величний....Океан

    Ми на Океані. Це так, немов довго-довго, багато років їхав до моря - і ось нарешті ти добрався. Ти їси свіжезірвані фрукти та свіжевиловлену рибу, ти купаєшся у теплих, невимовно теплих хвилях, а вони збивають тебе з ніг і кидають, граючись, об пісок...
      Мексика робить з мене, брутальної дівки, якусь екзальтовану фіфу. Але ж блін, я просто інших слів не знаходжу!
      Добиралися ми сюди тяжко. Власне, почали свій стоп занадто пізно, бо захотіли від Оахаки ще заїхати у невеличке село Сан Антоніно, де мали би жити якісь славнозвісні вишивальниці. Чомусь пішли у те село пішки... довго ходили і шукали, але ніяких вишивальниць не знайшли, лиш навідалися у якусь кафешку, де місцевий Родрігес так радий був нас бачити, що при нас власноруч (!) написав (!!) меню лише через те, що ми попросили меню на папері! він познайомив нас зі своєю дружиною, запевнив у вічній дружбі, всіляко ублажав, доки готувалася їжа... Це було дуже мило і прекрасно, мовби ми перші туристи у тих краях.
      Але на трасу вибралися аж після 12ої дня. Спека стояла невимовна. Аби ви зрозуміли, наскільки там було жарко, я скажу таке: навіть мексиканці казали, що дуже жарко. Навіть мексиканці згорали (!!!) на сонці. Навіть у новинах потім показували про нереальну сонячну активність. А ми стоїмо на трасі і потроху висихаємо...
      Зрештою, нас взяло двоє механіків. Мексиканці дуже балакучі, їх абсолютно не цікавить, говорите ви іспанською чи ні. Навпаки, вони щоразу щиро дивуються, чому ми не говоримо іспанською, і вже неодноразово питали: а ваша рідна мова англійська? Таке враження, що є два світи: іспаномовний (рідний) та англомовний (чужий). Ще дуже цікаве світобачення у багатьох мексиканців. Власне, про це я навіть у книжці прочитала потім. Що село чи місто кожного з них - це центр всесвіту. Ось так і наші два механіки. Вони їхали до "Пуерто", але це їхнє Пуерто просто було Пуерто і не потребувало ніяких додаткових означень... Вони пропонували нам їхати у це своє Пуерто, а ми заприндили, що хочемо в Пуерто Ексондідо, а не просто Пуерто, то вони нас і висадили на розпеченому хайвеї, на роздоріжжі, давши нам води і ще раз спитавши про Пуерто. Ми сказали, що нє-нє, а потім відкрили карту і побачили, що їхнє Пуерто - це Пуерто Анхел, місто, яке було значно ближче до точки, куди ми їхали, ніж Пуерто Ескондідо...
      А далі було як у кіно. Пустеля, міражі, нереальна спека, жодної машини... і дві ДУРИ, які могли зараз з вітерцем їхати у пікапі механіків під веселу ні-бе-ні-ме-ні-кукарєку розмову.
( Read more... )

( Read more... )