт, і буде нам щастя! Нам все одно з цим жити, хочемо ми цього чи ні. Ми можемо не "пожимати руку" нашому члену, але від того він не зникне, а сідушка на унітазі буде обсциканою. Ми можемо кривитися на сраку, але від того вона не перестане бути привабливою для інших, не перестане (надіюся!) нести своєї функції очищення організму, як і не почне срати фіалками. Ми такі, які ми є. Давайте любити себе повністю!

І, до речі. Секс у селах БУВ!
     Оце буквально нещодавно дізналася, що те, що слова і букви для мене мають свій колір і форму - це, виявляється, неврологічна аномалія, називається сінестезія. Я якось ніколи не думала, що може бути інакше, насправді. В дитинстві часто розказувала мамі, що її прізвище "Стеценко" - сірувато-світлочервоне з зубчиками. Я не любила ім'я "Настя" через те, що воно сіре і кострубате, а ось "Анастасія" - жовто-зелене. Тепер у мене вподобання у кольорі помінялися, і "Настя" стало ок, а ось "Анастасія" - надто нав'язливо-жовте.
      Ясно, що ніхто не підтримував мою гру в кольори. Але я якось не думала про те, що у інших цього нема. Отримала статтю в журнал, побудовано виключно на кольоровому сприйнятті звуків і слів від МіртиГрофман, ну і ок) А потім я вичитую, що сінестезія зустрічається дуже рідко, і що це "змішування почуттів", і буває вона різних видів. Скажімо, у тестах на сінестезію пропонується почути звук, який має супроводжувати візуальну картинку (насправді звука нема), але я цього не чую. Зате ставлення до слів, назв, імен у мене базується на кольоровому відчутті. Я дуже хотіла назвати дітей "Олекса", бо це найкрасивіше ім'я по кольору - біло-ніжножовте з  такою ненав'язливою теракотовою прожилкою. Взагалі О - це білий, а А - це жовтий. М - зелений. С - червоний. Северин - червоно-сірий. Ярослав - фіолетово-чорно-коричневий. Вова- синій, Володимир - це уже трохи синій з блакитним. Найбільше не люблю ім'я Олег - воно біле з різкою чорною смужкою. Сергій - теж приємного мало, галімий відтінок червоного.
      Для мене кольори мають цілі мови, залежно від звучання. Польська - ненав'язливо-жовта, ближче до охристої. Іспанська - біло-сіро-чорнувата (чорного мало), англійська - жовто-фіолетова, але у звучанні часто з'являється глибоко-червоний. Французька - бузково-фіолетова. Ну і так далі.
      З музики я візуалізую по звучанню не ноти, а те, як звучить той чи інший інструмент. Думаю, стовідсоткові сінестетики візуалізують по висоті нот.
      Отаке-от, друзі-бобри :)

П.С. У мене бачення кольорів не збігається із тим, що намальовано на картинці)) Мені цікаво, чи інші люди бачать букви в тих же кольорах, що і я, чи ні.
Вчора несподівано для себе потрапила на народні танці. Запросив мене (як і купу інших) один хлопець, із яким ми більше віртуально спілкувалися, до "випускників школи танців". Йти не хотілося, бо...
...танці - це одна велика вавка у моїй голові. Є кілька речей, які я не можу робити, і серед них - танці. Я не танцюю. Взагалі. Мало того, мене це безумно лякає і вганяє у паніку. Я розумію, що колись зберуся із силами і піду на якісь танці і закрию цю вавку, але поки...поки...
Однак це було цікаво, якщо відкинути панічний страх перед зміною партнерів чи незручність почуватися себе дурою перед деякими "крутими" у плані танців дівками. Власне, це був такий собі психотрнінг для мене, як і на тренуванні (ох, коли я вже піду на тренування?). Це коли ти розумієш, що ти повний лох, але знаходиш у собі сили це визнати і щось з цим робити. А це важко! Для перфекціоністів - таких, як я.
Але насправді танці були цікаві мені з точки зору "реконструкторського". Якраз закінчила читати описи про вулиці та вечорниці. Мені було цікаво, наскільки допомогали танці молодіжній комунікації.
А воно таки так! Від швидкого руху та фізичного навантаження настрій стрімко скаче вгору, тобі весело, ти смієшся, постійний фізичний контакт з людьми (це, звісно, на любителя)... Щоправда, коли зміна партнерів, то не встигаєш ні поговорити, ні внікнуть, але в принципі, запримітити собі когось ти можеш.
Взагалі емоційне піднесення було дуже високе у всіх. Якби не репетиція ("партнерова", не моя), то може я й ще лишилася б. Взагалі так приємно скинути лещата міста, ух!
Це такий кайф, коли володієш тілом. Хочу так уміти. Але розумію, що ніяких нових хобі, поки старі не доведу до чогось.
      Якось мені довелося потрапити на лекцію Оксани Кісь і там мені відкрилися очі на дуже очевидні речі, а саме - на культивування образу Берегині, стандарту якої ми, жінки, мусимо відповідати. Перш за все, це образ жінки-матері. "Головна смислова домінанта образу Берегині – абсолютизація жіночих репродуктивних функцій. Есенціалістське розуміння основного “природного” покликання та, відповідно, пріоритетности материнської ролі жінки, властиве патріархатному дискурсові..." Далі образ включає господиню дому, берегиню домашнього вогнища. Далі це йде незмінна патріотичність і релігійність. І, звісно ж, жінка скромна, ніжна, любляча, всевіддаваюча і т.д. Особливо цей образ популярний у Західній частині України, там справді такі жінки))
      Але суть не в тому. А в тому, що цей образ впливає на науку, скажімо, етнографію. Пам'ятаю, як купила книжку Марка Грушевського "Дитина...". Книжка видалася мені прекрасною, аж доки я не почитала оригінал, виданий у 1906 році. А там... Там стільки всього! Там пишуть про місячні, мастурбацію, перші злягання на вечорницях, гру "в притули", вставляння на "півшишечки"... Це ж просто неймовірний матеріал! Який був абсолютно процензурований, ну просто зовсім! І вони це називають "передруком"? Чи просто образ скромних україночок, які дають у свої 18 років потертися членом між ніжок, зовсім не відповідає образу жінки-матері?
      У книжці "Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура" у вступному слові редакція грозиться: ну все, тепер будемо казати всю правду-матку. Тепер буде йтися і про деякі не дуже приємні штуки! І у деяких матеріалах справді йдеться про нормальні молодіжні стосунки в українському селі. Але половині авторів таки муляє образ Берегині. І знову і знову йдуть роздуми: у нас завжди цінувалася цнотливість, блабла, та дівчата були такі скромні, блабла... та нікада в жизні! та вечорниці не могли бути джерелом розпусти!
      Я взагалі не розумію, що значить "розпусти"? Нормальне молодіжне спілкування.
І це за незалежності. А ось читаєш збірки пісень, видані за СРСР. То там будь-які спогади "про ето" тупо не записували. Корегували реальність. Популярна пісня: "хто ж тобі постеле при дорозі постельочку? ой, є у мене широкий лист буркунини, ти мені, дівчино, при дорозі люба й мила" - цих слів як корова язиком злизала. Ох, як мене злить це замовчування. Просто не знаєш, кому вірити і де є адекватна інформація. Хочу мати доступ до етнографічних архівів, ох, хочу...
      Аби читати, скажімо, таке:
"Дівчата і хлопці, які любляць ця, так умісті сплять літом і зімою. Сплять вони так і балакають різні штуки, цілуюць ця. Хлопиць її за цицьку лапа і там ще за кой-що. А як хто помирщи ця, так буває там і всяка всячина". (Борисівка, 1892, записав Павло Тарасевський)
      Отак ото.
Ти йдеш туди, вся засмикана, втомлена, язик на плечі, очі вилазять. Ти думаєш: "Нарешті я забудуся! Нарешті відволічуся!"
Заходиш в роздягалку... "знімаєш одяг і втому". Заходиш в зал. Думаєш: "Хай би побільше навантаження, аби вже зовсім ні про що не думати".
Спершу голова вся пухне від думок. Ти не можеш відволіктися від них, вони мов нав'язливі мухи. Ти працюєш і обмірковуєш, зважуєш, жалієшся сама собі. А потім наступає якийсь перелом. І ось ти вже ні про що не думаєш, крім цієїсекундної задачі. А потім ти починаєш відчувати своє тіло! Нарешті, ти відчуваєш своє тіло, тобі болить, тобі гаряче, це так прекрасно!
І ось ти виходиш із зали, і ти легкий, у голові порожньо, захлестує ейфорія.... Вйо, це ж чудовий терапевтичний метод!
Як добре, що мене туди затягнули:)

(і не питайте, чим я займаюся. я й сама не знаю. "авторська техніка".)
Не можу втриматися, тож розкажу про мамину квартиру в Броварах. Це та квартира, у яку переїде мама і її чоловік, а ми, в свою чергу, в'їдемо у їхню стару на Харківську. Саме на ремонт цієї квартири ми давали гроші, а я віддала на неї всю свою "одноразову допомогу".
Мамин чоловік Толік - дизайнер. Оформлює експозиції у Музеї війни, музеї Чорнобиля. Він - майстер на всі руки в тому плані, що з абсолютного сміття робить круту дизайнерську річ. Йому підвладний простір. Ми зафукали квартиру в Броварах, бо вона була тісна, з банальним "совковим" плануванням: вузький коридор і дві кімнати, більша і менша. Востаннє ми бачили цю квартиру, коли там були голі стіни. Чорнова стяжка. Потім був ремонт, і я просто пам'ятаю, З ЧОГО робився ремонт. Мамини розповіді про вічні "залишки", "дешева наша плитка" і т.д. Купувалися матеріали шматками, биті, найдешевші, "гівняного кольору". Я уявляла тіхій ужас, але вірила в диво, бо Толік здатен з нічого робити ЧУДЕСА (хто був в гостях на маминій квартирі старій, той мусить пам'ятати, що люстри робляться з старих парасольок і дуршлаків, годинники - з дисків, столи - зі швейних машинок...)
І ось ми заходимо і омліваємо. Квартира ще сира, тут не поставили двері, навалено мотлох (у мами з Толіком нема грошей на переїзд машинами в кілька ходок, то вони возять "партіями" на маршрутках). Так от, оця тісна квартира просто перетворилася у щось неймовірне, наче там є простір у просторі! На жаль, у мене нема ширококутного об'єктива, аби ОХОПИТИ усе те, але я зробила трохи знімків, аби хоч трохи показати, що там. Заздалегідь вибачаюся за гівноякість фотографій.

Отже, вхід до квартири номер 114 з під'їзду ...

Read more... )
Вчора віддали японську передачу. Про проблеми двомовності в Україні, і про молодь в ліце міня (пишаюся!), яка б'ється головою об стінку - намагається трохи просунити питання української культури, традиції і мови.
Японська передача спокійна, у нас вони динамічніше зняті. Цікаво, що пряму мову учасників не дублюють, а просто дають субтитри. Багато з відзнятого не увійшло. Зате є інтерв'ю коротеньке з Ростиком і Владою. В кадрі багато Артема, Мірки та Яринки. Народ, якщо вам треба - перепишу фільм, тіки дайте диски!
Непогано записано, як ми співаємо колискові. Хоч ми їх і співали вперше.
Але дуже цікава штука. На самому початку беруть коментарі у звичайних перехожих. Коментарів всього два. І другий з них дала мама дівчини, з якою ми кілька років надзвичайно тісно спілкувалися. А потім різко і повністю припинили спілкування (рівно рік як!). І ось ця мама розповідає, що старша донька розмовляє українською (приємно чути!), а молодша - російською. І я вирішила, що з багатомільйонного міста записати саме цей коментар - не просто збіг, а якийсь...знак, чи що? Написала тій дівчині смс, але номер не дійсний. Тож... якщо хтось досі спілкується з Ягенкою, то передайте, що у мене є передача з коментарем від її мами :)
Кілька кадрів з фільму )
Історія із кредитом для Наталки [livejournal.com profile] tshibo  та моєю статтею про це на "УП" отримала логічне і правильне для демократичної (аж здригнулася, пишучи це слово) держави завершення.
"(...)Однак, з метою недопущення неоднозначного тлумачення суб'єктами цивільних відносин положень пункту 40 Інструкції та унеможливлення виникнення подібних колізій в майбутньому, Міністерством юстиції видано наказ, яким внесено відповідні зміни до зазначеного пункту Інструкції" (це в редакцію прийшов лист-відгук на мою статтю за підписом М. Оніщука)
Ну ось. До Інструкції було внесено зміни. Тепер, дасть Бог, не виникатиме плутанини із укладанням договорів батьками малолітніх дітей! Нехай "УП" і не заплатила мені гонорар (ггг), але, принаймні, я отримала незрівнянне моральне задоволення: приємно, коли завдяки журналістській праці є якісь зрушення.

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:35 am
Powered by Dreamwidth Studios