gohatto_n | Entries tagged with кіноінємци

Мене пруть наші ЗМІ. Не лише ЗМІ, насправді. А всі, хто забивають гвіздки у труну української мови. Бо це ж давно відомо: грамотні, освічені люди не будуть нищити. Вони будуть поважати і своє, і чуже. Натомість от прекрасний прес-реліз від 1+1. "с цикла", "на зрителя", "единый охранник". Це перли! Зате російською. Зате "еліта". Зате "не селюки". Зате забили гвіздочок.
Дуже швидко "Телекритика" зняла цей перл, аби не ганьбитися, але фейсбуківці встигли зробити прінтскрін.

Я не розумію. Ну от ЧОМУ оцим всім власникам ЗМІ не організувати журналістам курси російської мови хоча б? Раз вже провадять таку політику русифікації, так робили б її грамотно, чи що.

Розказати цю історію – рівносильно написати «я ідіотка», але правди ніде діти, бо так і є. Я умудрилася знайти проблеми на свою голову на рівному місці, де ніщо не передбачало біди.

А сталося це так. Після шестигодинного вибирання по бездоріжжю через перевали у 4800 метрів я нарешті виїхала на рівну дорогу – на асфальт. Не знаю, як то сталося, але в якийсь момент у мене виключилася увага, я почала ловити гав, а отямилася тоді, коли мій моц на швидкості десь з пісят км/год летів у напрямку урвища, за яким воркотів Інд. Часу вписатися у поворот не було, і мені нічого не лишалося, як екстрено вигальмуватися, тобто, по суті, власним носом. Правда, падати мене давно вчили, і носа я берегла, натомість гальмувала руками і колінами. Гепнулася я добряче, чую – боляче страшенно. Дивлюся на ногу – штанина в хлам, звідтіля виглядає біле («йооо, до кістки прорвала..»). Перчатки теж порвані, лікоть саднить, лажа. Якісь машини проїжджають, зупиняються, питають, чи потрібна допомога. Я в стані шоку, всіх відправляю, мовляв, все гаразд. Таки хлопці з вантажівки якоїсь вилазять, піднімають моц, я на нього сідаю і кудись від’їжджаю. Потім десь стаю, дістаю аптечку, в якій звісно ж нема бинта («Я у всі поїздки брала бинт, жодного разу не знадобилося, то навіщо зараз братиму?»). Я виливаю на рану перекис, перу в бутильованій воді з милом бандану, примотую її пластирем. Тут відчуваю – щось мені недобре. Нудить і в туалет по великому хочеться. «Адреналін виходить» - думаю я собі, згадуючи точно такий стан на пологах. Ще в голову лізуть жарти про адреналін коричневого кольору)) Встаю, аби відійти хоч трохи і проблюватися, і тут у мене все пливе і я осідаю… в очах темніє, нудить страшенно, лягаю на каміння і згадую «Битву націй», де медсестра ноги чуваку піднімала і холодом обдувала. Ноги підняти я не можу, але якимсь чином розстібаю куртку і далі туман-туман… Лежала я на тому узбіччі не знаю скільки, недовго. Потім стало легше, облилася водою, поповзла до Інду срати, пардон) Після цього стало взагалі добре, відчуваю, що їхати можу, головне якось ногу зігнути. Пам’ятаю, що у найближчому селі є військова залога, а у них мусить бути медик. Пам’ятаю, важко було сісти)) А ще важче було ногу зігнути, згинала з «АААААА!!!!!» (наступну добу добирання до Лє кожен маневр на мотоциклі у мене супроводжувався «АААА!!!», або «ААААА, б***, якого х*** зупинився серед дороги, як же я тепер на першу переключуся, ААААА???!!!»).

( Read more... )

Знайшла оголошення, що шукають викладачів в гурток журналістики. Написала. Приходить відповідь без жодного розділового знака, мовляв, передзвоніть мені. Передзвонюю. Жінка взагалі не вдупляє, про що я кажу... я їй кажу, що прочитала про вакансію викладача журналістики, а вона мені "ну так что же вы не говорите, что вы по объявлению в интернете на учителя в кружок"? Ок.
Я взагалі туди писала, бо давно хочу щось викладати. Ну, я хотіла типу історію викладати. Знаєте, отак подати, аби люди пишалися своєю національною історією. Про журналістику не думала. Але мені, в принципі, байдуже, можна й журналістику, хоча смислу в цьому не бачу, все одно хороші журналісти нафіг треба в країні, де нема журналістики. Ну, тобто оскільки центр прямо біля дому, то я думала про таке собі хобі.. ну і щоб гроші капали мінімальні. Я уявляла собі ну гривень 700...
НО НЕ 250!!!!!!!!!!
Мені за 1 групу, заняття двічі на тиждень по 2 години запропонували 250 грн. Спасибі, рідні :) Звісно, якщо у мене педстаж, то буде більше. Та нахрен комусь треба педстаж? За що надбавка? Їм треба люди, які б горіли справою. А не "педагоги". Знаємо ми цих педагогів...
Ну ок, я могла б і безплатно викладати. От прийти - і викладати. Але ні. Мені запропонували самій пройтися по школах і зібрати собі дітей в групу. Ну мені ось це робити точно впадло.
Крім того, мені сказали, що це на 50% авторська програма. Ок, питаю я, а решта 50%? А решта, кажуть мені, це якась типова програма з журналістики. Агов, журналісти, ви можете собі уявити типову програму з журналістики? Та нам в ІнЖУ практично кожен викладач казав щось типу "забудьте про те, що вам казали попередники!". Тут типовими може бути хіба поділ на жанри... Ну коротше.
Справа навіть не в тому, що мене обурило особисто це все діло. Я знала, куди телефоную. Але ж за державу обідно, нє? Як може викладач хотіти робити революцію чи елементарно розвиватися і творчо зростати, хотіти урізноманітнити свою програму, якщо йому платять 250 грн за групу? Це ж просто смішно... Що ці люди вкладають в дітей?

Ну я навіть, до речі, готова була б пройтися по школі і зібрати гурток типу юних істориків (хоча хреновий з мене історик, але я б готувалася))). Але як уявлю, що мені пропонують "типову програму", яку я можу міняти лише на "20%" , як сказала мені жіночка. Ну що там може бути в тій програмі хорошого....

Та просто все це боляче і прикро.

От прийшов троль у пост про сраку. І написав, мовляв, оужас, як вам не соромно! Троль і троль, думаю я. Але ні! У "Дівчатах" отримую коментарі: "Гм......Настю, це ж спільнота, не всім учасницям приємна і доречна ця тема, можливо все є є певна і етика і подібні теми писати в своєму блозі?", або "Розумію, що це репертуар Насті-та вже переборчик".

Здавалося б, срака (попа, дупа, задниця, м'яке місце, п'ята точка) є такою самою частиною тіла, як рука, нога чи ніс. Те саме стосується і піськи, але цю частину тіла я сьогодні не зачіпатиму. Нам так само було б прикро бути без сраки, як без руки чи ноги. Мало того, аби ми позбулися сраки, то дуже швидко померли б від інтоксикації. А ось без руки і ноги вижили б. То чому на сраку накладене таке табу?
Я не знаю про дохристиянські часи, але можу сказати про христиняські. Християнство завжди косо дивилося у бік сраки. По-перше, бо через сраку виходило "диявольське". Якщо вірити давнім українським легендам про створення світу, то Бог зліпив з глини людину та й поставив сушитися. А Диявол взяв і обплював Боже творіння. Стала вся людина обхаркана... Бог побачив то, засмутився і вивернув людину навиворіт, сховавши усі нечистоти всередині. Саме тому у людини в нутрощах чортове харкотиння - кров, киші, сеча і лайно.
Потім християнству по всій Європі аж заклинило на "поганості" дупи. Дупа асоціювалася не лише з диявольськими "нечистотами", які аж ніяк не личили істоті, створеній по образу Бога (адже у Бога, зрозуміло, ніяких виділень не мусило бути), а й з марнуванням сімені, здійсненим содомитами. То ж великий гріх був, якщо людина не давала життя своїм сіменем, тобто практикувала мастурбацію, оральний та анальний секс. На ці три речі було накладене невимовне, просто неймовірне ТАБУ. Почитайте Р.Мюшамбле "Оргазм і Захід" (вид. Темпора), якщо зможете вгристи поганючий і невичитаний переклад. У 16-17 ст гомосексуалів спалювали на вогнищах, пізніше - неймовірно жорстко засуджували.
Мені хотілося б розвинути цю тему, але я ніколи не займалася вивченням прийняття свого тіла і його окремих частин в контексті історії, тому краще б на цю тему сказали фахівці... Може тут є фахівці?
У будь-якому разі, чи розумієте ви, ті, хто так лякається природніх частин тіла, що ви просто відсікаєте від себе частину самих себе?
На тему прийняття гарно писав Ошо: "В вас есть гнев, секс, жадность - не вы создали их; это такие же жизненные реалии, как глаза или руки. Можно придумывать им различные имена, называть уродливыми или прекрасными, но убить их невозможно. Ничего невозможно убрать из существования, ничто не может быть разрушено. (...) Трансформация случается при тотальном приятии всего своего существа. Тогда, совершенно неожиданно, все встает на свои места; принимается и трансформируется и гнев, и жадность. Тогда, без какой-либо попытки отсечь нечто от вашей сути, перестраивается все ваше существо".
А стосовно сраки у фольклорі, то це слово вживалося дуже багатогранно. Це була і срака як така, і Срака як Концепт) Тож давайте приймемо сраку як таку і сраку як концепт, і буде нам щастя! Нам все одно з цим жити, хочемо ми цього чи ні. Ми можемо не "пожимати руку" нашому члену, але від того він не зникне, а сідушка на унітазі буде обсциканою. Ми можемо кривитися на сраку, але від того вона не перестане бути привабливою для інших, не перестане (надіюся!) нести своєї функції очищення організму, як і не почне срати фіалками. Ми такі, які ми є. Давайте любити себе повністю!

І, до речі. Секс у селах БУВ!

Довго добивалася від одного представника мексиканської жіночої організації коментар стосовно ситуації із жінками у Мексиці. Довго. Нарешті він його надав. У такій формі, гг:

Hello Nastya,

I am sorry to forget answer your question, I do it now, but in spanish, you can use a translator ( I dont have enough words in english to explain all this)
1.- ¿Cuál es la diferencia en la educación de niños y niñas en las comunidades indígenas?
Los niños reciben la misma oportunidad de educacion en la escuela primaria, de los 6 a los 11 años de edad,
la escuela primaria es gratuita, en la mayoria de las comunidades la educacion es en dos idiomas (la lengua local y el español como segunda lengua), la asistencia a la escuela es por las mañanas, despues de la escuela las niñas regularmente ayudan a la mama en las labores de casa, estas pueden ser en la cocina, limpieza, preparacion de comida, recolecta de frutos y artesanias,
los niños por el contrario solamente asiten a la escuela por las mañanas y por la tarde no desempeñan ninguna actividad para ayudar en casa (esta labor es exclusiva de las mujeres) este es un fenomeno cultural que denota la formacion educacion en casa de los menores,
Los niños despues de terminada la escuela primaria (leer, sumar, escribir) a los 11 años de edad van con el padre a sembrar en el campo, es entonces cuando el niño experimenta un cambio, ya que de los 11 a los 14 años de edad el se vuelve productivo para la comunidad y crece jerarquicamente, despues de esto los integrantes femeninos de su familia incluyendo la madre quedan subordinados a su autoridad, las hermanas entonces ahora sirven a el,
la escuela secundaria tambien es gratuita pero ya depende de las necesidades economicas de cada familia si los niños son enviados a la escuela o no, ya que a los 13 años de edad los niños pueden ser mas productivos y contribuir a la economia famliar, ya sea vendiendo los productos fuera de casa o produciendo artesanias en casa,
ambos (niños y niñas) reciben la misma oportinidad de educacion, la diferencia radica cuando ellos pueden ser producitivos con su fuerza de trabajo, ya que no es una opcion para ellos decidir si quiedren trabajar o no, son lo padres quienes deciden esto,
La escela preparatoria, es costosa para los indigenas, ya que el gobierno no te propociona el material suficiente para el estudio (libros por ejemplo) y la mayoria de la genet no tiene el recuros economico necesario para comprarlos,

2. ¿Cuál es la ocupación principal de trabajo \ de las mujeres indígenas? Hacer artesanías es la ocupación principal de ellos? ¿Qué perspectivas tienen?
la actividad economica principal es la agricultura, la siembra esta a cargo de los hombres, y la recolecta por homebres y mujeres,
las artesanias es una actividad secundaria, ya que la venta de artesanias no es un mercado muy amplio que genere ganancias suficientes para el sustento de la familia, por ejemplo el traje de la foto de mi perfil tiene un costo de 700 a 1000 pesos aproximadamente, el tiempo de trabajo para estas prendas es de 4 meses aproximadamente, puedes calcular que el costo de este trabajo es muy bajo para el esfuerzo de realizacion,
Este tipo de artesanias son confeccionadas por las familias indigenas (mujeres) que por generaciones se han dedicado a eso, la venta de este tipo de artesanias es un poco dificil, ya que las prendas son demasiado tradicional, asi que el turismo dificilmente compra todo este tipo de artesanias que ellas hacen,
Las opciones son formar cooperativas indigenas para homologar el costo de venta, pero la introduccion de artesanias de otros lugares no te permite tener un buen margen de ganancia,

3. Todos estos productos textiles que se venden en el mercado de masas, que los hizo? Están hechas por las mujeres locales, o es sólo una realización de los productos de consumo de China o Perú? Cómo las mujeres indígenas pueden ganar muchos se dan cuenta de sus productos? Es trabajo de los niños de todo esto?
Es facilidentificar las artesanias locales de aquellas que han sido introducidas (peru, china) la artesania local no tiene distintivos de "llamas" por ejemplo, y su confeccion es imperfecta, puedes ver el trabajo artesanal con las imperfecciones de este tipode tranbajo (costuras mal bordadas que a simple vista parecieran pasar desapercibidas, ademas la artesania local tiene el distintivo de flores muy coloridas,
Como te respondi en la pregunta anterior, la venta de este tipo de artesanias es dificil, ya que la gente quiere pagar lo mas barato pos este tipo de artesanias, sin tomar en cuanta el tiempo de trabajo que se necesita para hacerlo,
las niñas particpan en la confeccion de este tipo de prendas, no es trabajo solamente de ellos, en su mayoria corresponde a la gente grande la confeccion de ellos,
El ritmo de vida es diferente tambien, puedes ver que una adolecente indigena (16 años) en su contexto cultural es ya una señorita que puede convertirse en madre de familia, asi que el valor de niños/niñas es diferente en las comunidades indigenas,

Що я можу сказати? :))) muuuuuuuuuuuuuuuuy bien! Добре, що не китайською)))

Майже північ, сиджу на зупинці обкладена "клумками", на колінах замотана у мою куртку дитина - він заснув у дорозі і навідріз відмовився йти ногами, спить непробудно. Втомилася нести його, великий рюкзак за спиною і маленький мало не в зубах, то викликала Нята на підмогу. Чекаю.
Якийсь мужик серйозного виду раз і другий проходить повз, придивляється. Зрештою підходить, пристально дивиться в очі і мовчить.
- Що ви хотіли?
Мовчить.
- Ну, що ви хотіли? (Думаю: може запропонує поміч у цій ситуації із сонною дитиною і купою речей?)
А дядько:
- За сотку поработаешь?
У мене очі такі одразу - 0_0 (?!?!?!?)
- Ну... За сотку поработаешь?
- Дядьку, ви що, здуріли?! Я не працюю, ідіть собі! Ідіть, ідіть!
Дядько вагається, але зрештою поволі відходить. А я сиджу така прифігівша: МЕНЕ ОЦІНИЛИ В СОТКУ!!! Ви уявляєте? Мене! Оцінили! В сотку! Це менше, ніж оцінюють останніх хвойд на відрізку Полтава-Пирятин, там притрасові красотулі 150 мають! Не витримую, кричу вслід:
- Щось не дуже ви мене оцінили!!
Дядько одразу вертається в розвалочку, і:
- А за сколько работаешь?
- Ідіть-ідіть! Не работаю!
А ви кажете: автостоп небезпечний! Кавказці заклопотані! Дівчина сама їде, ужас-ужас! Ага. Здрастуй, Україно))

Ми повернулися.

Телефонує В.. Був, певно, другий урок іспанської. Я рада бачити його прізвище у телефоні, ці дзвінки зазвичай несуть купу позитиву. Та і просто - люблю В.
- Насте, ти не уявляєш, про що я буду тебе просити! - каже він. Я одразу уявляю дві речі, про які мене може просити В.: кудись підвезти або щоб хтось у мене пожив. Бо все інше було б не з розряду сказаного з притиском "ПРО ЩО".
- Там у одного хлопця завтра держіспит з народного співу, навчи його чотирьох пісень. Таких-то і таких-то.
Завтра держіспит, мамонько. Дитина на четвертому курсі, дуже треба, ну ось терміново. І завтра з ним піти в кульок і заспівати. Але я не можу, кажу. Робота. І Саша не може. А Настя може зможе, я сьогодні у неї спитаю.
В. просить взяти його на репетицію і повчити пісні. А ми, варто сказати, збираємося вперше за місяці 4. Дуже скучили за співом, одне за одним - ну, принаймні я. Співати трійцею нам дуже в кайф. Але чоловічий голос - це теж гарно. Я вирішила, що можна з ним прогнати В-ні пісні у якості розспівки, а потім переключитися на наш матеріал.
Коли хлопець подзвонив, то я сказала, що ми зможемо бути з ним лиш годину.
... Ми сиділи на лавочці, коли у фойе зайшов хлопчина. Чоловік. Може, такий як я. Може старший. Ми якось так жартували, говорили про якісь обряди. Раптом десь з глибини почувся роздратований голос:
- Ну і коли ти встигнеш ці пісні вивчити?!
- Мам, я встигну, я ж сказав! - хлопець був вкрай роздратований.
Я дивилася на нього: йому десь під тридцятник, нічого собі 4 курс.
По контрасту із нашими веселощами, ця дивна пара була дуже напружена. Дівки зробили круглі очі, я швидко ввела їх в курс справ: так і так, В. попросив.
Мама зразу кинулася питати: хто ви? студентки кулька? Випустилися з кулька? Ми якось і не зрозуміли, що то наче випитують наші професійні якості! та ні, кажемо, ми такоє...
Всілися співати. Мамця одразу бика за роги: то ви завтра, значить, співаєте. Ні, кажемо, не співаємо, у нас часу не буде. Можемо лиш навчити, хоча й не зрозуміло, чому хлопець сам не може навчитися із оригінальних записів.
А далі почався жах, який просто кинув мене у стан шоку. Спершу жінка намагалася нас "брутально" купити. Я заплачу, скільки ви хочете за свої послуги, скільки коштує те, аби ви пропустили роботу, будуть гроші, я дам вам гроші. Гроші, гроші, гроші! Чесно, я такого не очікувала. Я завжди кидалася на допомогу, але коли співчуття намагаються купити. Коли намагаються купити бажання допомогти. Ми співали, ми вчили хлопця. У нього чудовий голос, він миттєво все схоплював. Але у нього держіспит зі співу в ансамблі, цей іспит завтра, він ні пальцем не поворухнув, аби підготуватися, зараз його мама вирішує ці всі проблеми, але до чого тут ми?? У нас своє життя, у нас свої плани. "Розумієте, це не наша історія" - пояснюю я їй, не знаю, якось не зовсім зрозуміло, але саме ці слова видавалися мені правильними.
Жінка почала шантажувати морально. Вона розповідала, що у неї смертельно хворий чоловік, і що її син 8 років сидів біля нього, і що це все рушиться, і що це так важливо.... Саша психанула, вона зібралася іти геть, вона видала свою фірмову ПРОМОВУ, що не можна шантажувати і перекладати чужі проблеми на незнайомих людей, і це все під благання і пропонування грошей. У хлопчика ДЕПРЕСІЯ, розумієте?? "У тебе депресія?" - питаю я хлопця. Хлопець робить невизначений знак головою, але цей знак явно не ствердний.
Жінка кидала нам в обличчя: ви не здатні зрозуміти! Але життя вас навчить! Ось ви попадете в таку ж ситуацію! - це звучало, ніби погрози.
Наш романтичний вечір зі співами рушився. Саша схопила сумку і побігла геть. Ми побігли за нею, запропонували поспівати у неї. Потім ми ховалися у туалеті, доки ті підуть. Я заспокоювалася. Ми зробили все, що могли. Ми вивчили пісні, я пообіцяла вислати оригінали на пошту. Але піти на іспит до хлопця, який вчиться на фольклорному, який знає масу пісень, який має одногрупників, з якими він зіспіваний... У Саші робота, у мене робота, Настя їде. Нято каже, що я надто накрутила себе із усім цим, але я справді накручена.
Відсидівшись у туалеті, ми повернулися на балкон і співали далі. Поступово увійшли у робоче русло. Вивчили нову пісню, розібрали в черговий раз мою улюблену "Петрівочку" Рим-версія. Якось так заспівалися, що вже сутінки спустилися на місто, що вже було так добре й так розкуто... І коли ми розплющили очі, то побачили ЇЇ. Вона кинулася до мене (дівки повтікали хутенько вниз): "Я буду благати на колінах... Пропустіть роботу..." - і все в такому дусі.
Взагалі мене легко спровокувати на співчуття. Але тут я розгнівалася.
- Що буде з моїм сином як він завтра провалить іспит? - питала вона.
- Він піде працювати вантажником, бо це буде його вибір!
Я вибухнула. Вона була теж на грані. Я висловилася сповна: що такої ситуації не мало статися, бо це абсурдна ситуація - готуватися до держіспиту в останній день. і що це ненормально, коли за дорослу людину бігає мама. І що він сам вирішив поступати на навчання і сам вирішив його завалити. І ще купа у такому ж дусі про особисту відповідальність. Вона казала про його депресію, мене аж несло: вивчити 3-4 пісні - це не прочитати 50 томів наукової літератури!
Ну як, ЯК людина може щось вирішувати у своєму житті, якщо за нього все робить мама? де буде його бажання діяти. Де тут він, його вибір? Не кажучи вже про цю безвідповідальність - купляти ввечері напередодні іспиту собі людей, які зроблять здачу іспиту?
Я не засуджую його чи її, я просто в шоці. Він дорослий, що ж це таке? хто винен у цьому всьому?
Хочу відпустити цей вечір, але важко. Енергетичний вампіризм.
Порішили на тому, що він завалить свій іспит. І я піду на перездачу із ним. Але не за гроші, звісно. Я б виблювала на ці гроші, певно. Фу, гидота яка. Продажне життя і співчуття за сотню гривень.

І ще трошки щодо гендерної проблеми у рекламі. Це так мило, м?
Я вирішила, що треба відповісти креативом на креатив. Поруч два перці: один сухий і скручений, а інший великий, червоний і соковитий. І написати: зі святом, любі чоловіки! Які в реальності і які у мріях..

Але судячи із фотошопного прінтскріну, це може бути і качка. Хоча кажуть, що таке бачили...

УПД. Ні, це не качка... Как страшно жить!

УПД2.
До речі, для тих курей, які будуть казати хіхіхі на цю рекламу і уміють тримати в руках кермо, прекрасна фірма автозвук пропонує наліпку на авто - залежно від стажу (прокрутити сторінку вниз):
http://www.avtozvuk.ua/info.php?id=4305

І замріялося мені не вонять, а пахнуть. Ніколи не користулася парфумами, а тут просто дах рве. Всі у мене тепер за ступенями вонючості і пахучості поділяються, то чому б і мені не знайти свій аромат?
У Норвегії чоловік пригледів пару ароматів, які брали "інші мужики". Тест на ніс вирішили робити у Києві, у "Брокарді". А я, варто сказати, панічно, катастрофічно і до тихого жаху боюся парфумерних магазинів...
Це сталося дуже давно, мені тоді було років 12. На початку вулиці Богдана Хмельницького відкрили чи не перший в Україні бутік, який назвали "Роксолана". Там продавалося багато всякого і за шалені гроші. Велике світле приміщення, велич шику і блиску... Я потрапила туди якось і пригледіла там мамі подарунок на 8ме березня у парфюмерному відділі. Це були парфуми, зовсім крихітна порцелянова баночка (на більшу, звісно, грошей я б не назбирала) рожевого кольору, із кришечкою у формі троянди. Не знаю, що мене так зачепило у тих парфумах, певно ж не запах, а баночка. Але у будь-якому разі я почала збирати гроші. Я збирала, збирала, збирала, аж зрештою, затиснувши жмакані папірці у долоні, побігла купувати омріяний подарунок. На мені була така куртка фіолетова, така... Ну як, знаєте, а ля бідні 90-ті до відкриття секондів. Стоптані чоботи. Все таке нещасне і зачухане...
І ось я забігаю у "Роксолану" і хочу мчати на другий поверх, аби купити баночку, але продавець робить сигнал, і кремезний охоронець спершу перекриває мені і моїм двом друзям прохід, а потім виганяє взаший типу "пшлі вон отсюда"!! Не знаю, чи він подумав, що ми цигани, чи що, але отой випадок вселив мені страх перед "крутими" магазинами. І страх той пройшов лише у Європі, куди ми приїхали з Мел, і були класичними мандрівними "обірванцями", але навколо нас були такі самі "обірванці" без понтів, і всі спокійно заходили у "круті" і "найкрутіші" магазини, і ніхто не дивився як на гівно і не кидав понтів.
Але страх перед парфюмерними магазинами лишився. Може ще тому, що я взагалі у цьому нічого не петраю.
І ось чоловік буквально силком затягує мене у "Брокард". І я повертаюся у той час, і у ту "Роксолану", адже на мені пошарпана куртка зі зламаним замком, і трекінгові черевики, і секондовська шапка, і зручний, але зовсім не жіночний рюкзак, а отже я виглядаю як нормальна європейська дівка для Європи, але "обірванка" для наших пафосних продавців пафосних магазинів, які чомусь переконані, що люди так ходять виключно з ніщети, а не від того, що срать хотіли на дешеві понти.
Звісно, консультанти у "Брокарді" вирішили не тратити свій дорогоцінний час на людей, які не виглядають як потенційні клієнти. І жоден з них до нас не підійшов (хто там мені писав, що консультанти мені поможуть?). І, звісно, вони нас терпіли. Але, коли ми вже довгенько помозолили їм очі, зрештою, одна з них роздратовано вичавила: "Может вам че-то помочь?". Ми ввічливо відмовилися і звалили. "Свій" запах я знайти встигла, але ж опробувала лише 6, бо більше за раз нема смислу.
Зате ми зробили очікуване відкриття, що у Норвегії діорівський J'adore 50 ml коштує на 280 грн (!!!) дешевше, ніж у Києві. Можна човникувати, чьо)
А я зупинилася на одному з Кензо)

Ось насилля. Думаєте, як насильника зловить міліція, то його покарають? Ні. Міліція не хоче цього робити, бо мусить займатися насильником за свій кошт. А звідки зайвий кошт у міліції? Нема.
Читаю тренерські звіти і прозріваю. Присилає тренер звіт про проведення тренінга з протидії насиллю для дільничих міліціонерів:
"Учасники (тобто дільничі міліціонери - Н.) зізналися, що самі просять суд не давати правопорушникам адмінарешт, тому що на ДІМ покладаються додаткові обов’язки щодо доставляння насильника до Спецприймальника у Сімферополі, проходження ним лікарів, флюрографій тощо. Наводимо майже дослівно: «Чтобы Симферополь насильника принял, он должен быть здоров, как космонавт. Например, я вчера возил в Симферополь такого правонарушителя, а у него оказалась эпилепсия, спецприемник его не принял. А что делать мне? Суд дал ему сутки, врачи сказали, что содержаться он может, а приемник его не взял. К тому же все эти действия с насильником, т.е. доставка его в Симферополь, обход врачей и т.д., мы делаем за свой счет. Вот поэтому мы просим суд не давать админарест. А что делать?».
І справді, що робити?
Розслабитися - і отримувати задоволення.

Традиційно в кінці лютого-початку березня в мені починається весна, що відзначається посиленим інтересом до осіб протилженої. Погляд вихоплює з натовпу цікавих чоловіків, а фантазія буйствує.
А оце їжджу сонна, на автоматі, ледве тямлю... А гормончики-то буяють! Вчора сідаю у маршрутку, зі мною заходить хлопчина наружності цікавої , статури стрункої, погляду ясного, одягу стильного і з проблиском (0_о) інтелекту на чолі. Я сідаю, а він якраз за мною. Я і так кошу погляд, аби на нього глянути, і сяк. Кілька разів не витримую, повертаюся, насолоджуюся і повертаюся у якісь фантазії. Все глибше, глибше... У певний момент зафантазувалася аж надто, думки все крутилися і крутилися біля хлопця... І коли мені треба було виходити, ось якраз кричати вперед водієві про зупинку, я на автоматі повертаюся до нього і волаю гарно поставленим "народним" голосом:
"НА ЗУПИНЦІ, БУДЬ ЛАСКА!!!!"

Ганьба друзі, яка ганьба....

Ну оце всі там буянили з приводу шоу у Шустера, де жіноче питання піднімалося. А я думала: "не буду дивитися, аби не засмучуватися". А у офісі дівчата дивилися, то й мені довелося. То крики Бузини про те, що влада у жінки між ніг, і що чоловік би взагалі діла не мав жінкою, аби не піхва... Ну я навіть не знаю, тут ридати треба, чи сміятися. І це ж чувак, яким стільки людей зачитується. Ну але я не читала ніколи, бо знала, що він придурок. Не помилилася))
Прикро тільки, що проти його агресії всі баби сиділи і якось ледве мекали, замість того, щоб якось висловитися. Але, підозрюю, що на телебаченні охочіше давали волати у мікрофон відомому...еее... "письменнику", ніж якимось там керівникам якихось там непомітних жіночих організацій.
Оце трохи в шоці від того, що звучить по рейтинговому каналу. І від того, скільки чоловіків поділяє його думку.
Далі спішно замовкаю, бо понесе...
Тільки питання: і що, після таких фраз йому якась тьотка дає?!

Дзвонить мені вчора ввечері пізно методист. Каже: "Настя, тобі ім*я Северин ні про що не каже?". Ну, думаю, раз дзвонить методист, то це треба згадувати про Северина Наливайка, певно. Але жіночка задає уточнююче запитання: "Це ж у тебе так сина звати?" Я підтвердила. Тоді В.О. уточнює, чи другого сина звати Ярослав. Я так само підтверджую. І ось вона сміється і розказує мені історію.
У день захисту я здала керівникові програми роздруківки. Це він нам давав такі саморобні книжчеки зі своїми статтями)) І от одна у мене завалялася, тож я й віднесла.
Методист же впорядковувала ці всі книжечки і папки, і знайшла у одній з папок результати аналізів всіляких рідин і... густин. Не довго думаючи, методист вирішує, що це затесалися аналізи студентів чи то з бакалврату, чи то з першого року магістратури. І, як і належить, пішла та здала ці аналізи у деканат ))
Пройшло чотири дні. Передзвонюють з деканату і цікавляться, що ж це за студенти такі: 2007 і 2009 року народження! А є такі "студенти" - срулі називаються.
Тож мої малі ще не поступили у Могилянку, зате їхні какашки і пісявки почтілі своїм прісутствієм деканат:)

Сьогодні бачили в метро рекламу Клініки "Доктор Хаус".
От же ж народ. Нема на них закону про авторське право...

Тут вся френдстрічка, коментатори на УП і іже с німі пісяються: уууу, це була фатальна помилка Яника - не прийти на дебати! Тепер він втратив купу виборців! Тепер показав своє істінноє ліцо! Тепер він програв!
А дзуськи, друззя. У мене зараз в хаті живе типовий представник Януковського електорату з південних регіонів (в лиці свекрухи), так от яка у неї реакція була на те, що кандидат не прийшов в ефір: "Не прийшов? ну і правильно! Що з цією брехухою говорити?"

Думаю, у більшості януковців реакція буде саме така, і кандидат нічого не втратить.

Я не розумію. Ну ось я наче розумію, а потім у мене паніка, я щось роблю, а потім знов не розумію. Ось наша медицина. Давно хотіла відмовитися, сама не лікуюся. Але за дітей страшно. І паніка хапає. Але ж... Ну як так? Викликаю лікаря додому до дітей. Наша лікарка не відповідає вже день п'ятий, доводиться кликати "державну". Це був п'ятий день хвороби Ярослава і перший день (!) хвороби Северина. Ярославу прописують протибактеріальне. Северину - противірусне. Ну ок, допустимо. Але чому після п'яти днів лікування Северина за схемою, виписаною у ПЕРШИЙ день хвороби, я опиняюся з ним сьогодні у лікарні, терміново відправлена на обстеження щодо пневмонії? Як можна було написати в перший день хвороби, коли ще можна все виправити, таку схему, за якою за 5ть днів дитині стало гірше, купа хрипів, дихання 75 разів на хвилину (при нормі 30!!!), температура і повний ахтунг?! Рентген, аналізи... Наче не пневмонія, але ще не точно, ще завтра показувати знімок, бо там щось схоже на "очагі", але фіг зна, бо у них у неділю нема рентгенолога в лікарні... Та блін! Та написати в мамусі - і то лікування адекватніше б мамИ нарадили.
Ух, зла я! Півтора тижні діти хворі в сраку!!!! Грррр!!!!!

Напередодні Різдва, мене цікавить саме таке небуденне питання. Бо від цього залежить, як ми зустрічатимемо це Різдво... Лікар каже, що це лишень алергія на піпісінки. Але коли у мене була алергія на піпісінки? Або хоч на щось? І хіба змучений дільничий терапевт у суботу другого січня буде придивлятися, що там у дівчини за пзишчики повискакували?
Тому чекаю, чи обсипе дітей. Якщо обсипе - то вітрянка...

"Лікарню майбутнього" дружини Ющенка побудують за 3 роки? - ось такий заголовок у новинах на УП. Хто такі заголовки пише, люди???? Я одразу уявила тих дружин кілька штук.... з цеглою в руках.... кілька разів прочитала, поки в'їхала.

Їду я в маршрутці, а там по радіо крутять рекламу: бла-бла, мовляв, присилайте нам свої пісні, а кращим пісням ми зробимо аранжування та запис, та ще й забезпечимо безплатну ротацію на радіо. Телефончик дають, назву рекордингової компанії. Я сиджу і думаю: розвод чи не розвод? А потім так думка покотилася-покотилася, мовляв, ось же багато на заході груп та виконавців так починають: оголошує конкурс студія звукозапису, вони подаються... Ну всьо, думаю, слава мене жде. Не так прям думаю, але якось приблизно. Типу, треба спробувати.
Запам'ятала назву студії, знайшла її через нет. Відрила у закромах записи своїх пісень, слухаю. Нє, думаю, неформат. Їм же формат потрібен для радіо. А потім по сайту студії полазила, а вони Младу записували. Ладно, думаю, живьом.
В журі призвала няню Олю. Оля знає, яка пісня "проканає" на радіо. Вона відбракувала дві пісні, а одну "пропустила" - ту, що попроще (на слова Свєти Богдан). Я і надіслала.
Приходить відповідь:
Доброго дня! Все правильно.Все клиенты нашей студии звукозаписи
получают бесплатную ротацию песни на радио. Стоимость записи:
аранжировка - 600$ запись вокала 50$ в час, сведение-мастеринг-650$
Дополнительные вопросы по телефону или при встрече //телефон//
Владимир.

Госпаді, 25 людині стукнуло, а вона досі вірить у Казку чи там навіть Диво. А всьо дєньгі, дєньгі... І недобросовісна реклама :)

Гляньте на картинку! Страшно? Ось і мені стало страшно. Грізний надпис "СЕКС" на брошурці, яка лежала у пологовому, вселяв дивне збентеження і не віщував нічого доброго. Не могла пройти повз і взяла брошуру до рук. І уявіть собі моє здивування, коли я докумекала, що брошура агітує ...проти сексу. Не проти незахищеного сексу. Не проти "збоченого" сексу. А просто проти сексу як такого. Автори цього прекрасного шедевру порівняли секс зі звичкою лускати насіння: мовляв, якщо вже почнеш, то не лишиш миску з насінням напівпорожньою. "Можливо, заняття сексом стало для тебе звичкою чи особливістю стосунків з кимось" - допускають автори і пропонують впевнено сказати "Ні". Отже, секс - це звичка. Згубна. І від неї треба відмовитися. Його ставлять в один ряд з наркотиками, сигаретами та спиртним. Звісно, відмовитися важко. Але треба. Виявляється, коли трахаєшся, то тебе мучить сумління: "сама не знаєш чому, але тебе мучать докори сумління і відчуття провини" ~~(і ти йдеш плакати в ванну)~~
Що ж чекає на нещасну у випадку статевих стосунків? Хвороби, зокрема СНІД, "навіть коли ти "захищена" - зауважує брошурка-агітка. Вагітність попри презервативи. Страх бути спійманою: "Тобі набридло жити у постійному страху, що твої батьки чи друзі (ггг) рано чи пізно дізнаються про те, що ти живеш статевим життям". Коротше, жуть.
І ось на останніх абзацах виходить Бог (а я то думаю-гадаю, хто ж це так смалить ніпадєцкі!). Адже йому не байдуже, хто з ким спить. Мукі ада чекають на тебе, дівчино, якщо ти не попустишся. Це нелегка боротьба, адже "багато людей довго боряться зі своїми поганими звичками". Але "борись для себе, для інших і для Господа", блін!
Ви думаєте, це секта якась розповсюджує? та ніфіга. Це міжнародний благодійний фонд "Дар життя" з файного міста Тернопіль! Один кумедний момент: агітки лежать у пологовому. Аудиторія якось... не відповідає цільовій. А інший момент зовсім не кумедний. Агітка написана у вигляді звернення виключно до жінок. Це ну взагалі на голову не налазить. Здрастуйте, зашкорублі стереотипи! Значить, чоловікам можна тойво, а нам, жінкам-курвам, ні-ні. Взагалі жінка і секс у суспільстві - це окрема тема. Дуже сумна. Ось, скажімо, політика. Якщо взяти всякі чорнушні політичні сайти чи "гумористичні", то що висміюється у політиків-чоловіків? Їхні вислови, чи якісь кумедні звички, чи розумові здібності. А ось порівняти, скажімо, "гумор" про Тимошенко. Все майорить банерами: "Тимошенко спить з Медведчуком!", "Тимошенко показала Ющенку стриптиз!" (на фото - жіночі труси спадають з ніг), "Тимошенко гола!" і т.д. Згадаймо порнушку про Юлю. Тобто у випадку із політиком-жінкою атака йде не на її розумові здібності чи якості лідера, які, вочевидь, заперечуються як такі апріорі, а йде пресинг саме у сексуальному плані. Жінку принижували сексом здавна, принижують досі. ~~Януковіч бил прав~~ права була Тайша - секс робить із жінки рабиню. Адже що відчуває навіть найпривабливіша жінка, коли, маючи поруч чоловіка, не має сексу? Хіба думає вона, що чоловік - козел? Звісно, вона може так думати в порядку психологічного самозахисту, але перш за все вона міркує: я не приваблива, зі мною щось не так, я потворна. Їй потрібен доказ зворотнього, і ось вона, віддана дружина, вже готова йти наліво, аби тільки відновити втрачену внутрішню рівновагу.
Чоловіки несуть секс, як знамено. Вони пишаються своїми членами та яйцями, і їхня сексуальна залежність подається як фіча, а не як бага. Натомість сексуальна залежність жінки - це щось ганебне, погане. Згубна звичка! Жінку приручують сексом: гарним сексом роблять її м*якою, сексом роблять їй дітей, прив*язуючи до себе; можуть покарати сексом; самостверджуються сексом. Жінка, безперечно, може робити все те саме. Але чомусь не робить. Певно, тут спрацьовує давній "сексуальний" стереотип. Який формується ось такими ось брошурками, спрямованими на жінок. Секс і залежність від сексу - це щось погане для жінок. Це явище суто чоловіче. І якщо ти від нього залежна - ти "не така". А тому мовчи і ховайся.
УПД. Брошура не проти сексу після заміжжя, спокійно, дівчата!