- Хочеш побачити Мішімон? - питає мене хлопець років 14, щойно я вилізла із човна, на якому прибула у село Сантьяго,що на озері Атітлан.
- Що це таке? - питаю я.

DSC_6028

Хлопчина починає щось торочити про культи майя і святилище, і що це місце в одній сім'ї... Ладно, думаю, раз це якась сім'я, і там якісь вірування, то це має бути цікаво. Сторговуюся за 20 кецалів і дозволяю хлопчику мене вести.
Хлопчина все повторює у розмові "МІшімон, мішімон...", і тут мені в голові складається ланцюжок... у Вікіпедії було написано, що у селі Сантьяго Сан Сімона називають "Maximon".
- Мішімон - це Сан Сімон, чи що?
- СІ, сі! Мішімон! Сі!
Познайомитися з Сан СІмоном я палко хотіла останні пару днів, відтоді,як вперше про нього почула від моєї вчительки іспанської індіанки Венді. Вона розповіла,що якось один американський журналіст найняв її як тлумача, коли робив розслідування про культ Сан Сімона у індіанців майя західної Гватемали (от би мені хто таке розслідування проспонсорував!). Сан Сімон дуже неоднозначна "особистість". "Індіанці вважають його своїм протектором. Але решта вважає його дияволом!" - сказала Венді.
DSC_5990Read more... )donate :) )
Ви завжди можете стимулювати автора до написання цікавих заміточок, закинувши йому якусь копійчину на картку Приватбанку 5168 7553 0406 5374 (отримувач Солоненко В.В., мій чоловік)
Не знаю, кого що, а мене щиро впирає, коли вдається знайти якийсь архаїчний текст колядки. Не тільки колядки, звісно, але коли йдеться про архаїку, то зазвичай це колядки.
Знову перечитувала Антоновича "Історичні пісні малоросійського народу". Приємно усвідомлювати, що дуже багато текстів самі накладаються на мелодію, що вже тут як тут у голові, але, з іншого боку, бере сильний жаль, що ми ніколи вже не почуємо ці пісні "наживо".
Одна колядка мене взагалі "торкнула" за живе.

Ішли молодці рано з церковці, Ой дай Боже!
Ой ішли, ішли, раду радили
Раду радили не єднакую,
Не єднакую, а троякую:
"Ой ходімо ж ми до ковальчика,
до ковальчика до золотника,
Покуймо ж собі мідяні човна,
мідяні човна, золоті весла.
Ой пустимося ж на тихий Дунай,
долів Дунаєм під Царегород.
Ой чуємо там доброго пана,
Що платить добре з служеньку:
Ой дає на рік по сто червоних,
По сто червоних, по коникові,
по коникові, та й по шабельці,
та й по шабельці, по парі сукон,
по парі сукон та й по шапочці,
та й по шапочці, та й по панночці.

Що ми бачимо? Є ватага, яке вирішує об'єднатися у дружину та піти собі у найми. Хоч тут ідеться про шабельку, та червінці, а також про Царгород, але, якщо зняти пізніші нашарування, тут ідеться ще про дуже давню форму організації дружинних ватаг, які, до речі, нмд були своєрдною формою ініціації для чоловіків (згадайте постійний сюжет про вирушання хлопця в дорогу в казках!). Тобто були молоді хлопці, які з певних причин (чому б не ініціація?) вирішують іти на службу. Потім, коли вони сформують свою ватагу, з-поміж них найсильніший буде як наче ватажок. Адже тоді, у до-Руські часи, князями отих дружинницьких ватаг ставали не за кров'ю, а за звитягу, проявлену в боях.
При чому, ми бачимо, що ті хлопці точно знають, скільки їм заплатять на службі за рік. Тобто явно до них уже на чужих землях служили і служили! Крім того, стає зрозуміло, що вони не тьопають собі до Константинополя по-суху (як це я собі уявляла), а сплавляються по Дунаю. Тут Дунай це однозначно Дунай, а не якась АрхіРіка (if you know what I mean..).
Цікаво, що якраз ми вчора мали з одним хлопцем розмову, де говорили про те, як же князь Святослав намутив стільки моноксилів, аби сплавитися вниз по Дунаю в поході на Царгород. Адже моноксили (тобто човни-довбанки) робляться не так вже й швидко. А у колядці гарно видно, що хлопці самі собі "озаботілісь" спорудженням човнів для походу. Вочевидь, найматися йшла не будь-яка наволоч (як, знову ж таки, я собі уявляла), а та, що, подібно до лицарів, мала кошти справити собі хоч якесь спорядження. Тобто думка про те, що в дружинники подавалися "зайві роти" (як у вікінгів), не така вже й очевидна, як на мене.
Ну і чи варто казати, що колядка (а таких колядок наведено Антоновичем не одну і не дві!) відображує практику ставання слов'ян до служби у візантійського імператора? Он навіть Прокопій Кесарійський говорить про їхню доблесть, а тому вони є, мовляв, кращими серед найманців-варварів. Крім того, слов'ян часто називали "гунами" (а чо), можливо через подібність воєнної тактики. Ну це і не дивно було б, історія показує безліч прикладів, коли одне в одного вояки переймали тактику ведення бою, одяг, озброєння (ті самі козаки, а?). Часом про них пишуть в такому ключі, мовляв: так і так, брали таке-то місто з гунським підрозділом, і тут з-поміж гунів виліз один ант і допоміг схопити якогось там гота. Ну серйозно, тобто воно їм було якось "все єдино". Ну а про гунські загони у джерелах сказано багато, вони там з герулами смалили у кампаніях Велізарія тільки так. Тобто виходить, що наші хлопці могли надумати піти в найми і цілком собі розраховувати стати на службу до імператора.
Я надто заморочена, так? :)

2369173_5ef389cf
П.С. писемні джерела не дають ніяких свідчень про наявність таких щитів, як у цього бравого вояки. археологія не дає умбонів та залізних окантовок на щит, які були б доцільні для легкого щита і для захисту від рублячих ударів. Є свідчення про великі щити, за якими ховалися від стріл та дротиків, але які ставили на землю.
П.П.С. ну і навряд чи він би одягав такий пишно вишитий одяг до бою))
pani_sm
Друзі! У цю неділю об 11 годині відбудеться заняття в [Tri:], я там з вами співатиму колядки і щедрівки! Всього буде три заняття до Нового року: по неділях, крім тієї неділі, що 9.12. Приходьте з дітками. З дорослих - 50 грн з носа. Дітям безплатно.  Будь ласка, обов'язково зареєструйтеся за зазначеним
номером/мейлом. Або мені киньте в приват повідомлення. Дякую і чекаю!


Для тих, хто ходив раніше до мене: НОВА ПРОГРАМА ;)))

i_033Так послухати, то за наших дідів-прадідів сексу не було. Жінка-берегиня, помолившись, люляла дітей у колисці, завбачливо подавши чоловікові борщ з пампушками. Образ етнографічної селяночки в уявленні людей замало не сакралізований, про інтим у контексті «сивої давнини» взагалі говорити лячно. Сороміцькі пісні та обсценна лексика вперто не помічаються, а обговорювати статеве життя «тоді» взагалі вважається моветоном. Ну не поєднується у нашій уяві порнографічна гра в притулу на вечорницях із картинним «садком вишневим коло хати» та червоною калиною біля криниці!   

Між тим, діти звідкись бралися. Мало того, для позначення певних процесів та частин тіла використовувалися цілком конкретні слова або ж сталі вирази.

Товкачик на сковороді

Звісно, інтимні речі не завжди називали прямо. Особливо багато евфемізмів у пісенній ліриці, де все було красиво, і псувати ідилію прямим текстом не хотілося. Скажімо, спільне спання чоловіка та жінки позначається як «ночують» або «говорять до зорі», «до рання», козак до дівчини «щоночі ходить».  У постовій пісні, записаній на Черкащині, ідеться: «- Ой ти, козаче, ти хрещатий барвіночку. Хто тобі постелить при дорозі постельочку? - Ой є у мене широкий лист буркунини, ти мені, дівчино, при дорозі люба й мила». Що цікаво, у радянському виданні 1963 року «Ігри та пісні» рядків з натяком на секс в цій самій пісні уже нема.

У той же час побутове мовлення та сороміцькі пісні були зовсім іншим світом. Хоч про інтимне, судячи зі слів інформаторів, люди говорити наче й «встидалися», проте у межах своєї вікової групи це було нормально. Згідно із записами другої половини 19 ст, для позначення статевих органів та статевого акту часто використовувалися запозичені слова, відомі нам зараз як матюки. Між тим, «питомо українська» інтимна лексика теж була.

Є загальновідомі слова для називання чоловічих та жіночих статевих органів. М.Красиков називає слово «сковорода» евфемізмом для позначення жіночого статевого органу. Те саме і з «бандуркою», «ступою» («Моя ступка не порожня, топче шляхта подорожня»). Дослідник називає цілий ряд пестливо-зменшувальних синонімів до статевих органів обох статей: хуєньку, залупієньку, ковбаска, кіньчик, півник, соловей, головочка, лялька; пиздонька, кузупенька, біда, реґедзуля, петрунька, мандушечка, тюндя, вавка, курочка, коляда, коновочка, кирниченька... Приклади такого розмаїття та кодових сталих виразів можна знайти у збірці сороміцьких пісень «Бандурка». У гуцулів були свої слова: пуцька і потка. З сороміцьких коломийок, записаних у Вижньому Березові: «а та потка кучерява, всередині лиса, то вона мні виглядає як кусочок мнєса», «дівки потки поголили». Процес наявності або відсутності ерекції описується так: «стала пуцька дротом», «дідо пхає, пуцька гнеться, баба сі нервує». Ще символом чоловікості та чоловічого члена вважалася риба. Член також називали щупаком.  

Були й ще точніші анатомічні подробиці. Голівка так і називалася, а от з клітором взагалі ну просто розмаїття назв. Вже на новгородських берестяних грамотах (№ 955 (XII ст.) для позначення клітора використовується слово «кіль». У дореволюційних дослідженнях статевого життя зустрічається слово «скоботень», а також «шкворень». Вікіпедія стверджує, що питомо українська назва клітора – линдик.

Від телесування і далі

Тепер перейдемо до процесу. Пестощі, те, що нині називається недолугим для української мови словом «пєттінг», називалося «телесування» або «цілування». При чому це не тільки те цілування, яке ми можемо уявити. Ось як в пісні: «А дєвка з парнєм спать ложиться, вона только шо вляглась. Только шо вляглася да целованнєм зайнялася». Ще один термін, скажімо так, взаємної мастурбації - секеляння. «Секеляння або тьорка (занесений термін) стрічається і між парубоцтвом і дівоцтвом. Одначе про те не зібрано богато матеріалу, бо збирати його трудно. Коли оповідач хотів розказати якусь «казку» про те, як секеляють ся великі, дівки з дівками або чоловіки з чоловіками, то не дали йому, бо казка занадто стидка.» - пише Марко Грушевський у дослідженні «Жінка і її полове життє…» І трошки на захист гетеросексульності: «Хайби вже хлопчик та дівчинка собі секелялись, а то й дівчата з дівчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі діти й шморгають ся одне з одним. Лізе одне на одне, як поросята ті. (…) Позаголюють ся обидві та повзають одне на одному». Для дівчат мастурбація також називалася «шморганням» («пальцем сами себе шморгають»).

Дослідження Марка Грушевського 1907 року є справжнім «кладезем» з інтимної термінології (цікаво, що при перевиданні книжки у 2006 році усі «брудні» подробиці життя українців зникли).

Read more... )
Оновлення від 16.09.14! Вирази про "серуматирі" всі я не додавала, хоч, я так розумію, вони поширені скрізь.

- Пика така, що й за день не обсериш (Запоріжжя)
- У нашої доці як не в сраці то в оці
- Сери, перди, грійся - нікого не бійся
- Стоїть півень над кручею, заткнув сраку онучею
- Як не срака, то дошка (Франківськ)
- Що за срака, яка пердить, а не смердить
- Срав би і їв (про жадібних людей)
- Шукати в сраці меду (забагати собі чогось дорогого в скрутних обставинах)
- Баба без сраки як москаль без розуму
- Згадав, як срать сідав, а як надувся, то й забувся
- Танцювала, гупотіла, з сраки курява летіла
- Срав, пердів, з гори летів! (про брехунів)
- В такого трупа моцна дупа (Львів)
- Срала-мазала, сцяла-підводила
- Срала, мазала в пічку лазила (Миколаївщина)
- Ото козаки - запхали в сраку язики
- Жили, жили - порвалися в сраці жили
- Срав пес на овес, а кінь на ячмінь
- Дупу в купу і гайда!
- Сваха сваху ждала, три дні в ступу срала. На морозі заморозила: їжте, свахо, це морозиво (с. Рудня-Вересня Война Людмила Петрівні 1939 р.н.Чорнобиль)
- Любиш вбрану - люби й засрану!
- Та вона в сраку розумніша, ніж ти в голову!

Від Наталки Лещенко:
- І не наші ворота собака всрався (Аг. Кримський «Звенигородщина»)
- Я таку тещу з гімна сплещу (Г. Безкоровайна, с. Бистрик)
- Що не кажіть, куме, а ноги біля сраки товщі (Г. Безкоровайна, с. Бистрик)
- Кажу-кажу казку - насрав дід на в’язку
- Кругом хати обніс , та й до тебе підніс. (Г. Безкоровайна, с. Бистрик)-
- Їхало гамно і зустріло каку – посідали край дороги і шукають сраку (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- Що ти мене обісрав як кури драбину (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- Сцик без пердики, як весілля без музики (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- І не в такий холод у хаті не срали (В. Минзар, с. Великоселецьке, Оржицький р-н, Полтавська обл.)
- Хочеться тобі мерзлого гімна в Перрівку (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- Мужу-псу не показуй сраку всю (Одарка Макарівна Оліференко 1916 р.н. с. Сушки, К. обл.)
- Дражнять когось рудого: Рудий красного спросив: Де ти бороду красив? Проти сонечка лежав, В гімні бороду держав (с. Великоселецьке. Матяр Марія Іванівна 1925 р.н.)
- З вами добре гімно їсти (тобто не дадуть рота розкрити)

- Смішно козі, шо срака в грязі! (про сміх без причини - Донеччина)
- Руці в сраці поросли (Донеччина)
- Хочу, хочу - то з'їж сраку сорочу! (тут і нижче Черкащина, Полтавщина)
- А (гімна) мерзлого не хочеш?
- До дитини: чого крутишся, як гімно в ополонці?
- Танцювала-дріботіла, доки срать не захотіла (а халяви новісінькі - наваляла повнісінькі)
- Сцики без пердики - як весілля без музики!
- Срала, мазала, ліпила - не хватило кізяків!
- срав, пердів, з гори летів - і ще хотів.
- Срала баба дьогтоьм, колупала ногтьом.
- Коханйи - сім раз в сраку пропханий!
- Єк була я молода - то була я рєзва: сіла срати серед хати - в письку жаба влєзла.
--- > Хмельниччина:
- на діти - пердіти, себе тра глядіти;
- срені варені!
- самотній, як палець в сраці
- загадка: маленьке, руденьке, а кожного пана з воза зсадить (відгадка - гімно)
- срав, пердів і ще хотів
- таке, як з гімна куля

- Теля в сраці, а баба довбнею маха. (коли хтось впевнено говорить про те, чого може і не статися; хвилюватися, розводити паніку наперед)
- Дівка - як з гімна плівка.
- Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав.
- Причесався, прилизався, в нові штані вбрався. як побачив ту дівчину - на порозі всрався.
- Горобець без яєць високо літає, стромив сраку на ломаку, а тепер горлає.
- Срака-кочерга (тут і нижче Київщина, Яготин)
- Палець в сраку та й в рота (про неекономних людей, які спочатку все витратять, а потім не можуть собі ради дати).
- Всереш те, що всциш = нічого в тебе не вийде
- Собачку в срачку, кота в зворота, зайця в яйця.
- Як єсть то й дупі честь, а як скупо терпи дупо.
- "Відгадай загадку вийми з сраки ягідку, оближи, оближи та й назад положи (це про ложку в мисці із варенням).
- Шукати в сраці шкварка  (докопуватись до чогось, придиратись - Львівщина)
- Поцілуй собаку в сраку (Луцьк, у відповідь на якийсь нереальний "запрос", у нас кажуть "а гімна на лопаті?")
- А гівна на патичку? (тут і нижче Вінничина)
- Це ти! це ти! (звинувачують когось) - Насрали тобі в рота коти!
- Піду туди-то! - Ага, в сраку-баньку (тобто не дозволяють)
- А насрав твоїй мамі! (здивування або обурення)
- Підкидали як гівно на лопаті (били)
- Всрайся та не дайся - бабця виховувала онучок щодо дівочої честі (тут і нижче - Львівщина)
- Насеру ти маттери - не зроблю по твоїй волі
- Срала баба, срала, трави ся тримала, а трава ся відорвала, баба в гівно впала - коломийка
- Кидай в курву гівно, а їй сніг падає (аналог "як об стіну горохом")
- Пхай свій х.й в свою сраку - не лізь куди не просять
- Всеру ти ся - та ну тебе
- В сраці був, гівно видів - гівно знаєш
- Як за море срати (довго когось не було. у нас на Київщині теж так кажуть)
- До сраки така любов, коли х.й до сраки
- Як гівно на петельні
- Що за срака, як смердить ніяко
- Висрався на маківку (осоромити когось)

Read more... )

Read more... )
Я не можу не поділитися з вами частинкою прекрасного!!!  Прислала Леся Москаленко.

"Настю, кілька пісень і віршиків. Це мій чоловік згадав, за допомогою своєї матері, якій вже 85, а вона чула від свекрухи на сільських святах і весіллях. А частину він записав по пам"яті, бо то йому баба таке співала і на ніч розказувла. Там всюди "срака" не тому, що ми так підібрали, просто, вона там всюди. Це село Барашівка, Житомирської області. Весільну пишу так, як вони кажуть (замість "л" кажуть "в"):

Весільна (прощання млодої).

За стовом сидіва, крепко набздіва

З-за стова ідучи перднула ще вучче

Оце тобі татуню

Вийшла у сіни

Обісцяла стіни

Оце тобі мамуню

Вийшла у двір

Насрава як віл

Оце тобі братуню

(Про сеструню не можу згадати)

Розказки на ніч

- Опа-па, о-папа, чорна срака у попа, а в попиці біва, бо сметану їва

- Розкажу тобі казочку, як насрав дід на в"язочку, та й поніс та й поніс, прямо (у нашому випадку) Вовику під ніс


Read more... )

Останнім часом нас активно відвідують думки про пошук себе, свого місця в музиці... Тільки нема музикантів. Освоїти новий інструмент і почати враз грати? Не думаю, що це можливо. Як ми визначили на останній репетиції, у нас у всіх одна мета - отримувати задоволення від процесу. Але бачення реалізації цієї мети різне. Кожне бачить своє. Що б ми там не бачили, але музикантів все одно поки знайти не можемо.
Ми співаємо і співаємо. Але те, що особисто мене напружує - ми не можемо відключитися від метричності виконання. Народні пісні у первинному виконанні мають власну внутрішню ритміку, вони наче колесо, яка котиться. У нас же "бум-бум-бум". І тут мені відкрилося. Насправді ми з дитинства виростали на ритмічній музиці, і це наша проблема. Баби не чули того бум-бум-бум, тому вони не цикляться на сталій ритміці пісні, вони котять цю пісню, граються з нею, вибудовують ритмічний малюнок всередині ритмічного малюнка... Я не музикознавець, не знаю, як це виразити. Ми ж коли співаємо, то як солдати. Лише десь під кінець трохи розслабляємося і "включаємося". Або ж пісня має бути геть нестандартна, тоді може щось і вийти.
Ось ми співали "Ой, гаю мій, гаю". Майже 7 хв пісні. Але якщо вночі і в темряві, то одразу розумієш, як воно було. Коли сиділи дівчата, горіла свічка, вони за столом, поскладали руки, позакривали очі... і проживають пісню. Ніхто нікуди не спішить. Є лише вони і пісні. Це такий кайф. Це ось з останньої репи запис... Як відбивають нам: брат-до-сест-ри-ці-час-то. Чого ми не можемо переступити це??

Прослушать или скачать Цінькоторечки Ой, гаю мій, гаю бесплатно на Простоплеер

З "нестандарних" пісень є колядка така... маю, правда, запис з репетиції тільки з 2го куплету. Це з Пастирського.

Прослушать или скачать Божа мати Божим духом бесплатно на Простоплеер

А це ми переспівували Гуртоправців. Це красіво. Ме густа. Правда, не наша пісня. Але для отримування задоволення від співу саме то!

Прослушать или скачать Цінькоторечки Туман-туман бесплатно на Простоплеер

Не знаю... Поговоріть зі мною. Страшенно хочеться щось робити. Але з ким і як - невідомо. Невже ніхто не грає на перкусії? Чи ще на чому?
Знайшла сюжет з Колодія. Я писала, ми готувалися і пили самогон. Було багато ігор. Прикро, що в ефір пішло тільки про млинці та опудало. А я так гарно народжувала колоду! А потім ми ту колоду прив'язували! І женили! І в Коцюбонька грали. Але, але...
Ну і співаємо ми під час хороводів, тому у сумнівній якості)) Якби знаття, що вони окремо накладуть спів і відео, то можна було б спів і в аудіофайлі дати.
Ну але все одно, як не дивно, у мене тільки позитивні спогади про цю передачу!

Ми там з 9 хв 35 сек



Владо! Ти нас таки попалила і назвала "цінькоторечками", ааааа, ганьба!
раз, два, три, чотири
бабі вуса прикрутили
дали бабі автомат
баба стала як солдат
баба бігає по полю
і стріляє у квасолю
дідо каже: "ти дурна"
баба каже: "це війна!"

Це мені Уляна розказала таку красоту. І каже, що правильно писати "фасоля", бо це ж Львівщина, і там ніхто не каже "квасоля". А ви знаєте якісь народні українські лічилочки чи дитячі віршики? Які у вас ходили в садочку чи в школі? Бо у нас тільки про малєнького мальчіка ходили.
Це такий прямо... не знаю, позороприкол, але ми досягли такого рівня пофігістичності, що нам було посрать на ту ганьбу, яка сипалася на наші голови разом зі снігом. Показували сьогодні святкування Колодія для телеканалу ТЕТ, при чому ще вчора ми взагалі уявлення не мали, що у нас на Колодія робили...
Позавчора подзвонив Дімич, каже, так і так, дуже треба якийсь гурт, який може показати Масляну для телевізора. Нє, Дімич, кажу, я взагалі зеленого поняття про Масляну не маю. Не будемо брати участі.
А вчора після кіна, а це вже було десь аж за 22, телефонує Цикура і радісно повідомляє, що згодилася на авантюру - о 12 у нас зйомка! Тільки треба "срочно подготовицця".
Отже, вчора ми читали інтернет і розумні книжки, Саші о перші ночі Воропая по скайпу читали... Знайшли ми колоду, ноти пісень, за півгодини до зйомки вивчили ті пісні... Але насправді план порятунку від ганьби визрів ще зранку. У Нечуя-Левицького я прочитала, що молодиці ішли в корчму і квасили. От квасити ми і надумали, разом з усією знімальною групою та гостями. На щастя, з колядок лишився прекрасний самогон від баби Уляни. О, божественний нектар! Що б ми робили без нього по коліна в снігу, годину чекаючи на дрова та учасників? Коли почалися зйомки, "Цінькоторечки" були уже хароші. Саша принесла із собою сала з чорним хлібом, огірочка квашеного... Поставили посеред снігу стіл, застелили скатертину, розклалися, хряпнули.. Весело так стало! Отже, розказали ми про масляну, Саша чесно переказала усе прочитане в інтернетах таким знаймим голосом, як вона ото на семінарах заливала. Вставила пару езотеричних ремарок стосовно всепрощення. Ще ми пробували співати. Ха! Ми забули усі слова. Навіть тих пісень, які ми знали. А пісні до породілі (після народження Колодія), пісні до гри в Коцюбонька, до похорон Колодія... ті взагалі начисто. Яка ганьба! Добре, що ми так і не назвалися)) І ніхто не знатиме, хто ті дури в кадрі. Але. Все було офігезно! Все було по-справжньому, непостановочно, щиро! З матюками і молодіжним сленгом, з ржачем, із хоровим випиванням для сугреву, із купою приколів! Вперше під час гри я дуже по кіношному впала на вродливого режисера Олексія, прямо зверху, дууууже еротично! Люди падали, сміялися, перлися від процесу, мерзли, грілися... Зрештою, ми зробили опудало зими, закликали весну, палили зиму.. А потім на багатті смажили млинці. І вони були чудові, хоч тісто і замерзло перед тим мало не до криги.
Я взагалі не планувала писати це все, та побачила у [livejournal.com profile] araviya фотографію картини "Масляна", і... блін, ось по настрою та антуражу саме так і було! Ми п'яні, по коліно в снігу, із опудалом... і ВЕСЕЛО!
Я палкий прихильник "Божичів", я не казала? Вперше почула їх повноцінний концерт на квартирнику десь на Житомирській. Тоді була спокійна камерна атмосфера, був чути кожен перелив голосу... Потім, на "Концерті для Ангела", коли на сцену виходило багато гуртів, "Божичі" вразили тим, що були... природніми. Вони справді співають так легко, наче розповідають якусь історію. Наче просто говорять. Раніше здавалося, що для співу треба якось спеціально тримати губи чи напружуватися. Але "Божичі" показують, що це не так. І, що найцікавіше, до простоти треба йти дуже-дуже довго. "Божичі" йдуть до неї з 1999 року.
Різдвяний концерт це було те бездоганне поєднання спокою і динаміки, суму і радості, умиротвореності і напруження. Піснями вони справді розказували історії. Я вже не кажу про виконання, яке я потім прослуховувала ще раз вдома, і слух так нічим і не збентежився. Спокійно, ніжно, без надриву...
Безвідносно до концерту ще додам, що "Божичі" дуже багато чого роблять для поширення традиційної української культури. У частини учасників є свої фольлорні курси, дитячі фольклорні школи.. Це чи не єдині фольлористи, які зробили свій польовий архів загальнодоступним! А це неабищо :)

"Божичі"
Photobucket


Read more... )

Photobucket


Read more... )

У мене на ґрунті фольклору уже ум за розум з'їхав. Приходить смс від мі-мі-мі хлопчика: "Тільки що ламав калину. Вона в мене чомусь асоціюється з тобою. Мабуть через ті фото, де в тебе наче калинове намисто".
До останнього речення я інтерпретувала це смс, як типу: Ну чи не довбнувся хлопчина? Трахати якусь цнотливу малолітку і ще й звітуватися мені про це! Та ще й зі мною асоціюється?? Яким же це боком, цікаво?!
І лиш на останньому реченні я подумала, що то, певно, не про те....
Якось у с. Антоніна ми записали пісню. Дуже сумну. Про молоду матір, яка у відчаї від того, що лишилася сама і на руках у неї дві дитини...

Ой у лузі, на калині,
Колисала дівчинонька
Дві дитини
Колисала, ще й плакала
- До чого ж я моя мамцю
Догуляла?
Доходила, догуляла,
Що вже моя рута-м'ята ізів'яла?
Ізів'яла, ще й посохла,
Десь я в тебе, моя мамцю,
Не доросла.
Сестро ж моя, сестро рідна,
Поколиши мої дітки,
Бо я бідна.
- Ой рада б я колихати,
Не дозволять колихати
Батько й мати.
- Сестро моя, Бог з тобою,
Заберу я дрібні дітки із собою.
Єдно втоплю, друге кину,
А сама ж я, молоденька, не загину!

Сьогодні на репетиції Настя враз згадує, що записала влітку на Сумщині (попередня була з Черкащини) у с. Баба першу частину пісні! І ця пісня закінчується тим, чим починається після з с.Антоніна...). І мелодія та сама! Таким чином пазл складається, і що ж ми маємо?Read more... )
Почали за здравіє - кінчили за упокой.
Одна з речей, яка впирає мене у народних піснях - це раптові повороти сюжету, і дуже ж треба, аби хтось як не вмер, так втоп.
Ось як приклад - пісня "Люблю Ваньку-кучерявку", с.Баба.
Поки розшифровувала слова, то просто прозрівала))Ще помічала пару раз, що
пісня від дівчини обертається на пісню від чоловіка, а потім знов від
дівчини :))

Люблю Ваньку-кучерявку
В нього кудрі в три ряда
Його кудрі в три ряда
Ох! І розчешу ж я тії (русі) кудрі
Та й до дівчини піду!
Сам до дівчини піду,
Ох! Пішов би я ж до дівчини ж,
Так не знаю де живе.
Так не знаю, де живе,
Ох! Попросив я товариша,
Нехай мене проведе.
Нехай мене проведе,
Ох! А товариш кращий мене,
Він дівчину одіб'є!
Він дівчину одіб'є,
Ох! Ти товариш, вірний брате,
Дурна в тебе голова.
Дурна в тебе голова,
Ох! Єсть у мене дівчинонька,
В сім раз краща, ніж твоя (це вже типу від імені товариша...помірялися піпіськами)
В сім раз краща, ніж твоя,
Ох! Мостять-мостять мостовину,
Аж до милої двора.
Аж до милої двора,
Ох, мостовина поломалась,
А мій милий потопа! (WTF??? Хто з них двох потопа і якого біса?)
А мій милий потопа,
Ох! А ви хлопці, риболовці,
Закидайте нєвода.
Закидайте ж нєвода
Ох! Тягніть-тягніть миленького,
Бо холодная вода.
Бо холодная вода, ох!
Тягнуть-тягнуть миленького,
Аж із рота вода йде. (які романтичні подробиці...)
Аж із рота вода йде,
Ох! Ходить дєвка ж по берегу
Сама себе в груди б'є.
Сама себе в груди б'є,
Ох, да бодай ти, бистра річка
Очеретом занеслась!
Очеретом заросла,
Ох! Як ти мого миленького
Та й не тей світ занесла.

Я вважаю - це прекрасно)
Валера Гладунець замутив дитячу школу фольклору для дошкільнят, і ми туди подалися.
Раніше ми вряди-годи навідувалися у іншу фольклорну школу, але вимушені були передумати туди ходити з кількох причин. 1.ціна піднялася і стала дорожчою, ніж 90% дитячих гуртків. Це при тому, що заняття двічі на тиждень, а не тричі, як зазвичай. І платити майже 600 грн за пісеньки і таночки, які я й сама знаю... Нє. 2. Почали вимагати для відвідування довідку педіатра. Я не розумію, навіщо це. Якщо щоб прийти перший раз треба пройти всіх спеціалістів, як в садочок, то це якось дуже навіть геморойно. Якщо просто довідка, що дитина здорова, то який сенс одноразово приносити цю довідку? 3.Северина не взяли у школу, бо не доріс (хоча приймають з двох років, по ідеї). А коли я приводжу Ярослава, а сама йду кудись із Северином, то Северин дуже реве.
...Вчора було перше заняття у Гладунця. Мені дуже-дуже сподобався його підхід. Перш за все, там можна бути мамам разом з дітьми. Северин, який "не доріс" до отої школи, як виявилося, все прекрасно робить і розуміє. Просто не говорить. У попередній школі він нервувався, бо мене не пускали в клас. А тут усе чудово! Усі вправи на звуконаслідування, гейкання, дихання і т.д. він робив краще за Ярослава. Танцював, повторював усі рухи - просто ще не співав пісні, бо не говорить. Хоча й підмугикував. Йому було спокійно, що мама поруч, і коли було заняття, то він слухав і все робив.
      Валера дуже гарно поводиться з дітьми. Якщо діти починають балуватися, то він не гавкає на них, а просто бере за руку і подає позитивний приклад, відволікає чимось. Мої казяться і бігають по музею - він бере за руку і веде, показує експонати. Хтось починає вовтузитися - одразу садить на руки, звертається, зацікавлює. У цьому проявляється різниця між попередньою школою. Там хороші дівчата, але у них немає своїх дітей. А деякі моменти можуть зрозуміти тільки батьки.
     Ну і плюс Валера чоловік. Тут справа не в тому, що чоловік - кращий вчитель. А в тому, що діти бачать, що фольклором цікавляться не суто баби (а на наших репетиціях вони бачать тільки дівок).
     Структура занять хороша. Пісні, ігри, танці. Де б я ще навчилася танцювати "Гречаники", щоби аж так все розжовували, для трирічних? Ярослав був супер-пупер кавалером, танцював з двома дівчатами: одна молодша, одна старша. А Северин взагалі танцював з двома дорослими тьотями.
    Кожну пісню Валера спершу промовляє, потім діти промовляють разом з ним, потім вже співають. Деякі смішні моменти в текстах вони показують. Коротше, мої діти були у захваті!
    Єдиний мінус  - це все на території Музею декоративно-прикладного мистецтва, а ви знаєте, як наглядачі ставляться до дітей. Моїм хлопцям там важко, їм треба ПРОСТІР для дуріння.
Ну це я так піарю, тож приходьте з дітками! Нам подобається.
50 грн за заняття (1,5 - 2 години), якщо двоє дітей - 35 грн.
Правда, не знаю, на скільки часу Валери вистачить :)
Що вам сказати, друзі. Час уже втрачено. Старі люди повмирали або не хочуть співати... Люди молодші, десь 40их років, уже всі співають пісні не старовинні, а такі, як ото кажуть, "пізня лірика". Втрачаються оті мелізми, всі мелодії спрощені... З обрядових взагалі хіба зимові.
Їхали у мальовничі хутори, у хатки під стріхами, про які нам розказав Скиба. Він був там 13 років назад, як копав пастирське городище. Казав, от там старі люди, от там живі традиції!
Нема вже хутора Вівсяне, на хуторі Свинолупівка лишилося тіко двоє дачників. Позаписували у Пастирському. Але... не те. Одна, правда, гарна пісня - колядка. Жоден з нас такої не чув (хоча зазвичай з компанії ту чи іншу пісню хоч хтось, та чув), гугл такої не знає. Тож, можна сказати, свій "вдалий кадр" ми зробили.
А ось популярна і поширена всюди Меланка, але мені сподобалася)) я раніше чула коротшу версію. (ще у мене десь є гуцульський запис)

Стеценко Олександр Васильович, 1929 р.н.
с. Войтово, Луганщина.


Баба Надешка, розповідь п*ята

Я не знаю, яким шляхом, але вона це все знала. От є такі люди, які про все це відають, все знають. От тепер передають
[по телевізору] ось цих...що це якбудто все знають... та ніхто з них не поняв, що у Росії ліси будуть горіть, тому це все єрунда. А Надешка все це знала. От як, скажи, могло статися, що з нашого села під час окупації німецької виїхало дуже мало людей в Німеччину?
Коли вибрали старостою мого батька Василя, він пішов до баби Надешки: “Шо робить, чорт йо зна”.
А она каже: “Знаєш, от ти роботяга хороший, але не дуже розумний. Знаєш, чого бояться німці?” – “Не знаю”, - “А чухна! [корости]”. Не партизанів. Нє, партизанів то радянська версія, а народна – чухно. Чухно заразна хвороба, передається дуже хутко. Дуже свербить тіло покривається цими [струпами]... І німці боялися цього срах. А наше село було заражене чухном. Тому шо в Копиталівці, а це сусіднє село, хтось заразився. І його не взяли в Німеччину. То зразу в нашому селі всі заразилися чухном і всі ходили і чухали себе. І співали: “Наші їдуть, ваші йдуть, наші ваших підвезуть!”. І так безкінечно чухалися. Ну говорили, шо це батько мій дуже розумний чоловік, шо він придумав, як спасти село від окупації, але то баба Надешка.

Стеценко Олександр Васильович, 1929 р.н.
с. Войтово, Луганщина.

(розшифровка запису)

Баба Надешка, розповідь перша
           Як я був малий, мій батько Василь казав: “Синку, ти бачиш місяць?” – “Так, кажу, бачу” – “А ти бачиш, що на місяці?” – “Ні, кажу, не бачу, місяць як місяць - світе” – “А, каже, то брат брата вилами колеть” – “А за шо?” – “А знає за шо. Я тобі байку розповім”.
Я в то, каже не вірю, але і вірю. У нашому селі робиться щось таке незвичайне. Коли, каже, місяць дуже світить яскраво, то вночі, коли все затихає, по вулиці колесо котиться. І на цьому колесі – чайник. І от біля кого колесо те зупиниться, фіртка у двір відкривається, і це колесо з чайником закочується. І не куди-небудь, а туди, де в хліві стоїть корова. І ось чайник цей чомусь сходить з цього колеса, туди, до корови у хліві, а на ранок молока – нема.

[як батько оповідувача Василь дізнався про ці “дива”]

         Жінка каже: “Василю... (Це от..мати моя каже) Чому молока немає?”
Ну а батько як передовий колгоспник говорить: “Десь спала наша у той час, коли інші корови їли траву”. На слідуючи ніч те саме повторялося. Тоді батько думає: ага, це щось не те. І він уже не спав, і все те бачив. І коли колесо у наш двір приїхало, чайник пішов туди в хлів, там, де корова, він без всякого взяв собі палку добру... А він б, між іншим, мав георгієвський хрест за те, що у першу вітчизняну війну російського офіцера спас від германської шашки. Він гвинтівку цю свою отак перед офіцером підняв і цей германець не зумів забить офіцера. І батько був не з боязких, і коли зайшов у цей хлів, то він нічого не побачив. Він тільки побачив корову, відро якесь – те, що Варка (моя мати) наготувала... А в відрі є чуть-чуть молока, чайника нема. І бачить, що на дручку в хліві нитка висить. Він подумав: а шо це за нитка? Нитка з голкою. І він дума: це мабуть Варка щось шила, нитку забула і повісила. І він узяв і цю нитку зав’язав отак, щоб голка не впала. У нашому роду так: якщо хтось щось десь поклав, то воно повинно там і лежать.
          А ранком... А він вставав завжди рано, до сходу сонця. Він рано лягав і рано вставав. І коли він увійшов у хлів, то він побачив, шо там, на налигачі, висить жінка, дуже знайома – баба Надешка. А баба Надешка жила на краю села і її вважали відьмою. Висить жива.
           От є погані відьми, а є хороші. Надешка була хороша.
           От вона попалась. Каже батько:
- Я зараз піду до церкви, я знаю, як молитися, і тобі буде кінець, бабо.
           А вона каже:
- Василь, ти не підеш. Тому шо якщо підеш і ти мене знищиш як відьму, хоч я і не відьма, а баба Надешка... Але у мене є така сила, яка мені дозволяє жити, жити коров’ячим молоком. Мені без коров’ячого молока не можна. Город – те шо я саджу – то для того, щоб люди просто бачили... А ще чому село наше тіки розквітає? Глянь, ніхто не вмирає поганою смертю, люди народжуються, дітки веселі, співають. Тому шо я тут є, я добра, і коли ти мене знищиш, то це буде для всіх погано. Відпусти мене.
         І він її відпустив. Більше вже колесо не котилося по селу, тому шо вона дала слово не доїти корів.

        Але почалися другі чудовища...
Оце маю потік свідомості стосовно чарів та відьом. Це не стаття, лиш цитати-думки навколо.
Прочитала цікавий збірник документальних свідчень про відьомство-чаровництво в Україні (В.Антонович. Чари на Україні. Львів, 1905). Не полінюся передрукувати кілька цитат:
          "В 1700 р. розбирано в ковельськім маґістраті справу скарги міщанина Федора Андрієвича на Жида Авраама Іршовича і на Жидівку Пейсю за те, що остання зловила позовникового кота, знесла його до дому Іршовича і там зчистила ("розчлєніла"). Андрієвич вірив, що такий поступок може накликати на нього і його родину хоробу. Іршович знов виясняв, що зчищенє кота зроблено "не зі злоби до христіян, але виключно на лікарство" (...) Магістрат увільняє його від відповідальності за такої умови: "... що він у товаристві двох минших осілих Жидів виголосить у синагозї відповідно до жидівського звичаю присягу, "що зчистив кота не зі злоби до христіян, але для облегшення власної хороби; що він відрізаних частин не мочив ні в меді, ні в пиві, ні в горівці, ні в воді і не казав робити те ні жінці, ні своїм домашнім" (...) "а відрізані часті кота мав Іршович зложити у маґістраті".
         Або:
        "Та головний закид проти Середи був той, що він дав міщанцї Духинській якусь мішанину, якою вона обляла мельника Карпа, коли той цілковито пяний лежав на дорозі без чутя, наслїдком чого Карпови спаралїзувало обі ноги".
         Рецепти зрадливим дружинам на замітку:
"В 1731 р. розбирано в барськім замку таку справу між шляхтичами Гольчинським і Новосельським. Новосельський хвалив ся перед сусідами, що якби жінка Гольчинського жила в однім селі з ним, то він мав би певно з нею любовні зносини, а чоловік не знав би нічого, бо він напоїв би його відваром чемериці з відомими йому приправами. Випивши таку мїшанину, муж тратить можливість слїдити за поведенєм жінки".
         Рецепт для тих, кому кортить:
"В 1749 р. переслуховано в камінецькім ґродськім суді парубка Андрія, обжалуваного за незаконні зносини зі шляхтянкою Ружковською. Обжалуваний зізнав, що він дійсно кілька літ зносив ся з Ружковською, пробував відпекати ся від неї, утікав з її дому десять раз, але вона ріжними способами приневолювала його вертати назад. Для того вона по кожній його втецї звертала ся до чарів, які робила для неї близька їй жінка Явдоха: вона трясла плотом, сипала гаряче вугля і бігала гола довкола дому; потім пересипала вуглє на власну сорочку і прикривала горшком. Коли сорочка не займала ся, то се було знаком, що Андрій верне до дому. Раз він не хотїв вертати і відпокутував за те тяжкою хоробою".

Далі вже мої власні "спостереження" (з фольклору). Взагалі часто вчиняли всякі чари переливаючи, виливаючи, зливаючи якесь "зіллє". Аби його приготувати, то частенько варили якісь корінці, які потім зливали. Силу мала купіль, яку треба було зливати кудись, де хтось, скажімо, міг переступити те місце. У Антоновича є згадки про суд на жінкою, котра свої зливки після купелі виливала на дорогу, а вони були шкідливі, бо та жінка була "хора". Купальскі пісні теж про зливання купелі:
ууууууу! УУУУУУ!!! )
Чемериця біла (Veratrum album L.)

Чемериця біла (Veratrum album L.)

Але навряд чи її використовували як любовне зілля, адже навіть мала концентрація кореневої отрути призводила до зупинки дихання і смерті. То скоріше відьомське зілля. Он же і в піснях співають, що відьми потруїли дітей - тобто трохи схибили із рецептом і отаке от сталося. Аби ж знати, що за коріння копали біля річок задля любові! Цікаво, чи є дослідження на цю тему? ;))

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 02:35 am
Powered by Dreamwidth Studios