Хотіла я для журналу "Люблю каву!" зробити репортаж про каву в Чіапасі. Ну, це типу другий в мекстиці штат за кількістю виробництва кави.


Для цього написала в одну компанію-виробник, а потім ще й дізналася, що можна поїхати у тур на плантацію за 1200 грн. Нема дурних, умний в гору нє пойдьоть, умний гору обойдьоть! Вирішила не тратитися на тур, а поїхати самостійно.

В той час я почала активно практикувати посміхання, тож скоро завела купу друзів у хостелі. І от вони мені розповіли про те, що є якесь місце, куди можна поїхати своїм ходом, і що там місцеві вирощують каву.
І от, підбивши на це діло одного з працівників хостела, ми вирушили в гори до плантацій. Дві години по серпантину, одна пересадка, і от ми вже близько до зірок, на вершечку Чіапасу.


Останній водій підтвердив: так, тут люди вирощують каву. Ну воно і видно: схили гір були покриті кавовими деревами: зараз несезон для зернят, але плантації є. Заїжджаємо у найвище село (те, яке нам рекомендували), питаємо людей... Мужик неохоче каже, що так, внизу вулиці є місце, де виробляють каву. Ідемо туди - нічого не видно. Починаємо питати людей, всі нам кажуть, що знати не знають ні про яку каву. При чому виглядає це так: маленьке кавове господарство, біля нього хата і люди сидять. Питаємо:
- Ви каву вирощуєте?
- Нє, нє...
- А що ж це за плантація?
- Ну та таке...
- Так вирощуєте?
- Ну дааааааааа.... Але ми самі це п'ємо.
- А можна подивитися?
- ну ніііі..
- А як п'єте каву?
- Ну, сушимо 3 дні, мелемо і п'ємо.
- А можете пригостити або продати нам трохи?
- Ні, нічого не маємо.
- А можна до вас в туалет сходити?
- У нас нема туалету.
- WTF??
- Підіть нагору, у них є.

Йдемо нагору, там діалог повторюється один в один. Тобто каву вони не роблять, туалету у них нема, ідіть нагору.
Продовжуємо опитування, на більшість питань відповідь одна: "Ні". "Слухай, кажу, по-моєму вони нас сприймають як шпигунів" - "Угу..."

Read more... )

Bad girls

Jul. 4th, 2014 05:38 pm
У Паленке довелося мені навідатися до місцевого стрип-клубу. Давно хотіла зробити це, але вдома ніхто не погоджувався скласти мені компанію. Тож компанію знайшла аж в Мексиці.

Але місцевий попередив: це страх, а не заклад. Я не повірила, пішла перевіряти.

Невеликий натовп на вході. Мій супровідник уточнює у охоронця, чи точно цей клуб безпечний для дівчини. Його запевняють, що так.

Ще на вході стикаюся з «дівчиною». Вона величезна, ми б сказали «дебела». Не товста, ні. Просто величезна. З великою целюлітною дупою. Клуб всередині шумний, наповнений димом. На подіумі така сама величезна дівчина повільно ходить від одного шеста до іншого. Нам приносять відро пива. Пляшками тут не вийде купувати, тільки оптом – по 5 у відрі. Дівчата, що змінюють одна одну, такого ж типажу: дебелі, з великими целюлітними дупами. О так, після цього я перестала комплексувати в Мексиці щодо целюліту і одягнула свої куценькі шортики.

Дівчата НЕ ТАНЦЮВАЛИ. Вони роздягалися, проходжуючись від одного шеста до іншого. Як зізнався потім мій попутник, у нього навіть жодного разу не було ерекції. У мене теж, що вже. Він пропонував замовити мені приватний танець, але я так і не вибрала нікого. Взагалі нічого не ворухнулося. Аж захотілося піднятися на сцену і станцювати. Хоч я так і не танцюю. Але просто рухаючись, думаю, порвала б місцеву публіку.

Та я і так рвала. Народ вилуплявся на мене, як на небачену птицю. Я була дівчина-глядачка, я була худа… Це вражало. Один навіть підсів до мене, цокався пивом і строїв очки.

Туалету для жінок нема в принципі. Прийшлося йти «за куліси». Тепер уже вилуплялися дівчата.
«Тепер я просто мушу тебе повести в київський Dolls», каже мій попутник. «Щоб ти порівняла найгірший стрип-клуб і найкращий».


Зараз їжджу по тих самих місцях, у яких вже була у далекому 2011... Тільки тоді про ці місця мені чогось не писалося.
Я взагалі трохи засмучена, що поки не відкриваю нову Мексику. Але, з іншого боку, повертаючись у старі місця мені іноді вдається зазирнути під поверхню, трошки глибше. Дуже хотіла от "прям щаз" їхати на північ від Мехіко-сіті, у пустелю. Ні, ну має ж віддана прихильниця Кастанеди (Кастаньєди, якщо по-мексиканськи) нарешті потрапити у пустелю. Але, як мені сказали, я ще не готова і мені треба узбагоіцца. Я дійсно трохи не готова, думки мчать швидко-швидко, важко привчитии себе до думки, що можна розслабитися і просто насолоджуватися: спокоєм, природою, книжкою. Я уражена київським ритмом: заробляти, заробляти, заробляти, швидше, швидше... День за днем тут я стаю дедалі спокійнішою.
Цей перелам стався зі мною у Паленке.
Це - давній комплекс руїн, дуже гарний і самобутній. На відміну від Чічен-іци він не уражений туристичною істерією, тому там можна просто прийти і помедитувати. Я вилізла на піраміду сонця і подихала трохи вайвейшн, а потім подумала про всяке. Як от про те, що надто сильно почала прив'язуватися до речей, людей і ситуацій, і так само сильно страждаю, коли втрачаю їх. Але ж можна жити і не прив'язуватися, і проживати таке ж задоволення від дотикання до речей-людей-ситуацій...але легко відпускати їх, коли що. Раніше я так уміла) І от, дихаючи на піраміді у Паленке, я зрозуміла, що треба змінити ставлення. І змінила. І узбагоілась.




Саме давнє місто величезне і не розкопане ще до кінця. Всього тут 1400 споруд, частина з них у джунглях, але найгарніші кукльтові споруди розчищені і доступні для підйому і часом навіть входження всередину.




Ще тут багато мавп, чорних і волохатих. Вночі мавпи кричать, як скажені. А ще вночі вилітають сотні світлячків, і це щось із чимось... Ох.
ну і фотки, стягнені з нету (у кого руки не з жопи)


Як вам розповісти про місто, у яке я закохана?

Як взагалі прийнято розповідати про міста? Описувати одне за одним всі визначні місця? Собори, церкви, ринки, площі... Як на мене, це нудно. Та і не дивилася я на Сан Крістобаль у такому зрізі... Взагалі найкраще - це показати класні фотографії. Але на лихо Сан Крістобаль геть не фотогенічне місто. Здавалося б, це суперечить здоровому ґлузду: як красиве місто може не виходити на фотографіях? Ну якось та може. Вузькі вулички з низькими кольоровими будинками... коли повз проїздить машина (а вона проїздить), то на фотографії машина затуляє половину будинку... Та і прямі вулиці не лишають місця для польоту фантазії... Виходить якась лажа:

DSC_5779

Read more... )
DSC_5801
А ще в місті кльовий бурштин і шкіряні сумки.. але от цього разу сумку я знову не купила... ну нічо, дасть Бог не востаннє... Коротше, будете в Мексиці - не пропустіть Сан Крістобаль!
Ну і два записи з тих же місць з минулої поїздки:
не день,а риба-фігня
Чіапаське традитційне ткання
Два роки назад я охала і ахала, пишучи про "тихий захід прекрасного", маючи на увазі, що з мексиканським текстилем "всьо пропало". Але після занурення у ситуацію із українським традиційним текстилем, а також після подальшого занурення у мексиканську тему, я можу сказати, що дай Бог нам такий захід, як у них!
Отже, сьогодні я пішла у "Центр текстилю світу майя" (Centro de Textiles del Mundo Maya),який знаходиться у місті Сан Крістобаль, штат Чіапас. Цей центр був відбудований на гроші крупного мексиканського банку (!), за підтримки місцевої влади штату Чіапас та Інституту антопології і історії.  По суті, під центр відреставрували та адаптували під музей церковні приміщення 16 століття. Цей банк не лише профінансував музей,створення експозиції,реставрацію та консервацію зразків, а й вкладає гроші у те, аби індіанці ткали і відроджували мистецтво. Без дотацій ткацтво вимирає, а так індіанкам вигідно і навіть престижно заморочуватися з тканням. Коротше, гроші ідуть не лише у бездушне, а й в людей.

На першому поверсі - історичний музей. На другому - власне, центр текстилю майя.
Сам історичний музей, після Мексиканського музею історії та антропології, не дуже й чіпає. Але там представлені зразки текстилю з 7 сторіччя н.е., при тому толково так представлені, з підсвіткою - аби видно було переплетення.
DSC_5710
Read more... )
Вчорашній день був особливим у тому плані, що ми цілий день бігали, як оглашені, але ніц не встигли із запланованого по ткацтву.
Спершу довго шукали "культурний центр", який виявився закритим. Потім пішли в організацію, яка займається збереженням ткання з 70-их років і мали прекрасну розмову: "Добрий день, чи тут говорить хтось англійською?" - "ні".. - "Чи у вас є якісь буклети або книжки з інформацією?" - "ні..". - "чи можна десь у місті знайти якусь інформацію?" - "Ні, пардоньте..."
Далі побігли у бібліотеку На Болом - це дім-музей, де зібрана найбільша бібліотека майа. Перепитали у охоронця, чи вона працює, він запевнив, що працює... ага. Виявилося, по вихідних відкрите тільки саме приміщення, а взяти книжки можна у будні до 4 pm. Я була дууууже зла, бо витратила на вхід у бібліотеку із закритими стелажами 40 песо.
Далі ми помчали у туристичний центр і спитали, в яких музеях є експозиції з ткацтвом. Нам відповіли, що у тому і у тому, але там якраз зміна експозиції. Але можете навідатися. Ми пішли - все було закрито.
Потім помчали у Сінакантан - друге поселення ткачів. Доки пообідлали, доки знайшли, звідки їхати... приїхали вже туди у сутінках. Нас запросили у дім типу як показати ткацтво і продати товар, дозволили фоткати (зазвичай інідіанки не дозволяють), але мій ветеран-фотик просто не витягнув у такому світлі ніяких фоток. Почала розпитувати тих людей, чому вони всі ходять у фіолетовому (всі жінки! тільки у фіолетовому!). Мені відповіли: ну.... нам просто дуже подобається цей колір! Це як у Ладаку: що це за руїни? що це за будинок? - ну, це просто старий будинок...
Далі виявилося, що автобуси уже не ходять у Сан Крістобаль, і що треба брати колективо. Ми всілися у машину і стояли хвилин 30, бо водій чекав ще двох осіб, аби поїхати. Коли ми спитали, чи буде рейс, якщо не буде двох осіб - він сказав. що ні, і що він тут живе. Ми запропонували заплатити за ще одну людину, але він не погодився.
Таким чином ми, а зокрема я, із усіма грошима і всією технікою, пішли стопити на нічну трасу. Було темно і страшенно холодно, зазвичай ми ходимо тут у двох кофтах і куртці ввечері, а опинилися у самих футболочках на вулиці, бо вдень було жарко. Застопився пікап і нас посадили у кузов. Ми думали, ми дуба вріжемо від холоду! Притислися одне до одного і дивилися на величезний місяць і зірки...
Потім побігли на базар за сувенірами, але базар уже закрився.
Read more... )
    Ось, бува, приїдеш в якесь місце, захопишся ним, полюбиш.. Його кольори, людей, атмосферу. Все потроху. А потім враз щось стається, що все твоє перебування тут набуває певного сенсу. Так було у штаті Чіапас, у Сан Крістобаль де лас Касас.
    Спершу нас захопили всякі масвжиткові текстильні штучки настільки, що ми мало не пропустили те, чим славиться Чіапас. А помітили ми «це» випадково, коли, за звичкою, зазирнули у прочинені ворота до внутрішнього дворика. Уляна сказала: «Дивися, вона тче по-старинці, прив’язала станок до дерева!». Ми зазирнули вже разом – справді! Та конструкція, яку я до цього бачила лиш на малюнках у якихось ацтекських хроніках, тепер була на відстані двох метрів. Ми спитали дозволу сфотографувати, і, як не дивно, його отримали. А коли зайшли всередину і глянули, що ж вона робить, то світ… вимкнувся.
Photobucket
    Її руки вплітали у дуже тонку і рясну білу канву червоні нитки… Це перетворювалося на неймовірний геометричний візерунок. Такої тонкої і прекрасної роботи не знайдеш на ринку. Бо така робота або страшенно коштовна, або безцінна. Вона ткала за давніми традиціями майа, ткала собі «вишиту сорочку», яку місцеві називають huipiles (власне, це типу блузка). Ми пройшли до світлиці і побачили інші зразки ткацтва. То було сильніше, ніж усі враження усіх попередніх днів. Світ відступив на задній план, коли ми бачили цю роботу. Наче зійшло сонце.
   
Photobucket
    Традиційному ткацтву майа уже понад 2000 років. Воно якимось дивом пережило колапс Класичної культури майа і завоювання у 16 столітті. Коли на береги Америки прийшли конкістадори, то організували серед місцевих індіанців примусові роботи, на яких майа ткали, а потім вимушено здавали одяг за цінами, які були нижче собівартості. Потім ці ж речі продавали тим же індіанцям за високою ціною. Самі білі гребували носити індіанський одяг, імпортуючи свій гардероб з Європи та Азії. І лише з 70-их років 20 століття текстильні вироби майа почали виходити на не-індіанський ринок у зв’язку зі сплеском туристичного інтересу до країни.
Read more... )

Profile

gohatto_n

November 2014

S M T W T F S
      1
2345678
910 1112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 23rd, 2017 05:42 am
Powered by Dreamwidth Studios