gohatto_n | Entries tagged with українське

У ДК «Октябрь» аншлаг. Здається, наче потрапив у храм – простір мерехтить вічками свічок. За довгими столами (устеленими прапорами «Партія регіонів», тільки надпису не видно) розсілися десятки дітей і їхніх батьків. Вони малюють писанки. Писачки вони називають «вот ета штучка», питаються, як витерти з яєчка віск. Стара бабуся благально дивиться на мене, тримаючи ксерокс елементів народних візерунків: «Подаруйте мені це, будь ласка… Я дуже хочу вдома помалювати писанки». Ніколи раніше вони такого не бачили. Це для них як одкровення.

( Read more... )

П.С. Проект - повністю волонтерський.

Я вже давно зрозуміла, що з мене не вийде нічого путнього: ні дослідника, ні письменника, ні співака. Але є у мене один дуже важливий скіл: я умію організовувати проекти. Були часи, коли мені навіть за це платили))

Суть в тому, що я вигадую якусь ідею, а потім знаходжу людей, які цю ідею втілюють. При чому ці люди дуже щирі у своєму прагненні втілити проект. Мені здається, я могла б гори здвигати, аби мати важілі у вигляді, наприклад, фінансування проекту. Але з цим, звісно, загвоздки.. Коротше, у мене координаторський талант)

Отже, мій черговий проект, четвертий за рахунком ІСТОРИЧНИЙ проект, присвячено прививанню дітям любові до української історії. Ідея в тому, аби показати дітям, що наша історія була цікава, яскрава і самобутня. Аби історичну книжечку було цікаво брати до рук, аби після прочитання виникало бажання дізнатися більше про епоху, аби була гордість за те, що ЦЕ - частина НАШОЇ історії.

Цільова аудиторія - діти у селах. Я планую безкоштовно надсилати книжечки у сільські бібліотеки. Початково хотілося роздаровуват книжки безпосередньо дітям, але фінансово я це не тягну ніяк. Наклад у 1000 примірників - це дуже, дуже мало. Чому діти у селах?

1. бо їм відчайдушно бракує якісної дитячої літератури. 2. бо діти у селах не отримують гідної освіти. Наприклад, у мене в селі історію читав чи то учитель біології, чи то фізрук; 3. бо сільські бібліотеки дуже-дуже давно не оновлювалися. 4.Бо з села приходить дуже багато людей, і щиро хочеться, аби вони були патріотами.

Перша книжка, яку ми підготували - про ранніх слов'ян. І отут я окремо хочу похвастатися реконструкцією вигляду слов'ян за джерелами, яку здійснив Сергій Шаменков. Бо до того зображення антів мене не задовільняли аж ніяк. А на цих малюнках розташування кожної деталі звірене із джерелом.

Отже, ось деякі картинки:

( Read more... )

Наступна наша книжечка - про ВКЛ.

Підтримати мій проект дуже просто - варто лиш переказати гроші на карту ПБ

5168755304065374 Солоненко Володимир Васильович (це не лівий дядя, це мій чоловік)

Завдяки Фейсбуку і "Рукотворам" вдалося мені познайомитися з одним чоловіком на ім'я Володимир, який взявся реалізовувати незвичний, але дуже хороший проект. Три роки назад цей чоловік вирішив почати відтворювати мистецтво ткання. Разом зі своїми друзями він почав шукати тих людей, які ще пам'ятали, як ткати оці всі чудові речі, які ми бачимо в музеях: плахти, літники, запаски, крайки, рушники та килими. Здавалося б, нарешті знайшлися ентузіасти, і всім тим, хто вболіває за майбутнє одного з найдревніших ремесел можна зітхнути з полегшенням. Але не все так просто...

sm_0927

"Зібрний" верстат: основа старовинна, "начинка" іноземна, і аж новозеландські човники

По-перше з'ясувалося, що традиційні осередки ткацтва "вже не ті". Ткалі та ткачі вже не можуть створювати такий складний рисунок, яким він був ще сто років назад. Традиція складного ткання була втрачена. По-друге, навіть ті, що щось могли, не хотіли ділитися знанням. Це мені взагалі важко зрозуміти, відверто кажучи. Невже немає гордощів за свою майстерність і бажання її поширити, відродити, вдихнути життя? Тим паче є люди, які можуть і хочуть цим займатися! Інколи такі ткачі загилювали неабияку ціну за свій майстер-клас, але в результаті нічого не показували...

sm_0936

Розмаїття карйок
( Read more... )

i_033 Так послухати, то за наших дідів-прадідів сексу не було. Жінка-берегиня, помолившись, люляла дітей у колисці, завбачливо подавши чоловікові борщ з пампушками. Образ етнографічної селяночки в уявленні людей замало не сакралізований, про інтим у контексті «сивої давнини» взагалі говорити лячно. Сороміцькі пісні та обсценна лексика вперто не помічаються, а обговорювати статеве життя «тоді» взагалі вважається моветоном. Ну не поєднується у нашій уяві порнографічна гра в притулу на вечорницях із картинним «садком вишневим коло хати» та червоною калиною біля криниці!

Між тим, діти звідкись бралися. Мало того, для позначення певних процесів та частин тіла використовувалися цілком конкретні слова або ж сталі вирази.

Товкачик на сковороді

Звісно, інтимні речі не завжди називали прямо. Особливо багато евфемізмів у пісенній ліриці, де все було красиво, і псувати ідилію прямим текстом не хотілося. Скажімо, спільне спання чоловіка та жінки позначається як «ночують» або «говорять до зорі», «до рання», козак до дівчини «щоночі ходить». У постовій пісні, записаній на Черкащині, ідеться: «- Ой ти, козаче, ти хрещатий барвіночку. Хто тобі постелить при дорозі постельочку? - Ой є у мене широкий лист буркунини, ти мені, дівчино, при дорозі люба й мила». Що цікаво, у радянському виданні 1963 року «Ігри та пісні» рядків з натяком на секс в цій самій пісні уже нема.

У той же час побутове мовлення та сороміцькі пісні були зовсім іншим світом. Хоч про інтимне, судячи зі слів інформаторів, люди говорити наче й «встидалися», проте у межах своєї вікової групи це було нормально. Згідно із записами другої половини 19 ст, для позначення статевих органів та статевого акту часто використовувалися запозичені слова, відомі нам зараз як матюки. Між тим, «питомо українська» інтимна лексика теж була.

Є загальновідомі слова для називання чоловічих та жіночих статевих органів. М.Красиков називає слово «сковорода» евфемізмом для позначення жіночого статевого органу. Те саме і з «бандуркою», «ступою» («Моя ступка не порожня, топче шляхта подорожня»). Дослідник називає цілий ряд пестливо-зменшувальних синонімів до статевих органів обох статей: хуєньку, залупієньку, ковбаска, кіньчик, півник, соловей, головочка, лялька; пиздонька, кузупенька, біда, реґедзуля, петрунька, мандушечка, тюндя, вавка, курочка, коляда, коновочка, кирниченька... Приклади такого розмаїття та кодових сталих виразів можна знайти у збірці сороміцьких пісень «Бандурка». У гуцулів були свої слова: пуцька і потка. З сороміцьких коломийок, записаних у Вижньому Березові: «а та потка кучерява, всередині лиса, то вона мні виглядає як кусочок мнєса», «дівки потки поголили». Процес наявності або відсутності ерекції описується так: «стала пуцька дротом», «дідо пхає, пуцька гнеться, баба сі нервує». Ще символом чоловікості та чоловічого члена вважалася риба. Член також називали щупаком.

Були й ще точніші анатомічні подробиці. Голівка так і називалася, а от з клітором взагалі ну просто розмаїття назв. Вже на новгородських берестяних грамотах (№ 955 (XII ст.) для позначення клітора використовується слово «кіль». У дореволюційних дослідженнях статевого життя зустрічається слово «скоботень», а також «шкворень». Вікіпедія стверджує, що питомо українська назва клітора – линдик.

Від телесування і далі

Тепер перейдемо до процесу. Пестощі, те, що нині називається недолугим для української мови словом «пєттінг», називалося «телесування» або «цілування». При чому це не тільки те цілування, яке ми можемо уявити. Ось як в пісні: «А дєвка з парнєм спать ложиться, вона только шо вляглась. Только шо вляглася да целованнєм зайнялася». Ще один термін, скажімо так, взаємної мастурбації - секеляння. «Секеляння або тьорка (занесений термін) стрічається і між парубоцтвом і дівоцтвом. Одначе про те не зібрано богато матеріалу, бо збирати його трудно. Коли оповідач хотів розказати якусь «казку» про те, як секеляють ся великі, дівки з дівками або чоловіки з чоловіками, то не дали йому, бо казка занадто стидка.» - пише Марко Грушевський у дослідженні «Жінка і її полове життє…» І трошки на захист гетеросексульності: «Хайби вже хлопчик та дівчинка собі секелялись, а то й дівчата з дівчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі діти й шморгають ся одне з одним. Лізе одне на одне, як поросята ті. (…) Позаголюють ся обидві та повзають одне на одному». Для дівчат мастурбація також називалася «шморганням» («пальцем сами себе шморгають»).

Дослідження Марка Грушевського 1907 року є справжнім «кладезем» з інтимної термінології (цікаво, що при перевиданні книжки у 2006 році усі «брудні» подробиці життя українців зникли).

( Read more... )

24 серпня ми вийдемо не проти мовного законопроекту, розпилу бюджету, нищення малого і середнього бізнесу, посилення цензури... Ми вийдемо ЗА УКРАЇНУ! За достойне життя. За гарне майбутнє. За все те прекрасне, що стає примарливим при нинішній владі. Виходячи 24 серпня, ми маємо розуміти, що ідемо НА БІЙ. Ми маємо бути готовими і повністю відповідальними за те, що творимо історію. Прокиньтеся!
1. необхідно максимально працювати з "безінтернетними" людьми.
2. недопустимо виступати проти інших українців лише через їхню мову, місце проживання чи релігійні вподобання.
3. у нас ворог багатоликий, але один.

Треба робити перший крок дорослої нації.

Останнім часом забагато повідомлень про те, як безневинних людей за ідейні переконання забирають у "каталажку", чи не так? Це вже стало інформаційним "шумом": побили жінку, яка роздавала їжу протестувальникам під УкрДомом; міліція побила адвоката, який намагався провести "швидку" до клієнтки, якій менти відмовляли у медичній допомозі; голодувальників на порозі лікарні зустрічали і допитували слідчі; активістів-мовників заарештували там, там і там... Ці повідомлення "лайкаються" і поширюються на автоматі. Їх уже фіксуєш на рівні "О, іще один" і обурено скривишся: "В країні повний бєспрєдєл!".

Цей інформаційний потік, у якому ми, свідомі громадяни, мітингувальники, протестувальники та і просто так люди крутимося, мені нагадав атмосферу, яка панує в Росії. Якщо ви бували там останнім часом, то мусили б звернути увагу на постійні нагадування в метро: "В зв'язку з загрозою терористичної атаки..." На кожній станції, постійно, безперервно нагнітається страх. Та чи тільки в метро, чи тільки в столиці? Ні! Навіть в Іркутську чи Улан-Уде висять і звучать оголошення про тероризм і вибухи. Здавалося б це і добре: попереджають людей. З іншого боку, тут убивається два зайці: влада і хороша, бо дбає про громадян, і має змогу створити у людей відчуття постійної небезпеки. І, відповідно, того, що людині потрібна влада. Яка захистить, звісно ж.

В Україні ми вже дійшли до тієї критичної точки, коли все нові і нові злочини влади не сприймаються гостро, як мали би сприйматися. Будь-який антилюдський "інформпривід" у нормальних обставинах міг би стати поштовхом до революції, масових (!) протестів і такого іншого. Але злочини, які здійснюються зараз в Україні, грають ту саму роль, що і російські попередження про тероризм: ми знаємо, що це може статися з кожним. Не важливо, б'єш ти російськомовні бігборди чи просто носиш жовто-блакитну стрічку; належиш до політичних сил чи екстремістських організацій, а чи просто наливаєш протетувальникам борщ - ти можеш бути наступним. Не важливо, є у твоїх діях кримінал чи нема. Ти маєш чітко запам'ятати, аж до асоціацій і рефлексів: українське = небезпечне, за тебе візьмуться, тебе перетре Система, тобі обламають роги. Тож НЕ ВИДІЛЯЙСЯ! І якось так поступово голова втягається в плечі, і людина, не обтяжена юнацьким максималізмом, ще сто разів подумає, йти їй на протест чи ні. Нащо воно їй треба? Вдома сім'я, робота приносить копійчину... Та і не романтики ми вже, аби за ідею іти на барикади!

Он навіть тролі перейняли тактику залякування. Коли починаєш нахабніти, починаються прозорі натяки приналежності до силових структур, потім вже і сама структура випливає, ідуть фрази на зразок: "Если ты попадешь ко мне на разговор, количество твоего свободного времени увеличится в разы! Я гарантирую это!" або Тебе будет просто достаточно позвонить по указанному номеру (дає номер, закріплений з святошинським ру мвд). А далее все станет ясно как Божий день. И пока что тебя никто не пугает. На первом этапе будет "разговор по душам". або "Послушай, журналист! Можно дать тебе совет? Веди себя скромнее, и все у тебя будет хорошо!" І хоч на 90% я переконана, що це не більше, як трольська технологія, проте вона якраз і показова: підкреслити, що ті, хто дуже виступає за мову чи українське, матиме проблеми з "верхами", владою і т.д.

Що нам робити? Перш за все - НЕ БОЯТИСЯ. Нас більше. По друге, пам'ятати сумне минуле. Пам'ятати ті часи, коли просто зникали незгодні люди (зато ковбаса була дешева і путівки працівникам безплатно видавали!). коли відбувалися отакі процеси, як от над Бродським. Пам'ятати, що всі ці повідомлення про закатованих сьогодні людей - це не шум, це реальні люди, реальні долі. Ми повинні підтримувати одне одного у таких ситуаціях. І замість обіду піти під якесь там РУ і вимагати пояснень. Не у Фейсбуках. А в "реалі". І постійно говорити, переконувати, пояснювати ситуацію людям, які далекі від інтернетів. Дати їм зрозуміти, що люди зникати знову будуть. А от дешевої ковбаси уже не буде. І путівок не буде. Не ті часи. І усвідомити, що вас залякують зумисне, що це не більш, як технологія. Невсеремося!

Vyrushaju! Nastrij patriotychnyj! Ja stala patriotom Rusi u skladi Lytvy))) Nadyxnit'sya i vy!

Listen or download Старый Ольса Грюнвальдская битва for free on Prostopleer

Poxmuryj syluet:

Ona:

Vjazaty namitku vslipu ja tak i ne navchylasya.

Михайло Йосипович Хай для "ЖИЛИ", шматочки розмови:
Зазвичай як дитину навчають музиці? А так: у музичну школу дитину ведуть мама чи тато, а дитина не хоче, а його вчать насильно, а як не слухається – то ставлять двійку. Як Паганіні казав: «А сегодня господин сын кушать не будет», поки не вивчить якийсь там етюд…

     У народній педагогіці все навпаки.

     Для прикладу розкажу, як Василь Іванович Ігнатища вчився, геніальний бойківський скрипаль. Тут не було такого, що тато веде у науку насильно, а якщо щось не так, то може і дубця дати. У народній педагогіці спершу на об’єкт навчання накладається табу. Скрипка висить, та до неї не можна доторкнутися! А в Ігнатища це так було. Два сини мав, Павла та Василька. Тато був музикант на всю околицю, на всю Самбірщину. А якась така спадкоємність у тамтому регіоні була, що пріоритет на навчання мав старший син. А Павло той щось собі грав на дримбі, на пищалці.. Грав та й грав, але якось у нього не дуже виходило, та й не хотілося. А Василь аж горів скрипкою! Але не міг на ній грати, вона ж-бо висить на стіні! Та стримати своє бажання навчитися грати він не міг, тож коли влітку всі йшли в гори, а дитина лишалася сама в хаті, то він брав оту скрипку до рук… Залазив в скриню, де мамине шмаття було, закривався віком, щоб не чули сусіди і не доповіли татові, і собі там пробував грати. От якось на Великдень прийшли дядьки з церкви до кума, сіли, випили і кажуть: «Ну добре, Йване, ти дуже добрий музика. А що ж твої сини, кому ж ти то будеш передавати?» А Іван Ігнатища каже: «Та, певно то заплішиться, бо Павло не хоче…а Василь малий іще, п’ять років чи шість йому». А Василь став на порозі і каже: «Тату! Тату, я вмію!» Він сам мені розповідав, що йому аж сльози на очі зійшли, тому хлопцеві малому: «Я вмію!» А батько тільки відмахується. Дядьки кажуть: «Та дай йому, та він щось хоче показати!» Батько не хотів, та нічого робити – дав. Як Василь взяв скрипку, як втєв.. Дядьки послухали і сказали: «Нє, Іван. З Павлом у тебе ніц не буде! А Василь тебе заб’є…» Так і сталося.

     Другий випадок мені вже не сам Єгор Мовчан розказував, а був такий Іван Власенко, також вже покійний. І він розказував, як з ним Єгор Мовчав ділився спогадами, як вчився кобзарській майстерності.

Отже, тридцяті роки, голод. У сім’ї Мовчанів одна дитина осліпла десь в 5 чи 6 років. Безпорадна стала та дитина. Тільки співати вміла. А у сусідньому селі жив славний кобзар – Степан Пасюга. І каже Єгорів батько: «Треба дати дитину в науку до того кобзаря». А правило було таке: всю платню беруть відразу, наперед. Якщо покинув вчитися – платня пропадає, а ти собі гуляй.

У навчанні Єгора Мовчана було те саме, що зі скрипкою Ігнатищі! Грати на бандурі ніхто не вчив. Хлопець прийшов до Пасюги, став із ним жити, помагав, і єдина наука була – що він весь час з дідом. Всі молитви, всі тексти він убирав у себе. Перший рік кобзар з хлопчиною пішли десь на берег річки, відрізали шматок відземка від верби, розкололи і притягнули в повітку, кинули десь там в сіно, аби воно сохло рік. Про «грати» і мови не було, не можна, табу! Коли рік минув, дід каже: «Візьми того відземка – притягни!» Малий притягнув. Вони взяли сокиру, все пообрубували, зробили щось таке типу заготовки. «А тепер, каже дід, витащи це на горище, там кинь». І ось та заготовка ціле літо сохнула на горищі.

То все, звісно, дуже добре, але вже другий рік пішов, а науки нема! Хлопцеві нудно і незрозуміло, що тут робити у діда. Тому в кінці другого року він раз – і втік. Приходить у своє село, а вдома – плачі. Як же так, не добув хлопець науки, пропаде сліпий. Хлопець вже й сам пошкодував, просить батька: піди, попроси ще раз. Батько приходить, просить Пасюгу. Кобзар пожалів малого і каже: ну добре, хай лишається.

( Read more... )

фотографія

gontas

Подробиці про поїздку я потім напишу, ми дуже потомилися, діти смалили по-чорному.
Але був дуже показовий момент. Тут у чоловіка недавно стався інсайт на тему "всі брешуть". Може він ще розродиться на цю тему. Але по дорозі назад, в автобусі, нам показували передачу про кам'яне село (проект "Паралельний світ" від СТБ - не оце відео, що тут). Там всякої містики напустили. Прирівняли до стоунхеджу і отих дябчіків на острові Пасхи, хоча прирівнювати рукотворні мегаліти і нерукотворні каменюки - повна фігня. І кілька разів показали в сюжеті, що каміння Кам'яного села розташовані концентричними колами. Уже чоловік почав теорії висувати, буцімто спершу це був один камінь, який потім розколовся під дією тектонічних рухів. Я припустила, що навряд чи таку величезну цільну глибу міг принести льодовик, аби з неї утворилося стільки похідних. Потім кажу: "Стривай, та то все булшіт, нічого воно не колами розташовано". Ну дійсно. Аби скласти карту, треба до кожної каменюки робити жпс-прив'язку... Спитали у Ярослава, чи дійсно концентричними колами. "Та ні, це авторська вигадка". Потім я спитала, чи правда те, що частина каміння наносне, а частина - місцеве, бо на мій хлопський розум каміння було все однакове. "Та то взагалі була курсова якогось студента четвертого курсу..." - була відповідь.
А це все подавалося у передачі як факт.
І ще є люди, які вірять телевізору. Капець.
(екскурсія, звісно, була цікава. Якщо фільтрувати купу речей, які нам з чоловіком різали слух. Скажімо про те, що Русь була сформована древлянами. Або що каста воїнів-вовкулаків була тіки на Вкраїні)

Я уже скрізь показала, ще й тут покажу.
Отже, вишила я таке.

Ляхівська мережка, і шото типу низинки (?). Це буде "чоло" на "намітку" для костюма 15 ст. Думаю під низ підкласти шматочок червоного льону. Це зробить дірочки червоними, а не кольору мого лоба, та і додасть жорсткості, бо льон дуже тонкий, як марля (типу як вельон цілилася зробити, але воно зовсім...вельон))
Самі пової будуть 5 метрів довжиною, ширина - 45 см.
Спосіб зав'язування - як поліська намітка, тіки легка тканина буде такими пишними бантами)) Ну що взяти, шляхта, їй же до свиней не треба було ходити, то можна і "хвостами" помотляти!

Оновлення від 16.09.14! Вирази про "серуматирі" всі я не додавала, хоч, я так розумію, вони поширені скрізь.

- Пика така, що й за день не обсериш (Запоріжжя)
- У нашої доці як не в сраці то в оці
- Сери, перди, грійся - нікого не бійся
- Стоїть півень над кручею, заткнув сраку онучею
- Як не срака, то дошка (Франківськ)
- Що за срака, яка пердить, а не смердить
- Срав би і їв (про жадібних людей)
- Шукати в сраці меду (забагати собі чогось дорогого в скрутних обставинах)
- Баба без сраки як москаль без розуму
- Згадав, як срать сідав, а як надувся, то й забувся
- Танцювала, гупотіла, з сраки курява летіла
- Срав, пердів, з гори летів! (про брехунів)
- В такого трупа моцна дупа (Львів)
- Срала-мазала, сцяла-підводила
- Срала, мазала в пічку лазила (Миколаївщина)
- Ото козаки - запхали в сраку язики
- Жили, жили - порвалися в сраці жили
- Срав пес на овес, а кінь на ячмінь
- Дупу в купу і гайда!
- Сваха сваху ждала, три дні в ступу срала. На морозі заморозила: їжте, свахо, це морозиво (с. Рудня-Вересня Война Людмила Петрівні 1939 р.н.Чорнобиль)
- Любиш вбрану - люби й засрану!
- Та вона в сраку розумніша, ніж ти в голову!

Від Наталки Лещенко:
- І не наші ворота собака всрався (Аг. Кримський «Звенигородщина»)
- Я таку тещу з гімна сплещу (Г. Безкоровайна, с. Бистрик)
- Що не кажіть, куме, а ноги біля сраки товщі (Г. Безкоровайна, с. Бистрик)
- Кажу-кажу казку - насрав дід на в’язку
- Кругом хати обніс , та й до тебе підніс. (Г. Безкоровайна, с. Бистрик)-
- Їхало гамно і зустріло каку – посідали край дороги і шукають сраку (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- Що ти мене обісрав як кури драбину (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- Сцик без пердики, як весілля без музики (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- І не в такий холод у хаті не срали (В. Минзар, с. Великоселецьке, Оржицький р-н, Полтавська обл.)
- Хочеться тобі мерзлого гімна в Перрівку (Г. Безкоровайна, с. Бистрик, Ружинський р-н, Житомирська обл.)
- Мужу-псу не показуй сраку всю (Одарка Макарівна Оліференко 1916 р.н. с. Сушки, К. обл.)
- Дражнять когось рудого: Рудий красного спросив: Де ти бороду красив? Проти сонечка лежав, В гімні бороду держав (с. Великоселецьке. Матяр Марія Іванівна 1925 р.н.)
- З вами добре гімно їсти (тобто не дадуть рота розкрити)

- Смішно козі, шо срака в грязі! (про сміх без причини - Донеччина)
- Руці в сраці поросли (Донеччина)
- Хочу, хочу - то з'їж сраку сорочу! (тут і нижче Черкащина, Полтавщина)
- А (гімна) мерзлого не хочеш?
- До дитини: чого крутишся, як гімно в ополонці?
- Танцювала-дріботіла, доки срать не захотіла (а халяви новісінькі - наваляла повнісінькі)
- Сцики без пердики - як весілля без музики!
- Срала, мазала, ліпила - не хватило кізяків!
- срав, пердів, з гори летів - і ще хотів.
- Срала баба дьогтоьм, колупала ногтьом.
- Коханйи - сім раз в сраку пропханий!
- Єк була я молода - то була я рєзва: сіла срати серед хати - в письку жаба влєзла.
--- > Хмельниччина:
- на діти - пердіти, себе тра глядіти;
- срені варені!
- самотній, як палець в сраці
- загадка: маленьке, руденьке, а кожного пана з воза зсадить (відгадка - гімно)
- срав, пердів і ще хотів
- таке, як з гімна куля
- Теля в сраці, а баба довбнею маха. (коли хтось впевнено говорить про те, чого може і не статися; хвилюватися, розводити паніку наперед)
- Дівка - як з гімна плівка.
- Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав.
- Причесався, прилизався, в нові штані вбрався. як побачив ту дівчину - на порозі всрався.
- Горобець без яєць високо літає, стромив сраку на ломаку, а тепер горлає.
- Срака-кочерга (тут і нижче Київщина, Яготин)
- Палець в сраку та й в рота (про неекономних людей, які спочатку все витратять, а потім не можуть собі ради дати).
- Всереш те, що всциш = нічого в тебе не вийде
- Собачку в срачку, кота в зворота, зайця в яйця.
- Як єсть то й дупі честь, а як скупо терпи дупо.
- "Відгадай загадку вийми з сраки ягідку, оближи, оближи та й назад положи (це про ложку в мисці із варенням).
- Шукати в сраці шкварка (докопуватись до чогось, придиратись - Львівщина)
- Поцілуй собаку в сраку (Луцьк, у відповідь на якийсь нереальний "запрос", у нас кажуть "а гімна на лопаті?")
- А гівна на патичку? (тут і нижче Вінничина)
- Це ти! це ти! (звинувачують когось) - Насрали тобі в рота коти!
- Піду туди-то! - Ага, в сраку-баньку (тобто не дозволяють)
- А насрав твоїй мамі! (здивування або обурення)
- Підкидали як гівно на лопаті (били)
- Всрайся та не дайся - бабця виховувала онучок щодо дівочої честі (тут і нижче - Львівщина)
- Насеру ти маттери - не зроблю по твоїй волі
- Срала баба, срала, трави ся тримала, а трава ся відорвала, баба в гівно впала - коломийка
- Кидай в курву гівно, а їй сніг падає (аналог "як об стіну горохом")
- Пхай свій х.й в свою сраку - не лізь куди не просять
- Всеру ти ся - та ну тебе
- В сраці був, гівно видів - гівно знаєш
- Як за море срати (довго когось не було. у нас на Київщині теж так кажуть)
- До сраки така любов, коли х.й до сраки
- Як гівно на петельні
- Що за срака, як смердить ніяко
- Висрався на маківку (осоромити когось)

( Read more... )

( Read more... )

Я не можу не поділитися з вами частинкою прекрасного!!! Прислала Леся Москаленко.

"Настю, кілька пісень і віршиків. Це мій чоловік згадав, за допомогою своєї матері, якій вже 85, а вона чула від свекрухи на сільських святах і весіллях. А частину він записав по пам"яті, бо то йому баба таке співала і на ніч розказувла. Там всюди "срака" не тому, що ми так підібрали, просто, вона там всюди. Це село Барашівка, Житомирської області. Весільну пишу так, як вони кажуть (замість "л" кажуть "в"):

Весільна (прощання млодої).

За стовом сидіва, крепко набздіва

З-за стова ідучи перднула ще вучче

Оце тобі татуню

Вийшла у сіни

Обісцяла стіни

Оце тобі мамуню

Вийшла у двір

Насрава як віл

Оце тобі братуню

(Про сеструню не можу згадати)

Розказки на ніч

- Опа-па, о-папа, чорна срака у попа, а в попиці біва, бо сметану їва

- Розкажу тобі казочку, як насрав дід на в"язочку, та й поніс та й поніс, прямо (у нашому випадку) Вовику під ніс

( Read more... )

Останнім часом нас активно відвідують думки про пошук себе, свого місця в музиці... Тільки нема музикантів. Освоїти новий інструмент і почати враз грати? Не думаю, що це можливо. Як ми визначили на останній репетиції, у нас у всіх одна мета - отримувати задоволення від процесу. Але бачення реалізації цієї мети різне. Кожне бачить своє. Що б ми там не бачили, але музикантів все одно поки знайти не можемо.
Ми співаємо і співаємо. Але те, що особисто мене напружує - ми не можемо відключитися від метричності виконання. Народні пісні у первинному виконанні мають власну внутрішню ритміку, вони наче колесо, яка котиться. У нас же "бум-бум-бум". І тут мені відкрилося. Насправді ми з дитинства виростали на ритмічній музиці, і це наша проблема. Баби не чули того бум-бум-бум, тому вони не цикляться на сталій ритміці пісні, вони котять цю пісню, граються з нею, вибудовують ритмічний малюнок всередині ритмічного малюнка... Я не музикознавець, не знаю, як це виразити. Ми ж коли співаємо, то як солдати. Лише десь під кінець трохи розслабляємося і "включаємося". Або ж пісня має бути геть нестандартна, тоді може щось і вийти.
Ось ми співали "Ой, гаю мій, гаю". Майже 7 хв пісні. Але якщо вночі і в темряві, то одразу розумієш, як воно було. Коли сиділи дівчата, горіла свічка, вони за столом, поскладали руки, позакривали очі... і проживають пісню. Ніхто нікуди не спішить. Є лише вони і пісні. Це такий кайф. Це ось з останньої репи запис... Як відбивають нам: брат-до-сест-ри-ці-час-то. Чого ми не можемо переступити це??

Прослушать или скачать Цінькоторечки Ой, гаю мій, гаю бесплатно на Простоплеер

З "нестандарних" пісень є колядка така... маю, правда, запис з репетиції тільки з 2го куплету. Це з Пастирського.

Прослушать или скачать Божа мати Божим духом бесплатно на Простоплеер

А це ми переспівували Гуртоправців. Це красіво. Ме густа. Правда, не наша пісня. Але для отримування задоволення від співу саме то!

Прослушать или скачать Цінькоторечки Туман-туман бесплатно на Простоплеер

Не знаю... Поговоріть зі мною. Страшенно хочеться щось робити. Але з ким і як - невідомо. Невже ніхто не грає на перкусії? Чи ще на чому?

Вчора у Львові отримала замовлення від Марічки Тіменик - виткані обмотки, саржеве плетіння.
А сьогодні купила тканину, правда, з льону, сторічної давності, теж саржеве плетіння, давнє-давнє.
А ще надибала дві вишиванки не хрестиком, Чернігівщина. Носити їх не вийде, виріжу і використаю вишивку. Кольори на 15 ст не підходять (чорно-червоні візерунки є пізнішим надбанням), а ось самі шви дуже навіть.

Кажуть, що дарованому коню у зуби не заглядають, але я все ж хочу трохи поколупатися у тих зубах, бо хоч наша поїздка на лижі у "Ізкі" була проплачена, проте дуже багато грошей ми вклали самі, а отже вправі пообурюватися з приводу якості українського відпочинку.
Отже, свого часу за статтю про Грузію ми з сім'єю виграли поїздку на еко-курорт "Ізкі", що на Закарпатті. Ми обрали їхати туди взимку, аби мати змогу покататися на лижах і долучити до цього діла дітей. Одразу скажу, що прийняли нас дуже гарно, поселили, навіть не перевіривши документи, були дуже ввічливі, пішли проти правил і дали нам в номер чайник... (може тому, що ми були типу у трохи "особливому" статусі?). Хоч курорт і називається ЕКО, проте, наприклад, енергозберігаючими лампочками вони не користуються. Пакети для сміття теж могли б про око взяти такі, які розкладаються у землі. А так у нас модний ярлик "еко" вішають на все, що на природі. І засирають цю природу.

Проживання. Номери чудові. Ми жили у "Стандарт +", це 550 грн за ніч + 100 грн за додаткове ліжко для дитини. Ці гроші нам оплачував організатор конкурсу чи й самі Ізкі, я не знаю. Номери теплі, затишні, зручні, у них прибирають. Дуже сподобалося.

Прокат. Прокат лиж обійшовся у 100 грн/день з людини, позитив у тому, що у них були дитячі черевики навіть 26 розміру. Проте мені довелося міняти лижі, які вперто не хотіли одягатися. При чому коли я перший раз прийшла їх міняти, мене запевнили, що "самадура" і що треба тут поколдобить, там поквецять і все буде добре. При тому, що раніше у мене проблем із одяганням не було. Після того, як я 20 хв стояла на схилі і намагалася їх вдягнути, я психанула і пішла ще раз міняти. Там знову мені показали, що "самадура", але, зрештою, хтось крикнув "та що, поміняти їй важко, якщо вона хоче?" - і мені дали нові лижі. Нові лижі одягалися без проблем і без колдобіння.

Витяги. На курорті два бугельних і один крісельний витяг. Дітей пускають лише на маленький бугель. Великий бугель працював лише півдня з тих чотирьох днів, що ми там були. Один підйом на крісельному коштує 15 грн, черг нема, підйом триває 12 хв (за годину встигаєш піднятися/спуститися 3 рази). Ми вирішили взяти абонемент на півдня, це коштувало 100 грн для низького сезону (з 15 січня). Півдня - це з 13 до 17. Чоловіка не пустили на витяг о 16.50, мовляв, закрито. Наступного дня ми взяли абонемент на день, це з 9 до 17, вартість 160 грн. Для нас було принципово почати кататися рано, бо ми чергувалися з дітьми, і поки діти вставали і снідали, один з нас вже міг години півтори покататися. Отже, чоловік пішов на 9.00 на витяг - голяк, не працює. Витяг почав працювати...парам-пам-пам! - об 11.00!!! це аргументували тим, що "людей мало". Так чому ж ви продаєте тоді абонементи на певні години?! Ввечері, після обіду, я повернулася кататися о 16.30... На підході до підйомника дядько показав, що закрито, людей він тупо розвертав. Оскільки наш "абонемент на день" почався на 2 години пізніше, закінчувати на півгодини раніше я не хотіла і іпішла сваритися. Нічого не знаю, кажу, у мене на абонементі написано до 17.00. Далі дядько видає геніальну для нашого сервісу фразу: "Ви там розсиджуєтеся в теплі по півдня, а я тут на холоді стою! У мене ноги мокрі! Тому закрито!" Вибачте, але я не зрозуміла, чому мені докоряють тим, що я йду на обід і гріюся? Чиї це взагалі проблеми, що у дядька на витягу ноги мокрі? Але я таки досварилася і мене пустили на витяг, дуже знервовано. Думала, дядько мені підзатильника дасть.

( спуски, харчування, для дітей.. )

А ось ще про "бізнес по-українськи" на цю тему від Лани Світнакової.

Я палкий прихильник "Божичів", я не казала? Вперше почула їх повноцінний концерт на квартирнику десь на Житомирській. Тоді була спокійна камерна атмосфера, був чути кожен перелив голосу... Потім, на "Концерті для Ангела", коли на сцену виходило багато гуртів, "Божичі" вразили тим, що були... природніми. Вони справді співають так легко, наче розповідають якусь історію. Наче просто говорять. Раніше здавалося, що для співу треба якось спеціально тримати губи чи напружуватися. Але "Божичі" показують, що це не так. І, що найцікавіше, до простоти треба йти дуже-дуже довго. "Божичі" йдуть до неї з 1999 року.
Різдвяний концерт це було те бездоганне поєднання спокою і динаміки, суму і радості, умиротвореності і напруження. Піснями вони справді розказували історії. Я вже не кажу про виконання, яке я потім прослуховувала ще раз вдома, і слух так нічим і не збентежився. Спокійно, ніжно, без надриву...
Безвідносно до концерту ще додам, що "Божичі" дуже багато чого роблять для поширення традиційної української культури. У частини учасників є свої фольлорні курси, дитячі фольклорні школи.. Це чи не єдині фольлористи, які зробили свій польовий архів загальнодоступним! А це неабищо :)

"Божичі"
Photobucket

( Read more... )

Photobucket

( Read more... )

Якось у с. Антоніна ми записали пісню. Дуже сумну. Про молоду матір, яка у відчаї від того, що лишилася сама і на руках у неї дві дитини...

Ой у лузі, на калині,
Колисала дівчинонька
Дві дитини
Колисала, ще й плакала
- До чого ж я моя мамцю
Догуляла?
Доходила, догуляла,
Що вже моя рута-м'ята ізів'яла?
Ізів'яла, ще й посохла,
Десь я в тебе, моя мамцю,
Не доросла.
Сестро ж моя, сестро рідна,
Поколиши мої дітки,
Бо я бідна.
- Ой рада б я колихати,
Не дозволять колихати
Батько й мати.
- Сестро моя, Бог з тобою,
Заберу я дрібні дітки із собою.
Єдно втоплю, друге кину,
А сама ж я, молоденька, не загину!

Сьогодні на репетиції Настя враз згадує, що записала влітку на Сумщині (попередня була з Черкащини) у с. Баба першу частину пісні! І ця пісня закінчується тим, чим починається після з с.Антоніна...). І мелодія та сама! Таким чином пазл складається, і що ж ми маємо?( Read more... )

Почали за здравіє - кінчили за упокой.
Одна з речей, яка впирає мене у народних піснях - це раптові повороти сюжету, і дуже ж треба, аби хтось як не вмер, так втоп.
Ось як приклад - пісня "Люблю Ваньку-кучерявку", с.Баба.
Поки розшифровувала слова, то просто прозрівала))Ще помічала пару раз, що
пісня від дівчини обертається на пісню від чоловіка, а потім знов від
дівчини :))

Люблю Ваньку-кучерявку
В нього кудрі в три ряда
Його кудрі в три ряда
Ох! І розчешу ж я тії (русі) кудрі
Та й до дівчини піду!
Сам до дівчини піду,
Ох! Пішов би я ж до дівчини ж,
Так не знаю де живе.
Так не знаю, де живе,
Ох! Попросив я товариша,
Нехай мене проведе.
Нехай мене проведе,
Ох! А товариш кращий мене,
Він дівчину одіб'є!
Він дівчину одіб'є,
Ох! Ти товариш, вірний брате,
Дурна в тебе голова.
Дурна в тебе голова,
Ох! Єсть у мене дівчинонька,
В сім раз краща, ніж твоя (це вже типу від імені товариша...помірялися піпіськами)
В сім раз краща, ніж твоя,
Ох! Мостять-мостять мостовину,
Аж до милої двора.
Аж до милої двора,
Ох, мостовина поломалась,
А мій милий потопа! (WTF??? Хто з них двох потопа і якого біса?)
А мій милий потопа,
Ох! А ви хлопці, риболовці,
Закидайте нєвода.
Закидайте ж нєвода
Ох! Тягніть-тягніть миленького,
Бо холодная вода.
Бо холодная вода, ох!
Тягнуть-тягнуть миленького,
Аж із рота вода йде. (які романтичні подробиці...)
Аж із рота вода йде,
Ох! Ходить дєвка ж по берегу
Сама себе в груди б'є.
Сама себе в груди б'є,
Ох, да бодай ти, бистра річка
Очеретом занеслась!
Очеретом заросла,
Ох! Як ти мого миленького
Та й не тей світ занесла.

Я вважаю - це прекрасно)

Валера Гладунець замутив дитячу школу фольклору для дошкільнят, і ми туди подалися.
Раніше ми вряди-годи навідувалися у іншу фольклорну школу, але вимушені були передумати туди ходити з кількох причин. 1.ціна піднялася і стала дорожчою, ніж 90% дитячих гуртків. Це при тому, що заняття двічі на тиждень, а не тричі, як зазвичай. І платити майже 600 грн за пісеньки і таночки, які я й сама знаю... Нє. 2. Почали вимагати для відвідування довідку педіатра. Я не розумію, навіщо це. Якщо щоб прийти перший раз треба пройти всіх спеціалістів, як в садочок, то це якось дуже навіть геморойно. Якщо просто довідка, що дитина здорова, то який сенс одноразово приносити цю довідку? 3.Северина не взяли у школу, бо не доріс (хоча приймають з двох років, по ідеї). А коли я приводжу Ярослава, а сама йду кудись із Северином, то Северин дуже реве.
...Вчора було перше заняття у Гладунця. Мені дуже-дуже сподобався його підхід. Перш за все, там можна бути мамам разом з дітьми. Северин, який "не доріс" до отої школи, як виявилося, все прекрасно робить і розуміє. Просто не говорить. У попередній школі він нервувався, бо мене не пускали в клас. А тут усе чудово! Усі вправи на звуконаслідування, гейкання, дихання і т.д. він робив краще за Ярослава. Танцював, повторював усі рухи - просто ще не співав пісні, бо не говорить. Хоча й підмугикував. Йому було спокійно, що мама поруч, і коли було заняття, то він слухав і все робив.
      Валера дуже гарно поводиться з дітьми. Якщо діти починають балуватися, то він не гавкає на них, а просто бере за руку і подає позитивний приклад, відволікає чимось. Мої казяться і бігають по музею - він бере за руку і веде, показує експонати. Хтось починає вовтузитися - одразу садить на руки, звертається, зацікавлює. У цьому проявляється різниця між попередньою школою. Там хороші дівчата, але у них немає своїх дітей. А деякі моменти можуть зрозуміти тільки батьки.
     Ну і плюс Валера чоловік. Тут справа не в тому, що чоловік - кращий вчитель. А в тому, що діти бачать, що фольклором цікавляться не суто баби (а на наших репетиціях вони бачать тільки дівок).
     Структура занять хороша. Пісні, ігри, танці. Де б я ще навчилася танцювати "Гречаники", щоби аж так все розжовували, для трирічних? Ярослав був супер-пупер кавалером, танцював з двома дівчатами: одна молодша, одна старша. А Северин взагалі танцював з двома дорослими тьотями.
    Кожну пісню Валера спершу промовляє, потім діти промовляють разом з ним, потім вже співають. Деякі смішні моменти в текстах вони показують. Коротше, мої діти були у захваті!
    Єдиний мінус - це все на території Музею декоративно-прикладного мистецтва, а ви знаєте, як наглядачі ставляться до дітей. Моїм хлопцям там важко, їм треба ПРОСТІР для дуріння.
Ну це я так піарю, тож приходьте з дітками! Нам подобається.
50 грн за заняття (1,5 - 2 години), якщо двоє дітей - 35 грн.
Правда, не знаю, на скільки часу Валери вистачить :)

Стеценко Олександр Васильович, 1929 р.н.
с. Войтово, Луганщина.

Баба Надешка, розповідь п*ята
Я не знаю, яким шляхом, але вона це все знала. От є такі люди, які про все це відають, все знають. От тепер передають [по телевізору] ось цих...що це якбудто все знають... та ніхто з них не поняв, що у Росії ліси будуть горіть, тому це все єрунда. А Надешка все це знала. От як, скажи, могло статися, що з нашого села під час окупації німецької виїхало дуже мало людей в Німеччину?
Коли вибрали старостою мого батька Василя, він пішов до баби Надешки: “Шо робить, чорт йо зна”.
А она каже: “Знаєш, от ти роботяга хороший, але не дуже розумний. Знаєш, чого бояться німці?” – “Не знаю”, - “А чухна! [корости]”. Не партизанів. Нє, партизанів то радянська версія, а народна – чухно. Чухно заразна хвороба, передається дуже хутко. Дуже свербить тіло покривається цими [струпами]... І німці боялися цього срах. А наше село було заражене чухном. Тому шо в Копиталівці, а це сусіднє село, хтось заразився. І його не взяли в Німеччину. То зразу в нашому селі всі заразилися чухном і всі ходили і чухали себе. І співали: “Наші їдуть, ваші йдуть, наші ваших підвезуть!”. І так безкінечно чухалися. Ну говорили, шо це батько мій дуже розумний чоловік, шо він придумав, як спасти село від окупації, але то баба Надешка.