У ДК «Октябрь» аншлаг. Здається, наче потрапив у храм – простір мерехтить вічками свічок. За довгими столами (устеленими прапорами «Партія регіонів», тільки надпису не видно) розсілися десятки дітей і їхніх батьків. Вони малюють писанки. Писачки вони називають «вот ета штучка», питаються, як витерти з яєчка віск. Стара бабуся благально дивиться на мене, тримаючи ксерокс елементів народних візерунків: «Подаруйте мені це, будь ласка… Я дуже хочу вдома помалювати писанки». Ніколи раніше вони такого не бачили. Це для них як одкровення.

 

 

Read more... )


П.С. Проект - повністю волонтерський.


У Ярослава на Новий рік костюм нічної люті. Насправді, як виявилося, так називається "порода" Беззубика із "Як приборкати дракона". Я й не знала, якщо чесно.
Але дітьо загадало пошити отаке:
x_90c1d409
В результаті маску зробила з пап'є-маше.... ну, як получилось. Головне було - великі зелені очі. І замовлені дитиною блискітки на морді. Решту пошила з тканини + синтапон. Вийшло таке:

DSC_0872

В результаті ми попали у біле царство сніжинок і були єдині готично-чорні. І ЄДИНІ із саморобним костюмом.
Дід Мороз: А що це у вас за костюми? Ану, виходьте, представляйтеся!
Хлопчик 1: Я зайчик!
Дівчинка 1: Я сніжинка!
Дівчинка 2: Я принцеса!
Дівчинка 3: Принцеса!
Дівчинка 4: Принцеса!
Ярослав: Я НІЧНА ЛЮТЬ! - грізно і серйозно каже Ярослав.
Снігурка (офігівши): шошошо?
Ярослав: НІЧНА ЛЮТЬ!
Дід Мороз і Снігурка кліпають очима. МАМИХЛОПЧИКІВ (ті, які в темі) починають хапатися за животи на стільцях
.
Северин же у нас був зайчиком. Це не мама лінива, це дитя захотіло. Він про себе каже: "Я Зайчик і Котик, няв-няв. Але більше зайчик".
Вранці, коли я міряла на нього костюм, Северин забракував заячий хвостик. Він ридав, що не вдягне його, бо "всі будуть з мене сміятися". Цікаві уявлення у дітей про те, що може видатися смішним. Як у ресторані волати через весь зал "МАМО!! Я ПОКАКАВ!! ВИТЕРИ МЕНІ ПОПУ!!!" - то це нормальок. А як вдіти куций хвостик, то нє.
То я йому показала купу фоток як костюмів зайців, так і справжніх зайців. І таки переконала, що мамин хенд-мейд хвіст - самоє оно.

DSC_0853
    Завдяки Фейсбуку і "Рукотворам" вдалося мені познайомитися з одним чоловіком на ім'я Володимир, який взявся реалізовувати незвичний, але дуже хороший проект. Три роки назад цей чоловік вирішив почати відтворювати мистецтво ткання. Разом зі своїми друзями він почав шукати тих людей, які ще пам'ятали, як ткати оці всі чудові речі, які ми бачимо в музеях: плахти, літники, запаски, крайки, рушники та килими. Здавалося б, нарешті знайшлися ентузіасти, і всім тим, хто вболіває за майбутнє одного з найдревніших ремесел можна зітхнути з полегшенням. Але не все так просто...

sm_0927
"Зібрний" верстат: основа старовинна, "начинка" іноземна, і аж новозеландські човники

     По-перше з'ясувалося, що традиційні осередки ткацтва "вже не ті". Ткалі та ткачі вже не можуть створювати такий складний рисунок, яким він був ще сто років назад. Традиція складного ткання була втрачена. По-друге, навіть ті, що щось могли, не хотіли ділитися знанням. Це мені взагалі важко зрозуміти, відверто кажучи. Невже немає гордощів за свою майстерність і бажання її поширити, відродити, вдихнути життя? Тим паче є люди, які можуть і хочуть цим займатися! Інколи такі ткачі загилювали неабияку ціну за свій майстер-клас, але в результаті нічого не показували...

sm_0936
Розмаїття карйок
  Read more... )
Хто ще не знає, на вул.Гончара відкрився новий вегетаріанський ресторанчик [Tri:]. І оскільки творець цього ресторанчику та сама, що і журналу "Жила", воно й не дивно, що ресторанчик заточено під сімейний відпочинок і проведення часу з користю.
Нагорі усе серйозно і красиво. Офіціантки клієнтам не дають паролі до вай-фаю, ахха... Я спершу здивувалася, бо я ж _знаю що він тут є_ , бо я ж _бачила як тут працювала Оксана_ :)) Але кілька рецензій у ЗМІ все пояснили: це така політика партії закладу, яка допомагає відключитися від зовнішнього світу і провести час за їжею повноцінно. Згадуючи, як Няточко безвилазно сидить у телефоні у кафешках, я тільки за) Хоча певний вид ломки таки відчула!

sm_9811

У неділю була презентація сімейного простору на підвальному поверсі - Креативний Five-o-Clock. Звісно, ми з малими пішли! Прийшли за 40 хв до початку, тож мусили з'їсти по порції "лулетиків" (у моїх дітей Трі асоціюється виключно з "лулетиками"), а я замовила собі коктейль на основі горіхового молока з бананом. Оксана попередила, що це дуже ситно... Це справді дуже ситно. Довелося просити дітей допити! :) До речі, у них є неймовірно смачний чай на апельсиновій цедрі і з гвоздикою, ох.
Read more... )

Photobucket

Вечір почався непомітно. Люди потроху сходилися. Ніхто нікому не казав, що і як робити. Між тим, діти самі себе пристроїли! За кожним столом сидів майстер і щось показував. До цієї пані я дуже хотіла підійти, вона вчила робити чарівні брошки! Але мої гендерно нечуйні діти відмовилися займатися такими штучками)

Read more... )
А скінчилося все традиційним бенкетом! Правда, їжа була вся така... майжесироїдська) Приготована на низьких температурах, як я потім прочитала. Ще був чай без цукру з імбирем, який...ПИЛИМОЇДІТИ!!! Я б ніколи не повірила, що мої діти будуть пити гаряче! перчене! і без цукру! Це взагалі магія ресторану, у ньому діти їдять ВСЕ. Хоч зазвичай вони страшенно перебірливі!

Photobucket

А наприкінці кожен витягнув чашечку з побажанням :)

Photobucket

До речі, на тлі там виставка ілюстрацій від Грані-Т. А у просторі будуть проводитися майстер-класи для дітей та дорослих, а ще всякі розумні лекції. До речі, у неділю об 11 я там буду вести колядки для сімей :) 100 грн вартість усіх занять. Розклад періодично вигулькує на Фейсбуці :)
Наші "запорожці" так і не підняли питання на офіційному рівні. Вранці щось терли з московитами на рівні представників збірних, але це було більше схоже на перекидання какашками. Але ситуацію врятували поляки. У боях 1 на 1 у чвертьфінал вийшло два наших бійці, три росіянина, два поляка і американець. Чарівним жеребкуванням два найсильніших українських бійці були поставлені до двобою одне з одним. Сили були рівними)) Обидва дуже кльові і позитивні. Ми вболівали за обох) Але суть не в тому. Ясно, що решта зливали росіянам (росіяни реально незнищенні). Власне, ці бої 1 на 1 мали початися вчора. Але один із російських бійців травмувався. І все підмутили, аби за день він оклигав і вийшов на бій. Далі я не була, бо їздила в місто на закупи, але наші розказували. Отже, у поєдинку з поляком росіянин почав програвати і моцним цілеспрямованим ударом зафігачив поляку в яйця. Поляка забрали на носилках. Після того польська команда оголосила, що бойкотуватиме фестиваль, доки росіянину не дадуть червону картку. Керівництво скорилося. Ура! Але на офіційному рівні це зробили поляки, не наші. Наші хотіли не виходити у 21 на 21 і віддати росіянам технічну перемогу, але потім таки вийшли. Соплі, блін, жують. Аж злить.
Цікаво, що всі результати "жеребкування" відомі наперед. Як по нотах писано, кому з ким вийти, аби лишитися у виграші. Скажімо, завтра півфінал 1 на 1. Наш бієць Олег уже зараз каже, що поляка йому "фіг дадуть" (замість дискваліфікованого росіянина вийде травмований поляк). Натомість дадуть самий жир.
А ще завтра п'ятірки з росіянами.
А ще польські вболівальники дуже позитивні. Неймовірно підтримували своїх, співали пісні, пускали хвилі, порозмальовувалися у червоно-біле. Наших теж підтримували, коли наші виходили проти білорусів чи росіян.
А ще наші кажуть, що після тиску з боку України та Польщі Росія працює жорстко, але не брудно. Хоч в чомусь позитив.
До речі, на офіційному сайті битви націй іде онлайн-трансляція. Завтра з 10.00 починаються бої.
Знайшла сюжет з Колодія. Я писала, ми готувалися і пили самогон. Було багато ігор. Прикро, що в ефір пішло тільки про млинці та опудало. А я так гарно народжувала колоду! А потім ми ту колоду прив'язували! І женили! І в Коцюбонька грали. Але, але...
Ну і співаємо ми під час хороводів, тому у сумнівній якості)) Якби знаття, що вони окремо накладуть спів і відео, то можна було б спів і в аудіофайлі дати.
Ну але все одно, як не дивно, у мене тільки позитивні спогади про цю передачу!

Ми там з 9 хв 35 сек



Владо! Ти нас таки попалила і назвала "цінькоторечками", ааааа, ганьба!
У нього особливий, неймовірний погляд... через об'єктив. Закохана у його фотки. Зовсім інша атмосфера "Колядок".

Read more... )



Read more... )



Read more... )


До речі. Нам потрібні музиканти. В суботу на 10.30 репетиція. Якщо маєте бажання.
Це такий прямо... не знаю, позороприкол, але ми досягли такого рівня пофігістичності, що нам було посрать на ту ганьбу, яка сипалася на наші голови разом зі снігом. Показували сьогодні святкування Колодія для телеканалу ТЕТ, при чому ще вчора ми взагалі уявлення не мали, що у нас на Колодія робили...
Позавчора подзвонив Дімич, каже, так і так, дуже треба якийсь гурт, який може показати Масляну для телевізора. Нє, Дімич, кажу, я взагалі зеленого поняття про Масляну не маю. Не будемо брати участі.
А вчора після кіна, а це вже було десь аж за 22, телефонує Цикура і радісно повідомляє, що згодилася на авантюру - о 12 у нас зйомка! Тільки треба "срочно подготовицця".
Отже, вчора ми читали інтернет і розумні книжки, Саші о перші ночі Воропая по скайпу читали... Знайшли ми колоду, ноти пісень, за півгодини до зйомки вивчили ті пісні... Але насправді план порятунку від ганьби визрів ще зранку. У Нечуя-Левицького я прочитала, що молодиці ішли в корчму і квасили. От квасити ми і надумали, разом з усією знімальною групою та гостями. На щастя, з колядок лишився прекрасний самогон від баби Уляни. О, божественний нектар! Що б ми робили без нього по коліна в снігу, годину чекаючи на дрова та учасників? Коли почалися зйомки, "Цінькоторечки" були уже хароші. Саша принесла із собою сала з чорним хлібом, огірочка квашеного... Поставили посеред снігу стіл, застелили скатертину, розклалися, хряпнули.. Весело так стало! Отже, розказали ми про масляну, Саша чесно переказала усе прочитане в інтернетах таким знаймим голосом, як вона ото на семінарах заливала. Вставила пару езотеричних ремарок стосовно всепрощення. Ще ми пробували співати. Ха! Ми забули усі слова. Навіть тих пісень, які ми знали. А пісні до породілі (після народження Колодія), пісні до гри в Коцюбонька, до похорон Колодія... ті взагалі начисто. Яка ганьба! Добре, що ми так і не назвалися)) І ніхто не знатиме, хто ті дури в кадрі. Але. Все було офігезно! Все було по-справжньому, непостановочно, щиро! З матюками і молодіжним сленгом, з ржачем, із хоровим випиванням для сугреву, із купою приколів! Вперше під час гри я дуже по кіношному впала на вродливого режисера Олексія, прямо зверху, дууууже еротично! Люди падали, сміялися, перлися від процесу, мерзли, грілися... Зрештою, ми зробили опудало зими, закликали весну, палили зиму.. А потім на багатті смажили млинці. І вони були чудові, хоч тісто і замерзло перед тим мало не до криги.
Я взагалі не планувала писати це все, та побачила у [livejournal.com profile] araviya фотографію картини "Масляна", і... блін, ось по настрою та антуражу саме так і було! Ми п'яні, по коліно в снігу, із опудалом... і ВЕСЕЛО!
Минулого року ми робили Різдвяну зірку, ось таку:

У цьому році я зробила маску Кози, оскільки моя стара Коза уже давно втратила рога і проситься на пенсію.
Як і у випадку із зіркою, учителем і натхненником стала Влада Сошкіна [livejournal.com profile] my_shedow, яка показала, що робити прекрасні речі з нічого можна легко, весело і незатратно. Влада працює із пап'є-маше дуже творчо, ліпить з нього і з дроту надзвичайні речі.
Отже, у цьому році маска кози вийшла така (на себе не одягала, бо нема кому сфотографувати):
Сьогодні я здійснила подвиг. Для мене реально це подвиг. Був півторагодинний мастер-клас сальси, вирішили йти з Уляною. Та коли все почалося, я просто не могла себе змусити вийти на майданчик. Готова була лізти під стіл. Уляна витягла мене:) Насильно)) В грубій формі)
Потім я була геть у заціпенінні. Потім почала відключатися від того, що це ТАНОК, якого я так панічно боюся. Запевняла, що це тренування, хіба не доводилося мені швидко ловити рухи? Доводилося. І ось, я відключила мозок. Почала розуміти, відчувати. вмикатися у це все діло. Почала запам'ятовувати елементи. А коли ставала у пару з тренером, то взагалі було прекрасно! А потім станцювала повноцінний танок, крім одного елементу, який у мене так і не вийшов (spinning lady). Я розумію, що це смішно читати про сальсу після півторагодинного майстер-класу, але сам факт, що я змогла побороти себе... я змогла!!! Я розслабилася і отримала задоволення. Тепер треба піти на танці. З Уляною) Тільки треба знайти партнера, а Няточко не хоче!! Але НЯТО! Наш тренер був твоєї комплекції і охуєзно танцював!
ІІІІІ!!! мімімімі!!!!
Власне, варто було дійти до пляжу, як все стало недаремним. Таки рай! Вода - наче нафотошоплена. Блакитна і прозора. Білий-білий пісок. Наші нові знайомі взяли нас із собою на безлюдні пляжі, на коралові рифи. Там не було нікого, тільки білий пісок, джунглі мало не під саму воду, позначені патичками черепаші гнізда. Нас поливав тропічний дощ, сушило тропічне сонце, ми купалися, запливали в море, а потім пірнали із масками, і то було наче засунути голову в акваріум. Неймовірний день! І завтра буде такий.
А ось таке щастя купатися в морі:
Read more... )

А завтра вночі ми їдемо в Беліз. Якщо, звісно, туди нам не треба візи.
УПД. Фак! Нам потрібні візи в гребаний Беліз!
П.С.Read more... )
Повертаючись із печер Лол-тун, ми стопимо мікроавтобус, набитий величезною родиною. Неможливо зрозуміти, хто чиї діти, але дітей купа, дорослі, зовсім мацьопи... Місце нам знаходиться тільки у багажнику, але там гарно обладнано і ми сідаємо. Наша поява викликає вибух емоцій у всіх, діти сміються, радіють і всіляко звертають на нас увагу. Сімейство довозить нас до міста-назву-якого-не-вимовиш, а потім цікавиться, куди нам далі. Почувши, що в Меріду, кличе нас із собою. Ми з ними ділимо обід, потім їдемо, і я сплю на колінях в Уляни... Аби розібратися із двома білими, з автобуса вивалює половина пасажирів. Вони обступають нас, вислуховують і хором допомагають. Коли настав час прощатися, діти і підлітки з веселим сміхом висипалися на вулицю і дуже радісно відправили нас в путь. Уляна назвала їх "наша велика мексиканська родина". Це було прекрасно!

Вечірня прогулянка, і ноги заносять нас до музики, де відбуваються вуличні танці. Тут все не так. як в Оахаці. Люди не одягають плаття із довгими пишними спідницями, бабці не начіпляють підбори і не підмальовують вії, але настрій не гірший. Люди танцюють легко, невимушено. Ми сідаємо навпроти заміжньої пари, вони прийшли сюди із малим хлопчиком, йому десь 3. Інколи вони витягають його у танок, інколи крутяться самі... Закохані і прекрасні. Я даю собі обіцянку через рік станцювати сама.

Навідавшись у Прогресо, починаємо бігати у пошуку "пескадіка", як виражається Уляна. Оскільки ми перейшли у "режим фламінго", тобто їмо по 12 годин на добу, то треба було якось це контролювати, і ми вирішили їсти серйозно один раз в день. вранці снідати йогуртом, а інший час перебиватися фруктами (10 солодких соковитих торонх (грейпфрутів) за 7 грн! Ах!!!). Але отого єдиного разу в день ми чекаємо, як великого щастя, і бігаємо у пошуках чогось едакого.
Морський ресторанчик - саме воно. Надибуємо його випадково. Господар світиться. Він виносить меню, він радить і пропонує, він сяє зсередини. Скоро ми замовляємо філе "пескадіка", і господар приносить на тарілці купу всього, і все таке смачне! До пескадіка додає салат, бурячок, кабачок, морквичку, капусточку, все розкладає красиво... Замість чашки кави приносить цілий заварник, дуже переживає, що мені в чашку потрапив осад, спішить принести новий заварник, а я його заспокоюю і кажу, що все добре. Вмовляє мене спробувати маргариту, а я ж у коктейлях не шарю... Довго старається вгодити мені з текілою у маргариту, аби було не надто сильне, а так, щоб в кайф. Коли просимо рахунок, він приносить нам спершу зацукрену папаю, просто так. Коротше, дуже щиро і дуже гарно старався. Потім пов'язав нам на руки браслети із надписом "Sol y Mar" - назва рибного ресторанчика. Потім попросив щось написати йому напам'ять, показав надпис від інших українців. Коротше, будете в Прогресо - завітайте. Це просто щось з чимось :)

Так що у нас все добре, насправді) завтра знову в путь. 
Originally posted by [livejournal.com profile] staburetom at Колядки International. 2012
133.30 КБ
«Колядки International» - Різдвяний фестиваль вуличного мистецтва.

Кращі вуличні артисти та народні колективи з Росії, Білорусі, Фінляндії, Литви, Франції, Італії, Ізраїлю, США, Канади, Куби, Мексики, Бразилії та Аргентини прилітають цього року на Україну, щоб спільно з українськими артистами зробити постановку Різдвяного шоу.

Кілька днів відбуваються інтенсивні репетиції, тренінги та майстер-класи. У Різдвяну ніч, на санях запряжених кіньми, артисти їдуть по околицях стародавньої столиці України, міста Батурин. Музично-театральне шоу відбувається, як і сотні років тому просто на вулиці, перед хатою. Люди виходять на двір та вітають колядників. На знак подяки господарі хати пригощають артистів салом, пиріжками, горілкою – чим стіл багатий.Read more... )
Яким боком ми там? Там буде поставлена світотворча вистава за сценарієм [livejournal.com profile] v_dorozi і моїм, ну і наші прекрасні триєдині Цінькоторечки будуть співати древніх пісень.
Там кльово, не пошкодуєте!
Вчора несподівано для себе потрапила на народні танці. Запросив мене (як і купу інших) один хлопець, із яким ми більше віртуально спілкувалися, до "випускників школи танців". Йти не хотілося, бо...
...танці - це одна велика вавка у моїй голові. Є кілька речей, які я не можу робити, і серед них - танці. Я не танцюю. Взагалі. Мало того, мене це безумно лякає і вганяє у паніку. Я розумію, що колись зберуся із силами і піду на якісь танці і закрию цю вавку, але поки...поки...
Однак це було цікаво, якщо відкинути панічний страх перед зміною партнерів чи незручність почуватися себе дурою перед деякими "крутими" у плані танців дівками. Власне, це був такий собі психотрнінг для мене, як і на тренуванні (ох, коли я вже піду на тренування?). Це коли ти розумієш, що ти повний лох, але знаходиш у собі сили це визнати і щось з цим робити. А це важко! Для перфекціоністів - таких, як я.
Але насправді танці були цікаві мені з точки зору "реконструкторського". Якраз закінчила читати описи про вулиці та вечорниці. Мені було цікаво, наскільки допомогали танці молодіжній комунікації.
А воно таки так! Від швидкого руху та фізичного навантаження настрій стрімко скаче вгору, тобі весело, ти смієшся, постійний фізичний контакт з людьми (це, звісно, на любителя)... Щоправда, коли зміна партнерів, то не встигаєш ні поговорити, ні внікнуть, але в принципі, запримітити собі когось ти можеш.
Взагалі емоційне піднесення було дуже високе у всіх. Якби не репетиція ("партнерова", не моя), то може я й ще лишилася б. Взагалі так приємно скинути лещата міста, ух!
Це такий кайф, коли володієш тілом. Хочу так уміти. Але розумію, що ніяких нових хобі, поки старі не доведу до чогось.
Навіть не знаю, з чого почати)) Певно з того, що досі не вірю, що я зараз без лінз. Стільки років це було неймовірно, це було нереально - просто сидіти за компом без додаткових приладів для корекції. А зараз я бачу... Жадібно читаю вивіски на вулиці, інколи на автоматі шукаю окуляри, бо не можу ніяк звикнути. Казково!
      Поганий зір був у мене з дитинства. Щоправда, до школи я ще пам*ятаю, як тато проводив мені "індіанський" тест на зір - треба було порахувати кількість крихітних зірочок між основними яскравими зірками Ковша. І я рахувала і мала прізвисько Зоркій Глаз. А потім була операція, я заразилася коньюнктивітом, пішли ускладення...
Read more... )
Учора мене поставили на лижі. Це була вже друга спроба, а попередня, що сталася ще за моєї вагітності, закінчилася боротьбою із бугельним підйомником, у якому перемогла не я. І коли я, вагітна і вразлива, гепнулася під хіхікання черги, то на цьому мій лижний досвід на той момент закінчився і продовжувати я його не бажала. Перфекціоністки не можуть дозволити собі падати! (Саме тому моє ставання на лижі обійшлося без падінь. Перше падіння сталося лише на синій трасі, після майже цілого дня катання)
У Водяники ми поїхали у рамках підготовки до Буковеля. І я враз "подружилася" із лижами, минувши етап "на жопі", "вниз головою" і плугом. Просто поїхала собі, от яка я молодець. Плугом так і не вмію їздити, попри бажання Нята навчити мене цій "базовій навичці". 
Але тут, на лижах, мені відкрилося кілька моментів, як створюють проблеми в жизні.
Я боюся. Боюся не їздити сама по собі, а боюся того, що навколо купа оглашених, які можуть врізтися, яких я не можу контролювати. Ця думка мене підкошує і паралізує. Я вперше впала тоді, коли на мене мало не налетів якийсь лижник. Він мене не збив, але після того, як він проїхав, я впала у якийсь стрес, програючи цю ситуацію ймовірного зіткнення. Вся поїздка - це постійне розглядання по боках, це страх зіткнення, паніка від того, що ситуація мені непідконтроль, бо у всіх різний рівень, різні траекторії, і я не знаю, наскільки я в безпеці. Коли я повністю контролюю ситуацію, то це не страшно, але варто з*явитися іншим учасникам, як мене клинить. Можливо, шолом трохи допоміг би. Треба було намутити таки шолом.
Відчуття від вчорашнього катання були такими самими, як від водіння, що завадило мені керувати машиною. З якогось моменту щось сталося, і я перестала покладатися на власні уміння. Коли я робила вправи на автодромі на екстрим-водінні, то виконувала все бездоганно. Але варто було додати ще учасників трафіку, як я впадаю в ступор. Лижі - те саме. Мене аж викручувало від страху, змазуючи все задоволення від процесу. Кожен старт з гірки - це страшенна ломка, змушування себе. Ось так глибоко укоренилася у мені та аварія із мажором... А може це й справді проявляється тривога смерті, хоч я й кричу, що смерті не боюся. Це я Ялома начиталася, ага.
А Водяники - рекомендед! Набагато кращі за протасів яр. Ми заздалегідь взяли у "Волоцюзі" лижі, це обходиться значно дешевше, ніж брати в прокат там, на місці. Наступні вихідні - Буковель)
Робимо Різдв'яну зірку із Владою Сошкіною! - початок.

Photobucket

Отже, залита у матрицю зірка пролежала дві доби. Зазвичай однієї доби цілком достатньо, аби піна затверділа. Тому ми з Владою сміливо взялися до роботи.
Однак зірка вирішила своєю поведінкою підтвердити прислів’я про «не кажи гоп». Коли ми взялися її витягати, то виявилося, що піна зверху затверділа, а знизу лишилася липкою рідотою. Окрім того, ота непориста структура про яку я казала – її не було попри дорогу піну. Всередині були величезні дірки. Ні про яке вирізання акуратної зірочки не могло йтися. Влада дуже засмутилася і постало питання про робіння іншої зірки, із якіснішої піни (не купуйте ту піну, що на фото!!). Але оскільки Влада мусила ось-ось їхати, і більше зустрічей не передбачувалося, то вирішили робити щось із тим, що є. Тобто, якщо у вас все добре із піною, то можете одразу переходити до вирізання гарної зіроньки. А мені довелося під керівництвом Влади опановувати пап’є-маше…

Read more... )Read more... )

Read more... )
Щось мій інженерний геній здувся. Нашила я важкі драконячі крила на благеньку кофтину, і вони її відтягують назад і вниз, від чого вигляд доволі неохайний.
(зате ярослав пісяється від щастя бути справжнім драконом)
Оце думаю, що з тими крилами зробити, аби вони трималися...




Таки в чомусь нагадує "костюм канарєйкі".... і що робити?  
Ярослав у мене якась асоціальна дитина. Сьогодні привели на роботу до чоловіка взяти участь у ранку з нагоди Миколая, про якого, до речі, ні слова не було згадано, ну але то таке. (про те, що вели свято російською, я стримуюся і майже мовчу. Як і про цукеркові подарунки)
Дитя довго стояло в стороні. Його абсолютно не цікавило те, як розпинається "дівчинка, одягнута у свиню" і "дядя як ведмедик". Він катався на стільцях, катав по офісу машини, ходив на екскурсію в кухню і в туалет. Потім, вже на фінальному акорді дійства, я звабила його таки підійти до тьоті-свині, бо ж усім дітям робили різні фігурки на замовлення з таких ото довгих кульок. І ось настала наша черга, і тьотя-свиня спитала: "Зайчик, что тебе сделать?". "Цифру" - відповів Ярослав. Тьотя зробила круглі очі: "Что-что?" - "Цифру..." - терпляче повторило моє дитя. Тьотя розсміялася: "Я сдєлаю тєбє собачку! Нужно бить такім, как всє"
Варто було бачити розчарування в очах Ярослава... Таке враження, що перед ним рухнув світ.
Потім ми їхали додому, і я пояснювала Ярославу, що оті цукерки - то для дорослих, а не для дітокю А Яка так вражено питає: "Але чому ж вони їх нам подарували?!" Ну що тут скажеш...
Тут хтось десь питав, як була зроблена ось така ЗІРКА.

  Геніальне не можна тримати у секреті. І художниця Влада [livejournal.com profile] my_shedow  згодилася дати майстер-клас з її виготовлення, і цей майстер-клас потім буде розміщено у різдвяному номері "Жили". Але поки хочу поетапно викладати, як ми цю зірку робимо, може ще хтось встигне й собі забацати. 
Фотки вийшли галімі, бо, як виявилося, не можу я одночасно співати, фоткати і різати))

Отже! Зірку можна зробити такою, якою побажаєте. Тут величезний простір для творчості!
Для виготовлення нам знадобляться такі матеріали:
01

- якісна монтажна піна (важливо, аби при задуванні вона мала плотну структуру. Ми просто брали піну із розряду «подорожче»).
- два ватмани
- широкий скоч і скоч двосторонній
- паста для шпаклювання (ми брали «фасадну», вона дрібна)
- акрилові фарби потрібного кольору
- лак
А також, якщо ви думаєте робити всередині вогник, то зручну плашечку, у яку можна буде поставити свічку. І, звісно ж, різні оздоби: стрічки, дзвоники і т.д.
зазирнути, як робляться зірки )

Таким чином ми завершили перший етап зірки. Щойно Влада покаже другий етап, як ми дізнаємося, що буде далі. Гарних вам зірок!

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:40 pm
Powered by Dreamwidth Studios