Перша моя поїздка - це був вибух вражень від фестивалю. Друга поїздка - це уже, радше, враження від місцевих. Бо фестиваль що? хіба думаєш: отут недоробили, отут було краще, а тут стало краще. Зате відкриваєш вуха і починаєш чути голоси довкола.

10 000 на Януковича
ДІдок перехопив під БК Дениса, весь на емоціях.
- Воно, коли Янукович виступав, 10 000 людей прийшло! А зараз скільки? 300! До нас нарешті приїхали люди, стільки всього привезли, показують справжнє українське, і що? Три каліки під сценою! Мені соромно! Мені соромно за наше місто! Мене аж тіпає усього!



Украина - это реально круто!
На сцені гурт "Неспроста". Під сценою ковбаситься народ. Прямо переді мною групка гопіків звичайних, у шкірянках, з пивом в руках і цигарками в зубах. Хлопці вже добряче напідпитку.
Раптом один з них повертається до товаришів. У нього на обличчі прям просвітлення, інсайт! він волає:
- МУЖИКИ!! УКРАИНА - ЭТО РЕАЛЬНО КРУТО!! ЭТО ЖЕ КРУТО!!!
- Да, мужик, да. Это круто!



Read more... )

У ДК «Октябрь» аншлаг. Здається, наче потрапив у храм – простір мерехтить вічками свічок. За довгими столами (устеленими прапорами «Партія регіонів», тільки надпису не видно) розсілися десятки дітей і їхніх батьків. Вони малюють писанки. Писачки вони називають «вот ета штучка», питаються, як витерти з яєчка віск. Стара бабуся благально дивиться на мене, тримаючи ксерокс елементів народних візерунків: «Подаруйте мені це, будь ласка… Я дуже хочу вдома помалювати писанки». Ніколи раніше вони такого не бачили. Це для них як одкровення.

 

 

Read more... )


П.С. Проект - повністю волонтерський.


Бойківщина зайняла центральну частину Карпат, зачепивши собою сучасні Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську область, і навіть перелилася через польський кордон. Основні міста нинішньої Бойківщини це Турка, Воловець, Сколе, Старий Самбір та Самбір, Міжгір’я, Дрогобич, Борислав, Долина, Калуш, Стрий та інші. Колись через ці землі проходив важливий торгівельний шлях на Європу, а турки гнали з України свій ясир – навіть з тих пір село лишилося, Перегінське називається.

Нерозкриті загадки історії

Взагалі історія Бойківщини дуже давня. Ще візантійський імператор Костянтин Багрянородний у творі «Про управління імперією» у  Х столітті називає одну з місцин, яку описує, «Воіками». Імператор помістив ці Воіки (або Бойки) якраз туди, де нині Бойківщина та Лемківщина. І хоч деякі вчені вважають, що Бойки є викривленою назвою Богемії, тобто Чехії, проте інші ревно відстоюють думку, що мова йшлася саме про батьківщину бойків.

Не пройшло і трьох століть, як у Галицько-Волинських літописах уже фігурували назви давніх бойківських поселень. У ці місця переїжджали княжі дружинники та споруджували городища, аби захищати західні кордони своєї держави від ворогів та слідкувати, аби все було гаразд на важливих торгівельних шляхах: все-таки від них залежало сполучення між Європою, Руссю та Сходом. Не дивно, що саме в цих місцях згодом скупчилося багатенько шляхецьких родів, а з них потім вийшли видатні бойки, які прославилися на всю Україну.

А звідки ж сама назва «бойки»? І звідки вони взялися у Карпатах? Одні вважають, що назва походить від діалектного «бойе», який вживають як вигук «ага», «їй-Богу», «справді». Інші – від російського «бойкий» чи від волоського «боєк» у значенні «віл» (а бойки відзначалися тим, що у давнину розводили волів). Та і з походженням не зовсім зрозуміло. Є версія, що бойки з’явилися у тутешніх краях від кельтського племені боїв, котрі у VI ст до н.е. прийшли до Австрії, Чехії, Словаччини та нинішньої Західної України. Тільки чому ж бойки не перейняли яскраву і дуже характерну кельтську культуру? Польські вчені вбачають у бойках романську кров. Та українські висувають протилежну думку: якраз бойки є дуже навіть типовими слов’янами. Скажімо, Хведір Вовк, визначний антрополог, порівнював типажі бойків зі слов’янами з Наддніпрянщини. Фольклористи та філологи в свою чергу теж запевняють, що слова, інтонації, вислови, які побутують на Бойківщині, пасмом заходять на Україну крізь Тернопільщину, Хмельниччину, Вінниччину і аж до Черкащини. «Анклавом слов’янства» - саме так, у свою чергу, назвав Бойківщину доктор мистецтвознавства, професор Михайло Хай (бойко за походженням!).

Найдревніша Україна

У чому ж культурна особливість Бойківщини? Тут вже відповідь однозначна: у древності та чистоті цієї самої культури. Бойківська мова та музика показує, що цей субетнос був найменш уражений якимись румунськими, польськими, словацькими чи навіть мадярськими впливами. Ще Климентій Васильович Квітка вважав Полонинський хребет центром етнографічної законсервованості. Мовних і культурних архаїзмів на Бойківщині так багато, що вчені вважають ці землі носіями первинної слов’янської культури. Мовляв, хочете знати, як було ще до Русі? – Їдьте на Бойківщину!

Перелічувати елементи культурної архаїки можна довго. Михайло Хай впродовж двадцяти років досліджував музику регіону, і стверджує, що за весь цей час не знайшов жодної мінорної коломийки – для бойківських коломийок характерний мажор. Ця музична особливість бойківських коломийок вважається ще одним свідченням міцної спорідненості із давньою слов’янською культурою. Або вирубно-вогневе землеробство, коли ліс рубали, потім палили, а вже потім обробляли землю? Все як у найдревніші часи, коли ще й держави на цій землі ніякої не було!


Read more... )
Писала для "Тижня", частину вивішую тут. Хоча не знаю, чи візьмуть)

      Колись Поліссям старцював чоловік. Прийшов в одне село, постукав у крайню хату – хліба просив. У тій хаті жила бідна вдова в дітьми, вона дуже перепросила, що не має чого дати чоловікові, і послала його до заможного селянина. Селянин взяв торбу у діда, поклав туди щось – «А поласуєте!», та й розпрощався. Дід відійшов трохи далі, сів собі поїсти, аж у мішку замість паляниці – каменюка! Розгнівався старець за таку людську грубість. І прокляв село. А був то не просто дідуган, а сам Господь. От прокляття і збулося – колись заможне село скам’яніло. І так і стоїть досі нерухомо серед поліських боліт.

      На тому краї бездоріжжя
      Полісся вважається «загубленим світом». Ще донедавна деякі хутори стояли острівками між боліт, без світла і зв’язку зі світом. Коли річки розливалися, то добратися до хуторів часом можна було хіба на човні. Потім потроху почали прокладати дороги і висушувати болота, але і дороги ті досі ґрунтові, і болота не поспішають відступати. Автобус дивом проривається через розм’яклий бруд, натужно долаючи останні 25 кілометрів шляху. Ми виходимо з автобусу у холодну весняну мжичку, і опиняємося у одному з тих «загублених» сіл. Тут досі старі будинки зі ставнями та двори обнесені дерев’яним тином. Село має старовинну структуру, не спотворену автострадою: ось тут «кутки», «вулиці», місця, де колись збиралися «на колодку». Як не дивно, село живе, тут бігають діти. У школу останнім часом не їздять – автобус перестав ходити, а в селі школи нема. Вітаємося з місцевими, і вони всі дуже нам радіють, хоч і мають бути «похмурими поліщуками». Один дід цілком серйозно питає: «Ви на вертольоті прилетіли? Там десь Янукович вертольоту площадку строїв». – «Ні, кажемо, ми на автобусі». Місцеві махають рукою в бік лісу: ідіть, то далеченько. Не заблукайте.

      Місце Господнє, місце чортове
      Є в Україні такі місця, які збурюють у людях бажання творити міфи і легенди. І не колись давно, а навіть зараз. Камінне село, що знаходиться на Житомирщині у 30 км від міста Олевськ, відноситься саме до таких місць. І навколо нього рівною мірою побутують як старі легенди, так і сучасні новотвори. Виглядає це місце справді химерно. Серед лісу та боліт постали розсипи величезного каміння, круглого, порослого мохом. Це і є «Заказник Камінне село» розміром у 15 гектарів. Стосовно того, звідки тут взялося таке каміння, існує основна версія – це каміння льодовикового походження, яке 20 тисяч років тому масив льоду приніс звідкись аж зі Скандинавії. Льодовий масив під час чергового зледеніння опустився аж до річки Тетерів на Житомирщині, принісши із собою на Полісся велике каміння – подібне до того, що в Камінному селі. Існує також думка, що частина каміння місцева, але ця думка наразі не підтверджена.

      Про Камінне село говорять різне, та у народній пам’яті збереглося ще кілька власних версій походження цього місця. Кажуть, було поруч два села, одне заможне – а інше бідне. Настали голодні часи, і бідному селу довелося дуже сутужно. От селяни звернулися до багатіїв, аби ті допомогли пережити скрутний час. Багатії ж не допомогли. Господь побачив це з небес, і покарав скупе село – обернув на камінь. А бідне село і досі стоїть – Рудня-Замисловицька, від якої і починається маршрут крізь ліс до Камінного села.
     
    
Read more... )
П.С. Я їздила у тур із Унікальною країною! Вони хороші :) Було важко нам з двома срулями, але загалом це був кльовий експірієнс!
П.П.С. Колись хтось розповідав зі сміхом про дівчинку, у якої на фотику був бекфокус, вона мучалася, страждала, але вперто продовжувала знімати. Тепер я на місці тієї дівчини. Здавалося б: та понеси вже ти в ремонт той фот! Ні, я знімаю, а потім ридаю над тим, що знімки чорт зна по якому зняті. Так що красивих фоток поки нема. Після Великодня - ну точно понесу, ну точно!
    Я нарешті зробила у Львові те, про що давно мріяла, але відчайдушно жлобилася. Я вирішила пройтися по всіх розкручених та відомих кав’ярнях, про які розповідала іноземцям, хоч і сама знала здебільшого з чуток. Тому сприяла погода: оскільки я поїхала у легенькій осінній «Мокші», то при -20 дубла страшенно. Клеїти рекламу «Жили» було дуже складно (хоч приємно порадувало, коли просто на вулиці підійшла вродлива дівчина і сказала, що знає наш журнал), тож я перебігала від кафешки до кафешки, аби не квицьнутися від холоду. На щастя, підібралася гарна компанія, тож ходити було зовсім не самотньо :)
    «Мазох». Я туди йти не хотіла, бо я все-таки сором’язлива. Але друзі потягнули, адже хотіли перевірити, чи справді там дають халявну випивку за те, що витримав скількись там ударів батожком. Мені було цікаво, чи справді там б’ють сильно. Отже, відповідаю. Халявну випивку не дають. Б’ють по-справжньому. Жінки-відвідувачки самі кажуть дівчині з кафе, скільки ударів треба завдати якомусь «поганому хлопчику». Оскільки наш «поганий хлопчик» дуже хотів отримати нагайки, то ми – жінки – назвали 20 ударів. А я, звісно, пішла пошмагати. Дівчина з «Мазоха» дала майстер-клас, лупила сильно. Я й сама лупила сильно) Хлопчик витримав чудово, навіть не здригнувся. Сів – у нього тремтіли руки. Назавтра показав, що вся спина посмугована підшкірними крововиливами. Ми ударили його разів 30, і мені потім було соромно… Інші хлопці з іншої компанії плакали навіть від 5ти :)А випивку так і не налили. Зате я скуштувала бичачий член. На смак – лайно. Щось таке як желатин.
  «Три мітли» Цей заклад в стилі «Гаррі Поттера» хоч і обурює деяких прихильників Гаррі Поттера (як сказала одна дівчина, оббивка у кафе не як у Хогвартсі, а як в борделі), проте кухня там чудова. Порції великі і неймовірно смачні. У мене був просто гастрономічний екстаз від телятини у гранатовому соусі, від салату із підмоченими огірками і якимсь м’ясом, від налисників у вишневому соусі… Так, дорогувато. Але воно того варте.
  «Будинок Легенд» Скільки разів водила сюди дітей посидіти в машині, а жодного разу не замовляла нічого. Нарешті замовила. Компанія була велика і шумна, я трохи перепила і пішла обніматися із білим другом під коментарі якихось чуваків у екрані, вбудованому прямо у вбиральні. Я трохи затрималася у туалеті і чуваки почали мене підганяти) Це прекрасно :)
  «Криївка». Тут я була раніше. Тепер все стало попсовіше, чи то я щось призабула?. Криївка стала просто величезна. На вході наливають медовуху (мені здається, чи раніше там був самогон?). Посуд став якийсь прилизаний… Хоча у всіх закладах мережі дуже-дуже радує меню, яке скрізь різне і скрізь оригінальне. У «Криївці» замовила невдалий салат, він був з майонезом, який я не їм, і мене мало не знудило…
    «Майстерня шоколаду». Це екстаз. Коли я побачила, як від великих шматків відколюють менші шматки, коли побачила шоколад «без цукру»… я не могла не купити. Як все виглядало смачно – це просто не передати. Вдома спробували - смакота просто нереальна. Не могли відірватися від того шоколаду.
    «Цукерня» щось розчарувала. Дуже дорого вийшло – понад 50 грн за чашечку чаю і тортик…Хоча тортик і смачний, безперечно.
Ще дуже-дуже дякую Пані Стефі за лампу, завдяки якій я змогла легально побачити голого мужика і голу тітку) Гаразд, красивого голого чоловіка і красиву голу жінку. Хто б ще роздягнувся переді мною без камери? Правда, піськи я не знімала (я сором’язлива, я ж кажу), тому еротики не буде.
Ще зустріла дуже багато кльових людей, як це прекрасно, коли знайомства сконтачують, коли спілкування з інтернету виливається у реал, і коли коло спілкування розширюється.
Ну і спасибі Яринці, завдяки якій я була зігріта, нагодована і напоєна. Дякую тобі! Аби не ти, я б закоцюбла і геть знудилася б)
Гарна була поїздка. Тільки дуже холодно.
Мені про цей готель розповідав котрийсь із тренерів. Мовляв, гарний готель, бронюй, не бійся. І оскільки у "моєму" готелі все було зайнято, то обрала цей "Пілігрім". Власники готелю - якісь чи то сектанти, чи хто там... Але дуже вже віруючі люди, мене про це теж попереджали.
Готель справді прекрасний. Простора кімната, дешево, все гарно вбрано і чисто. Над центральними сходами гасло во славу Господа. У кімнаті - біблія, а ще газета "Разумный замысел", де дуже ретельно "науково" доводиться, що, скажімо, світ значно молодший, ніж вважають ці всякі учені. 
А так все ок, і не помітно нічо наче. Хоча коли підвела голову від інтернету, то побачила у рамці над ліжком гарно видруковану пересторогу:
"Брак у всех да будет честен, и ложе непорочно; грешников и прелюбодеев судит Бог"
Ось так лежиш собі з чужою жоною, заховавшись у готельчику, а тут прочитав... і упало.

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios