Тут один хлопчина прохромив собі ногу вилами іржавими. Наскрізь. У бабусі був. Ну, звісно, пішов у лікарні. А йому там: фіг ми вам щеплення зробимо, такі щеплення тільки за місцем проживання робляться!
Ну от повернувся він за кілька днів додому, а вдома йому щеплення зафігачили. А у нього руку так рознесло, що, каже, ледве згинається. І температура піднялася. А потім оце здоровий і сильний мужик каже: не можу терпіти, хоч больовий поріг високий, а терпіти не можу, болить дуже. І вже йому не нога болить, а рука. І оце мучився. Пішов до лікарів знову, а вони йому: так всьо нормальок! Вкололи щось іще... Воно ще хуже стало...
А я оце думаю: а цю ж гидоту немовлятам колять! Тут мужика ковбасить від щеплення, а як же ото дитині? Я ще розумію, коли вилами ногу пробив... А коли просто так колять?! Про всяк випадок, аби через 10 років це щеплення вже й не діяло?
Та ну його нафіг. Дасть Бог, діти мої і без щеплень обійдуться..

А от ще я давно хотіла спитати індієфілів: за що ви любите Індію? Я чую лише ахи та охи, інколи закиди в стилі «той, хто не любить Індію, просто не доріс як людина»… Я тут втретє. Відверто кажучи, позитивні зміни у сприйнятті сталися. Я дуже розчулена тим, як індійці готові допомогти. Не можу перерахувати, скільки разів люди, медики, зупиняли мене і перепитували, що з ногою і чи точно я прийняла усі медичні засоби для обеззараження і загоєння. Купу разів люди зупинялися і піднімали мені мотоцикл, помагали, коли він глючив, перевіряли тиск в шинах, … коротше, всіляко підтримували. Але з іншого боку, моя нелюбов до країни лишилася.

Тут брудно. Тут не міняють простирадла в готелях і викидають сміття просто на землю чи у річки (це не стосується Ладаку).

Тут зневажають білих і зневажають своїх. Про білих Латіф у відвертості подався, мовляв, за що ж нам таке, це ж як паводок, вони нахлинуть сюди, а ми мусимо їх обслуговувати і гнути спини, але нічо, вони підуть, а Індія вистоїть! Своїх вони зневажають – та хоч приклад з попереднього посту, де посередники наживаються на тяжкій праці своїх же! Сама кастова система мені глибоко неприємна і неприйнятна. Делійці, господарі світу, реально бикують у кафешках Ладаку, бо вони ж круті, а тут працює бидлота…

Тут розводять на гроші. Мене це вибішує. Останні два приклади. Замовила вечерю в гестхаузі, там типу сімейна вечеря, готують на сім’ю і постояльцям дають. Тобто загальний казан рису і всіх цих підливок-овочей… Я сильно отруїлася, кажу, що їсти не буду. В кінці перебування мені виставляють рахунок у 150 рупій (а це нехіло як для простого дала) за їжу, яку я не їла. Хоча вони її з’їли, звісно ж.

 Або у книжковому. Прошу дозволу відфоткати один текст, вони не дають. Я пропоную заплатити символічно. Пропоную 50, 100 рупій. Ні. Просять 300! 300 рупій за що? Ви розумієте, я за право перефоткати одну главу книжки по текстилю (яка сама по собі коштує 5000 і тому я її купити не можу, а бібліотек тут нема) плачу майже стільки, скільки майстриня отримує за місяць… Мене тоді ця ситуація дуже висадила. Не могла два дні заспокоїтися. Продавці видно тішилися, як намахали «лоха». Я ж то платила за знання. А вони тупо брали гроші, бо вважають білих лохами, готовими платити за нічого. 

Мене злить ставлення до жінок. Нас, людей із заходу, вважають «розпустними». Вичитала у одному індійському журналі, що у них спільний термін для позначення «проституток» і західних жінок. Мовляв, ми всі куримо, п’ємо, одягаємося у короткі речі, ведемо себе відверто, а отже ми проститутки. Та ще й яловичину їмо.

Дратує їхня шумність, шум скрізь. Бібікання, крики, нерозуміння приватного простору. Так, ментальність. Але ця ментальність несумісна з моєю. Бо коли я сиджу напівгола в кімнаті, і хтось стукає в двері, і я кажу «вейт е секонд» щоб вдягнутися, а чувак вламується в двері, бо йому треба щось мені сказати… І таке не раз було і не два, вони просто не розуміють, що інколи не хочеться, аби тебе смикали, аби питали звідки ти і як тебе звати, аби підсідали за столик…

Про туристичну мафію я взагалі мовчу і плачу.

Тепер от з острахом думаю про Непал і Пакистан, це ж та сама Індія, певне. Я сита по горло Індією… І хоч сумарно мені тут днів 8 лишилося (це до Непалу і перед Пакистаном), але я не хочу тут бути і цей час. Якби не петрогліфи, я б сюди НІКАДА не сунулася б повторно.

А хтось знаходить тут мудрість! Я вважаю, що такі люди шукають юпі-мудрість, таку, просто додай води. Ви у нас знайдіть мудрість. У наших філософів і мудреців. Без 500 баксів на квитки. Я повторю ще раз слова одного чоловіка-брахмана, які він сказав, ще коли я вперше тут була: справжні просвітлені не спілкуються з туристами і не продають «мудрість» за гроші, а сидять самотньо в лісах і пустелях. І Ошо теж казав розумну штуку, що легко медитувати, сидячи в Гімалаях, а ви промедитуйте-но на базарній площі!

До речі, писала я це все ще в автобусі. А зараз я в Джамму. Це моє персональне пекло. Аби не складнощі з отриманням пакистанської візи, я б забила на все і втекла в чисту і милу серцю Україну. Індія – це навіть гірше, ніж Монголія. В Монголії хоча б від людей втекти можна.

Хтось мені розповідав про якийсь музичний проект, коли виконавці грають класику для дітей. А оскільки увагу дітей втримати важко, то роблять це із прибаутками, танцями, іграми. Діти вбирають музику радісно і у найприроднішій формі - під час забави.
Учора я пішла на зйомку у філармонію. Сказати, що я шокована пережитком совка - це нічого не сказати.
Прекрасний концерт "Божичів", надзвичайний різдвяний настрій. На сцену періодично вибігають маленькі дітки, співають пісні, водять козу, тікають за куліси. Потім через гримерку повертаються в зал, адже хочуть послухати пісні. Раптом у величних стінах лунає крик торговки: "Да сколько можна бегать!! Ану успокоились! Вы что, у себя дома?!" Я стояла у двох метрах від тих дверей, діти не бігали, діти тихо виходили в зал може рази три, аби долучитися до прекрасного, але на них накричали, наче на скотину.
Оксана телефонує сьогодні, мовляв, хотіла піти на концерт, але... у філармонію не можна з дітьми. З дітьми до семи років, уточнюють мені в залі. Так, я розумію ті нафталінові концерти, де не можна аплодувати у перервах між композиціями, але коли на сцені колядницька ватага, з прихлопом і притопом, то чому дітям вхід заборонено?
А чи не задумалися ви, чому ніде у пресі філармонія не фігурує? З журналістами у філармонії ще тугіше, ніж із дітьми. Перш за все, там не можна фотографувати (не фотографувати зі спалахом, а фотографувати просто!). Знімати можна лише з однієї точки. Мене туди провели як оператора, я була фотографом нелегальним. Сказати, що я почувалася гнаною собакою - нічого не сказати. Як же бракує мені хоч якогось журналістського посвідчення! Спершу стала свідком, як залотітка ганяла хлопців-операторів за те, що вони посміли притулити камеру до колони. Потім, під час концерту, я навпочіпки проповзла у проході між рядами аби зняти хоч один кадр з ракурсу по центру, а не збоку. Перепросила кивком у слухачів, знімала сидячи, аби не заважати. Спершу на мене накинулася якась слухачка, звинувативши, що я знімаю зі спалахом ("Вон же вспышка была!!!"), і ніякі клацання їй в інтілігєнтноє ліцо не переконали її, що я не брешу і знімаю без спалаху. Потім прибігла залотітка і почала мене виганяти реально як якесь гівно: "Пошла отсюда! Здесь нельзя ходіть! Нєльзя ползать! Ану вон! Сєйчас охранніка позову, он тєбя виставіт!!!". Це при тому, що як журналіст я там була єдина (крім двох операторів) і що, типу, я ж про їх заклад писати маю.
Стала у дозволеному місці, під колоною. Почали смикати нервові глядачки, бо я їм, бачте, заважаю дивитися. Але я працюю, що мені робити? Мені замовили зйомку! Місця для преси не передбачено, і куди мені? Оператори сміялися: "А ти ховайся, типу ти нє у дєл, а потім наскоком так ОП! - і клацаєш. І знову ховаєшся!". А коли йшла залотітка, вся преса реально починала ховатися і втискатися у колони)) У другому відділенні взагалі я повернулася до колони і виявила, що там сидить працівник філармонії, видно, аби я навіть у "легальному" місці не могла стояти.
Ну і я так і не зрозуміла, чому можна знімати біля правих колон, а біля лівих не можна?
Настю Кандиріну з Сашком теж ганяли по залу за те, що вони посміли прийти і підперти найдальніші колони. "Ви мєшаєтє!!!". А "Божичам", наскільки мені відомо, не дозволили показати зі сцени народні танці.
Вибачте, але після такого ставлення мені взагалі, ну ні грамулічки, не хочеться іти у філармонію. "Божичі" забезпечили їм абсолютний аншлаг, квитки розмели за ціною 80, здається, гривень, та яка філармонія бачила це? Між тим, все, що почувалося живим, тут хотіли роздушити, як таргана.
Мені особисто гидко. І прикро за те, що така чудова річ, як музика, лишилася у користуванні накрохмалених нервових бабів з горделивим видом. Я все сказала.

УПД. Коментують на фейсбуку глядачі: Myroslava Oksentyiuk
а ми такі раді що нам дали слова до пісень та псальмів,в надії трохи підспівати-на це ж було й розраховано?...то ці залотітки підходили до пенсіонерок, які зі сльозами згадували свою молодість і тихенько підмугикували рядки пісень, нападали на них зі словами-"да кагда же ви роты позакрываете, слушать не учили"?...у мене був шок...а поряд малі діти стояли-то пришлось затуляти їх аби не попали під руку цій совєтскій женщіні((...
      Набрела я на спільноту, де виставляють свої "луки" різні люди, і всі обговорюють. Багато уваги взуттю, особливо на каблуки.
Мені подобається жіноча нога у туфлях на каблуку. Звісно, не коли це дванадцятисантиметрові шпильки а ля "проститутка". Не люблю високі платформи, взагалі цього не розумію (особливо пробкові, жееесть). Не люблю, коли жінки одягають каблуки, не уміючи їх носити. Ось і дріботять на напівзігнутих... А загалом красиву ніжку у каблучку люблю.
       Однак двоє вагітностей й і пологів, а отже три роки без каблуків, зробили своє діло: я розівчилася у них ходити. Мало того, моя феміністська орієнтація пирснула трохи сечі у мозок: одягання каблуків це немов добровільне одягання рабського нашийника "слабкої жінки". Звісно, кожен робить свій вибір, і для когось таке амплуа не видається ганебним. Однак посудіть самі. Жінка на каблуках не може рухатися із тією швидкістю, на яку здатне її тіло. Жінка не може втекти, побігти, не може почуватися стійко на поверхні землі. Ідучи на каблуках по темних провулках, я розуміла: у разі чого я не зможу втекти. У разі чого, я не можу битися.
          Є ще й історичне підґрунття, яке змушує замислитися стосовно каблуків.. Підґрунтя таке, що це було штучне симулювання китайських "лотосових ніжок" - у нашому випадку візуальне зменшення ступні.

Ось так виглядає не візуальне:


         Китайський звичай бинтування ніг з метою зменшення ступні витікає з X сторіччя нашої ери, і практикувався десять століть. Офіційно практика «бинтування ніг» була заборонена у Китаї у 1912 році. Але і до того проти «лотосових ніжок» час від часу були виступи, однак протест не набув масового характеру. Ступні зменшували до такого розміру, що жінка іноді не могла ходити, тому пересувалася за допомогою сторонніх або у паланкіні. Таким чином, жінка була буквально прив’язана до свого дому і чоловіка, її функції зводилися до сексуальних і материнських, адже більше вона нічого не могла робити.
          З маленької ноги робили цілий сексуальний фетиш. Мрія чоловіка – випити чаю з тієї води, у якій жінка мила ноги. Існувала ціла класифікація «лотосових ніжок», яка налічувала до 58 різновидів. Однак естети та письменники-сучасники розповсюдженого звичаю – радили чоловікам не знімати пов’язок з жіночих ніг, аби не «принизити естетичне почуття».
        китайці - майстри тортур )
 (320x240, 48Kb)Людині, аби жити, потрібна якась Ідея. А ще людину дуже тішить належність до якоїсь групи людей, бажано вузької і "обраних". Саме тому людина з дитинства долучається до фан-клубів, прагне потрапити у "елітні клуби" і клює на рекламу, яка підкреслює приналежність до певної групи "особливих".
Є один спосіб потрапити у групу "обраних", який залежить виключно від сили волі і величини бздиків. Це - різні збочення з приводу харчування. Тих збочень розвелося купа, і я кажу не стільки про вегетаріанство, до якого ставлюся нейтрально і рівнобедренно, як про всякі сироїдства, моносироїдства та ще багато чого я не знаю. Люди хай би самі ото підсідали, так вони підсаджують дітей!
Тут одразу звучить цілий хор можливих заперечень і переконань, що, мовляв, ось вася виріс - і здоровий мужик получився! Ну та інше. Але я маю свій погляд.
Те, як наш організм сприймає їжу, і якої їжі він потребує - визначено історично. Спокон віків людина мала певний набір харчування, поданий у тому чи іншому вигляді. Кожна нація на землі, кожен куточок землі, має свій "раціон". Відповідно до нього організм засвоєю чи не засвоює певну їжу. Скажімо, якщо українець поживе на раціоні чукчи часів не настільки й віддалених, то він просто скопититься від тої дієти. Скільки відомо в історії випадків, що люди, змінивши кардинально раціон харчування, невдовзі помирали! Первісні мисливці жерли по "трилітровій банці" жиру у день - і печінка нормально так справлялася. Повторимо?
Чому якута чи японця розвозить від маленької склянки горілки, а наших алкашиків і літра не бере? Бо у кожного народу - свої особливості сприйняття їжі, складені історично. У когось банани є основною їжею, а у нас вони не засвоюються як слід. Мені дуже імпонує японська теорія, що людина має харчуватися тими продуктами, які виросли на її широтах. Це - оптимальний варіант. Бо кожен організм мусить отримати "свій" харч.
Як була справа історично? Де було в історії місце тому ж сироїдству? Ну, за часів дріопітеків. Сиділи собі, листочки жували. Хочемо вернутися у часи мавп? Людина переходила до м*ясоїдства, і, як запевняє Л.Залізняк, мняско зробило із мавпи людину. Мовляв, при існуванні паралельних груп первісних людей - більш грацильних м*ясоїдів та більш грубих "вегетаріанців", перемогла і еволюціонувала саме група м*ясоїдів. Далі - первісні мисливці. Їли м*ясо аж бігом. За часів неоліту почалися каші і овочі, м*ясопродукти відступили з першого плану, але не зникли. Українці їли м*ясо по великих святах, не так вже й часто, але ніколи не були вегетаріанцями. А ось індуси - цілком собі. Упущу свої коментарії з приводу того, що я думаю про індусів, але у них же ціла культура вегетаріанського харчування! Два рази по два тижні в Індії - жодного разу не хотілося м*яса, їхній вегетаріанський набір страв повністю заміняє м*ясне! Зате меню у "Культі Ра"... буе! Не уміють наші українці робити не-м*ясні страви!
Взагалі про "Культ Ра" - то окрема пісня. Яскравий приклад збоченості на їжі на основі ЧСВ. Трипологи-арійці! Самі вегетаріанці, заставляють весь стаф не їсти м*яса, меню у них за рідкими винятками без м*яса, ще й використовують тільки "дохристиянський" набір продуктів. Ну ок, ідея ясна з "дохристиняським", зрозуміло, чому не було картоплі (але каші де?? каші ж їли! а там лише гречана! де пшенична ("пшениця-двозернятка", прям постає зі статей по археології...), де пшоняна?).. Але де м*ясо?? Ну трипільці, скажімо, їли м*ясо, але їли і не м*ясо. Але ж "арійці"! Вони ж мілітаризовані скотарі, вони тільки м*ясо і їли!
Тож  народ то тут, то там їсть сире. І не змішує, ні-ні. Прям як дріопітеки. Винайдення вогню нам ніпочьом. Але яка користь від такого харчуванню організму? Сумнівна.
НМД, оптимальний варіант для тих, хто заморочується харчуванням - виключити з раціону все ненатуральне, всі ці ароматизатори і добавки... Виключити пересмажене, забрати ці всі цукерки і цукри замінити на мед та сухофрукти, горішки. Купувати перевірену "сільську" їжу. Бути гармонійним у харчуванні. А не роздувати із буденної їжі цілий культ, задовольняючи своє прагнення бути особливим.
У останньому "УТ" опублікували мою статтю про Десятинку. Скоротивши вдвічі)) Тут хочу навести повний текст своєї статті - для всіх, хто зацікавлений у проблемі! Окремо зауважу, що подав ідею написати цю статтю [info]muzyka_sniv  разом із сайтом "ВІДЛУННЯ ВІКІВ"


Остання облога Десятинної церкви

автор Настя Мельниченко

Церква Богородиці, більше відома як Десятинна, свого часу була унікальною спорудою: перший кам’яний храм Київської Русі, збудований грецькими майстрами, який не мав аналогів ні у Візантії, ні на слов’янських землях. Вона була символом єднання, нової віри і величі. Символом, єдиним для всього народу. Збудована Володимиром Святославовичем у 10 ст, церква була найкрасивішою спорудою того часу. Зараз від неї лишилися тільки фундаменти, фрагменти мозаїки, підлоги, фресок. Однак ці знахідки розкривають картину життя і мислення середньовічних русинів, і є невід’ємною частиною як нашого, так і світового культурного спадку. Нерозуміння цього – це все одно, що назвати Стоунхедж «купкою каміння» і запропонувати збудувати на його місці щось нове, сучасне.

Однак у випадку із Десятинною, українській владі така пропозиція не видається абсурдною. Збереження наявних археологічних об’єктів і їх якнайкраща презентація за допомогою музею наче й нікого не цікавить. Натомість в черговий раз виникає ситуація, коли Десятинну намагаються «відродити» і віддати послідовникам певної конфесії, при цьому вкравши якомога більше грошей. Будівництво нової церкви зруйнує залишки древнього храму, як і відгомонів середньовічного життя навколо. Ця споруда не матиме відношення ні до давньої архітектури (адже ніхто не знає, як церква виглядала насправді), ні до культури (бо всі культурні залишки буде знищено), ні, тим паче, до єднання. Реанімований проект відбудови «Десятинки» - лиш чергова забаганка політиків догодити Старшому братові в лиці церкви Московського патріархату.

 

   Read more... )
Сьогодні доля занесла мене підібрати одного з фрілансівських хвостів і познімати виступ балету в рамках якогось там концерту. Пропустимо всі ті матюки, які я собі наговорила за те, що смикнув мене дідько взятися за діло, яким я ніколи не займалася. Дурна - вона і є дурна.
Отож, сіла я у першому ряду, обвішалася фотоапаратами, зняла Тухлі На Каблуках, аби легше було бігати, і стала чекати виступу колективу "Просвіт", який, власне, мене найняв.
Концерт виявився присвяченим Кубі й україно-кубинським відносинам. Мали виступати наші заслужені колєктіви. І, як з'ясувалося потім, - кубинські.
Перший виступав якийсь там оркестр, і, в принципі, мені сподобалося. Хоча одразу видно, що слухати класичну музику я не привчена - шило в дупі крутить. А потім... Ох. А потім була вервечка цих самих колективів, загальний образ яких такий: смутні Бандуристки у блискучих "плахтах" і у вінках зі штучних квітів; Козаки у тошнотно-яскравих червоно-синіх костюмах з кричучо-дешевої тканини, "оздоблених" золотою тасьмою і все тими ж блискітками; страшенно урочистий вигляд, море пафосу, і дуже сумні пісні: "А-а-а-а-а!" Люди у залі відповідали тому, що відбувалося на сцені: сиділи дуже урочисті, пафосні, зі страшенно серйозними лицями.
А потім вийшло якесь кубинське тріо. Ось аби вони не вийшли - я б не писала цей псот. Але ці дядьки, саме такі, якими ми всі уявляємо кубинців, такі прості, без блискіток, з двома гітарами і маракасами... вони як втнули! Вони вприснули таку енергію в зал, вони були такі!!! Такі живі, справжні, класні! Я обернулася в зал і вжахнулася: народ сидів все з тими ж кам'яними обличчями. Енергія кубинців розбивалася об стіну. Хіба фотографи, примостившись під сценою, радісно вистукували під веселі ритми.
Останнім часом мені доводилося слухати подібну музику, навіть ті самі пісні. Але у записі воно взагалі було якось ніяк. А у живому виконанні дядьки просто рвали на шматки!
І ось ішла я і думала думу. Хто і як представляє Україну у музичному плані на ось таких ось урочистих заходах? Це якийсь пласт "культури", абсолютно відірваний від реальності. Всі ці колективи, штучні квіти і дешева тканина, тужливі пісні, коли ось тААААк кривляються, співаючи, і співаючи абсолютно беземоційно... Що ВСЕ ЦЕ має спільного з українською живою піснею, з українським фольклором, з тим, що є нашим насправді? Що коли ж баба співає, то вона ж плаче, вона й сміється, вона після пісні вставе свої коментарі, бо вона проживає заспіване! Так само, як ті кубинці, які вийшли, які сміялися, які раділи, і так хотілося сміятися з ними, танцювати з ними! Вони несли щось живе, а наші... не знаю, як їх назвати?...... народні колективи несуть саму мертвиччину! Від них тхне! Нафталіном, совком, трупами! Який такий народ представляють ці народні колективи? Де і на чому виросла така творчість? З якого такого совка виріс отой страшний пафос?
Оце пишу і думаю, що надто строга до них. Певно, мені попалися просто такі ніякі народні колективи. Певно, коли вони "які", то вони беруть за душу. Але все одно лишається питання: що спільного вони мають із народними піснями, народною культурою???
(А балет, до речі, виступив класно!)
Чому мовчать ЗМІ? Вчора було три акції. Масштабні за УПА і мову, а ще оті білі футболки, по ідеї, мали би ходити. Чоловік пише:
Вчорашніх мітингів ніде в новинах нема. Є тільки танк, шо підпалило Братство.  Про мітинги нема ніде: уп, кореспондент, проуа. Десь може є, хз. Але цим трьом діагноз.
Був великий мітинг, але для тих хто там не був - його зовсім не було.  Було б там навіть 100 тис - це неважливо без освітлення в ЗМІ. Для читача новин, що не був на мітингу, і не має друзів, що були на мітингу, вчора була тільки акція Братства з спалення пам"ятника на Шулявці і купа "інформприводів" згенерованих президентом, урядом і депутатами".
 Я знайшла дві новини на Главреді:
http://www.glavred.info/archive/2010/10/14/211937-14.html
http://www.glavred.info/archive/2010/10/14/174952-16.html
 Нято пише: "Ну що сказати, піздєц нам. Ось він, результат вчорашніх масштабних мітингів. Сухе згадування зі свободою на першому місці, не інакше. При тому що в захист мови заявку подавала УНП  і сцену ставила УНП. А їх навіть не згадано. "Прошли спокойно" - ось він результат".

А ви що скажете? Хтось висвітлював зі ЗМІ?
Сьогодні в Києві відключили 80% світлофорів. Ось ще можна на автоюа почитати.
А в даний момент на нашій вулиці не працює жоден ліхтар - темінь непроглядна. Такого ніколи не було!
Що, начинається?
Книжка "Покажи мені!" провокує суперечки. Я ж знаю одне. Пошле, збочене, неадекватне чи ще якесь ставлення до сексу нав'язується батьками. Діти сприймають абсолютно все природно! І зазвичай про секс і близько не думають.
В моєму дитинстві сталося три історії, які добряче запам'яталися. Вони б не запам'яталися так, аби не образа на батьків і нерозуміння їхніх дій. Я б забула про ці "еротичні" епізоди геть. Але старші доклали руку, аби в 25 я про них писала в жеже :)
1.
Коли мені було років 5-6, ми пішли в гості до тьоті Ліди. У тьоті Ліди було троє дочок, бездоганно вишколених, неймовірно красивих і дуже талановитих. Мені тими дівчатами проїли весь мозок, бо весь час ставили в приклад. Як вони тчуть цілими днями, а потім ці роботи продають. Як вони "строєм" ходять чистити картоплю на величезну ораву людей. Які вони слухняні і т.д. Але мова не про те. Ми прийшли до них в гості, сиділи в хаті на дивані (сімейство жило в приватному будинку в селі). Було жарко, я була в кологотах і кофті, одна з сестер (точно не пам'ятаю - молодша чи середня) теж була в колготах. Ми дуріли, борюкалися. І ось ми сидимо на дивані одна напроти одної, і я пальцями ноги пихаю подружці між ніг - просто наче відштовхую в процесі гри її від себе. Мені це місце - між ніг - видалося дуже зручним для відштовхування, тим паче, що вона широко розставила ноги, бо впиралася, аби я не звалила її з дивану. І тут це побачила її мама, тьотя Ліда. Який скандал піднявся... Я не пам'ятаю деталей, може мені і вліпили по вухах, але пам'ятаю відчуття від скандалу, де йшлося, що я розбещена, і раз я така, то щоб не сміла з її дочкою гратися... Ніколи більше не смій туди ноги совати, сварилася жінка. Я пам'ятаю, що вона була дуже розгнівана, а я не розуміла, за що? Адже її дочка не менше пхалася, і у живіт, і у голову... Це був рівноцінний бій двох суперників, то чому мене так сварять?
Read more... )
Воістину: нам, сидячи перед моніторами, важко собі уявити все безмежжя польоту людської фантазії! Всю глибину винахідливості стосовно того, що можна зробити із собою едакого, аби хоч якось виділитися. Всі сучасні субкультури з дірками у вухах та шипами з лоба не зможуть дорівнятися до того, що творили з собою наші брати та сестри раніше. Адже людина споконвіку намагалася заперечити свою власну природу, довівши собі та оточуючим, що вона здатна керувати хай не цілим світом і силами природи, то бодай своїм тілом. Складається враження, що у людини своєрідний паталогічний потяг до здійснення маніпуляцій з собою, які вона практикує починаючи з часів палеоліту і до сьогодення.
Якщо розглядати маніпуляції із людським тілом в контексті історії, то тут перш за все йтиметься про ритуальне травмування, а також травмування задля донесення певної інформації (скажімо, про класову приналежність). Це може бути деформація форми черепа, трепанації, зміна прикусу і (чи) розташування зубів/їхнього вигляду, деформація ступні задля її зменшення, візуальне витягування шиї (деформація плечового пояса) тощо. Всі ці форми маніпуляції з людським тілом, з трепанаціями та зміною форми черепа включно, практикуються і сьогодні у деяких відсталих племенах.
Деформація черепа. Антрополог М. Мосс визначив деформацію черепа як «динамічне викривлення нормальних векторів дитячого нейрочерепного (neurocranial) зростання за допомогою докладених ззовні сил».
Звичай деформувати черепи був поширений у багатьох народів на усіх континентах, зокрема, на території України знаходять поховання з такими черепами, які належали представникам катакомбної культури, сарматських племен та кочовикам другої половини першого тисячоліття н.е. Найдавніша знахідка у вигляді черепа неандертальця з печери Шанідар в Іраці, пов’язана із штучними деформаціями, датується 45 тисяч років до н.е.
yyyyyyyyyyyyyyyyyyyyyyyy )
В аптеці дівчинка років 12-13:
- Драсте, у вас "Антиполицай" есть?
- ??? Нету.
- Тогда дайте три пачки активированого угля.
Чомусь так сталося, що найсильніші враження від останніх днів старого року пов’язані саме із залізницею. Така у нас країна – зовні пнеться до Європи, хоча повністю прогнила зсередини. Наче у блискучий папірець намагають завернути лайно і переконати якогось важливого дядю, що це – цукерка. І сподіваються, що у дяді – нежить.
Почалося все з того, що ми їхали зі Львова. Я була там у відрядженні разом зі Снейком, який виступав у якості фотографа. Відрядження саме по собі було нуднющим, тож поверталася я додому радісно. Їхали ми у купе, і дві верхні полиці лишалися порожніми.
Read more... )

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 02:38 am
Powered by Dreamwidth Studios