![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Вольво-«тридцять три нещестя»
Sep. 5th, 2011 01:02 pmЦе дорожні треки автостопщицького трьопу із далекобійником, а також запис спілкування водіїв по рації. Можна вмикати і слухати паралельно із читанням)) (це типу такий "об'ємний" пост!)
Досвід тривалої мандрівки з далекобійниками став унікальним, і за яскравістю вражень – не повірите – перекрив Монголію. Звісно, тут наче й хвастатися нема чим з точки зору автостопа, адже проїхали майже всю відстані ми, по суті, не змінюючи машин. Але з точки зору антропологічного це був неймовірний експірієнс, адже люди впустили нас у свій світ і зробили, нехай ненадовго та ілюзорно, але частиною спільноти «братішек».
Позитивний досвід відбувався на тлі тридцяти трьох нещасть, котрі переслідували наш славний екіпаж. Це вже було настільки сумно і смішно, що ми з Уляною прийшли до певних кармінних висновків і запропонували хлопцям висадити нас, аби не притягувати ці всі нещастя. Думаю, духи траси прогнівилися трохи на нас. Адже ще за Іркутськом дорога подарувала нам прекрасного водія. Я маю правило: не відмовлятися від того, що дає дорога. Не міняти водіїв. Не нехтувати водіями. А тут милий хлопчик їхав тільки 10 км і стало впадло закидувати важкі наплічники до нього в джип. Я подякувала і відпустила його. Однак невдовзі загальмував джип, доволі-таки далеко від нас. Він довго повертався задом, і скоро з’ясувалося, що їде він лише до Ангарська, ті самі 10 км. Але ми вже вирішили не дратувати духів і сіли до машини. В якийсь момент з машиною щось сталося, і ми всі поїхали на СТО. Там виявилося, що полетіла форсунка.
Перше ж нещастя нашого далекобійницького Volvo – щойно замінена форсунка, яка «потягнула» на 200 тисяч рублів і лишила фірму перевезень практично голою і босою. А далі пішло-поїхало… Щодня випрошування грошей на солярку, періодичні ставання пустої машини серед поля з пустим бензобаком, луснуте колесо (і, звісно, шеф, який гроші на нове чи хоча б беушне не дає), загублені товаро-транспорті накладні і новий «вліт» на гроші, відновлення ттн, смерть бабусі, терки стосовно грошей, позичання грошей… Навіть ми з Уляною заправляли фуру, бо нам не посміхалося два дні стояти у глушині з мідяками в кишені. Звісно, суворі алтайські краще вдавляться, ніж приймуть поміч від жінки, але коли ми ізолювали Дьоміна від дружків, та Уляна взялася руки в боки, та ми на нього нагавкали, та розказали про рівні спілкування дорослий-дорослий, то він наче зі скрипом, але позичив у нас гроші.
Були і даїшницькі розводи. Знаєте, як даїшники розводять? Скажімо, пост під Таганрогом. Вечір. Даїшник махає паличкою і показує нам конкретно куди стати. Ось тупо на місце вказує. Водій стає. Даїшник побіжно переглядає права, навіть не спитавши довіреність на машину, і відпускає. Дьомін дивується: чого тоді спиняв? Від’їжджає, аж глип – біжить дядя з палкою! «Аааа! – кричить дядя, - Ви перетнули суцільну лінію! Два рази!» Тут до Дьоміна доходить, що за вказівкою даїшника він сам став на острівок безпеки. «Все, дівчата. Це забирають права».
( Read more... )
Досвід тривалої мандрівки з далекобійниками став унікальним, і за яскравістю вражень – не повірите – перекрив Монголію. Звісно, тут наче й хвастатися нема чим з точки зору автостопа, адже проїхали майже всю відстані ми, по суті, не змінюючи машин. Але з точки зору антропологічного це був неймовірний експірієнс, адже люди впустили нас у свій світ і зробили, нехай ненадовго та ілюзорно, але частиною спільноти «братішек».
Позитивний досвід відбувався на тлі тридцяти трьох нещасть, котрі переслідували наш славний екіпаж. Це вже було настільки сумно і смішно, що ми з Уляною прийшли до певних кармінних висновків і запропонували хлопцям висадити нас, аби не притягувати ці всі нещастя. Думаю, духи траси прогнівилися трохи на нас. Адже ще за Іркутськом дорога подарувала нам прекрасного водія. Я маю правило: не відмовлятися від того, що дає дорога. Не міняти водіїв. Не нехтувати водіями. А тут милий хлопчик їхав тільки 10 км і стало впадло закидувати важкі наплічники до нього в джип. Я подякувала і відпустила його. Однак невдовзі загальмував джип, доволі-таки далеко від нас. Він довго повертався задом, і скоро з’ясувалося, що їде він лише до Ангарська, ті самі 10 км. Але ми вже вирішили не дратувати духів і сіли до машини. В якийсь момент з машиною щось сталося, і ми всі поїхали на СТО. Там виявилося, що полетіла форсунка.
Перше ж нещастя нашого далекобійницького Volvo – щойно замінена форсунка, яка «потягнула» на 200 тисяч рублів і лишила фірму перевезень практично голою і босою. А далі пішло-поїхало… Щодня випрошування грошей на солярку, періодичні ставання пустої машини серед поля з пустим бензобаком, луснуте колесо (і, звісно, шеф, який гроші на нове чи хоча б беушне не дає), загублені товаро-транспорті накладні і новий «вліт» на гроші, відновлення ттн, смерть бабусі, терки стосовно грошей, позичання грошей… Навіть ми з Уляною заправляли фуру, бо нам не посміхалося два дні стояти у глушині з мідяками в кишені. Звісно, суворі алтайські краще вдавляться, ніж приймуть поміч від жінки, але коли ми ізолювали Дьоміна від дружків, та Уляна взялася руки в боки, та ми на нього нагавкали, та розказали про рівні спілкування дорослий-дорослий, то він наче зі скрипом, але позичив у нас гроші.
Були і даїшницькі розводи. Знаєте, як даїшники розводять? Скажімо, пост під Таганрогом. Вечір. Даїшник махає паличкою і показує нам конкретно куди стати. Ось тупо на місце вказує. Водій стає. Даїшник побіжно переглядає права, навіть не спитавши довіреність на машину, і відпускає. Дьомін дивується: чого тоді спиняв? Від’їжджає, аж глип – біжить дядя з палкою! «Аааа! – кричить дядя, - Ви перетнули суцільну лінію! Два рази!» Тут до Дьоміна доходить, що за вказівкою даїшника він сам став на острівок безпеки. «Все, дівчата. Це забирають права».
( Read more... )
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}