А це ми воспєваєм...
Feb. 25th, 2011 11:14 am
Взагалі-то я не хотіла одягати костюм, хотілося так у простому одязі. Бо ці всі костюми ніби відмежовують нас від людей, створюють бар*єр. Але ж народна пісня на те і народна, аби бути на одному подиху з нами, з часом, з життям. Але до народного одягу у мене своє ставлення. Мені нереально подобається оця купа різних спідниць, оці сорочки довгі, а над ними спідниці, а над ними фартушки, і ще ж керсетка, і виріз на грудях такий, аби дитину годувати (або руку запустити). І купа коралів, всіляких намист... Якби ж я була чоловіком, то мені голову від цього б рвало у еротічєском плані. Мені і так голову рве, але ж мені не дасть ніяка дівка) Це ж так.... Брязкіт дукачиків, поступово "розбирати" все це багацтво, всю цю тканину, купа спідниць, там поки доберешся до тіла! А як хвилююче, коли таки доберешся!
Я коли оцю свою сорочку придбала, вона якась така... З особливою енерегтикою. Я у ній спала, просто не могла зняти наніч, вона мене наповнювала чимсь таким! Здавалося б, така невиразна, а щось в собі таке має!
(ось завжди так весною. Що не пост - все про те саме)