Буковельне

Ох, хорошо було. Не ідеально, мало, але - гарно.
Сам курорт і тур. Їхали ми з ківі-туром, щось так, але слово ківі там було, бо нам роздали в автобусі рекламу - смачні ківі) Платили ми 700 грн за два дні, і в це все входив проїзд, проживання, сніданки і вечері, а ще трансфер із Ясенів на Бук.
Проїзд на автобусі - то був мрак. Всю дорогу було холодно, ми стягнули єдину ковдру і я вкутала собі ноги, а як перебивалися інші - не уявляю. Останні два наших сидіння слабо відкидалися (це була маршрутка мерседес, а не, власне, автобус), зате перед нами відкидалися чудово, і ми були затиснені і змерзлі. Дивилися "ідейне" кіно про екстрималів, потім всю ніч грала якась жахлива музика середини 80-их-початку 90-их, наша, звісно ж. Який там сон... то було марення. Але, як показав досвід повернення назад, то ще був дуже навіть сон! Бо назад я практично не спала, продула шию, дуже вжарилася... Моє сидіння було над якоюсь трубою, яка була просто розпечена (водій вирішив, вочевидь, надолужити "дубаріну" попередньої дороги), а я ж, пам*ятаючи про холодн маршрутку, їхала упакована у ватні штани, дві пари шкарпеток та ще й гетри! А приїзд у Київ о 4.30 - то був окремий яскравий пункт програми! Ні-ні-ні, ніяких автобусів!
У Ясенях жили нормально, їли галімо. Буковель же зустрів купою народу, двогодинними чергами за спорядженням і нереальною дороговизною всього. Мене найбільш неприємно вразило те, що багато гірок було прокатано до криги, і її щось нічим не присипували, або присипували, але дуже скупо. Для мого рівня та крига була суцільним розчаруванням, бо часто закінчувалася польотом сторчголов.
З приводу катання. Я боялася дуже довго, і весь перший день не було ніякого задоволення, зате лила сльози і ненавиділа себе за страх їхати. Наче можу - а не можу. Чоловік витягнув на якусь гірку, то оросила її гіркими сльозами, бо з*їхати просто боялася і не могла нормально. Махнула рукою і пішла від них. Пішла у "лягушатнік", до діток. І так каталася. Але там було нудно, і я пішла на "чайнік-штрассе", і каталася там доти, доки не перестала бздіти. Наступного дня знову по міліметру освоювалася зі швидкістю, бо тут стояло питання виключно внутрішніх бар*єрів. Потім пішла на гірку вищу і складнішу, оту саму, над якою ридала попереднього дня, і легко її пройшла. 7-ма "чайнік-штрасе" тепер видавалася небезпечною, бо там була крига і купа "чайників", які вели себе неадекватно)))  Далі, недочекавшись чоловіка, який поїхав з Анею та Льошою на червоні, поїхала на ще складнішу гірку і абсолютно нормально її пройшла. І на цьому час катання скінчився. Тільки увійшла у смак!
Другий день взагалі за відчуттями був гарним. Я каталася сама, але від того не було дискомфорту, а такий звичний заглиблений стан, як у мандрівках;) Тільки прикро було, що складнішу гірку довелося без нята освоювати, бо він так і не приїхав на мій призив. Ну а вечірнє вино та інші приємні моменти подорожі скрасили її дуже і дуже. Тож сімейним лижам - так! Буковелю - ні) Він дорогий і дурацький, хочу в Словаччину хоча б.
Попри песимістичні розповіді у коментах, мене ніхто не збив (і я нікого теж), ноги-руки-голови цілі. Все може бути)